23 жовтня

1919 – Невеликий загін більшовиків під керівництвом Ф. Дідука (згодом став воєнкомом Бердичева) непомітно увійшов до Бердичева, в якому ще знаходились підрозділи Української Галицької Армії – бронепоїзд та невеликий загін прикриття (основні сили УГА полишили місто 15 жовтня). Перед більшовиками стояло завдання захопити залізничну станцію. У цей же час загін робітників-залізничників на чолі з М. Коломійцем розібрав залізничні рейки поблизу села Семенівка, відрізавши таким чином Бердичів від Козятина, де стояли основні сили українського війська. Розвиваючи наступ, 28 жовтня 1919 року частини Червоної Армії оволоділи містом. Вкотре у місті відновив свою діяльність ревком.

Проте ситуація в районі Бердичева до кінця 1919 року залишалася напруженою – на початку грудня містом знову, але на короткий час, оволоділи війська Української армії, але 9 грудня більшовицькими військами були вибиті з міста та відступили до Козятина. Ситуацію з владою в Бердичеві добре характеризує повідомлення в ЦК КП(б)У про діяльність Зафронтбюро та настроях населення в Київській губернії в жовтні-грудні 1919 року: “Около Бердичева и в уезде военное положение крайне неопределенное, что также отражается на ходе подпольной работы. Положение такое, что сегодня власть уезжает, а назавтра опять приезжает. В уезде фактически ни галицийской, ни нашей, ни деникинской власти нет. Городское население, также и рабочие настроены апатично и спекулянтски”.

1942 – Через Житомирщину та, зокрема, через Бердичів, німецькою фірмою “Сіменс” будується підземна кабельна лінія – головний телефонний кабель військового командування. Він з’єднував Берлін зі штаб-квартирою рейхсфюрера СС Гіммлера під Житомиром та ставкою Гітлера “Вервольф” (нім. “WehrWolf”) біля Стрижавки, що знаходиться за 12 кілометрів від Вінниці. Тип кабелю – броньований з мідними жилами 3×4×0,9.

Кабель надійно захистили, інформація про місце його прокладання втаємничена. Старожили пригадували, що вздовж маршруту прокладання кабелю будувались довгі намети, які надійно захищали від сторонніх поглядів те, яким чином і в якому місці прокладався кабель. Коли намети знімали, на їх місці росла трава і ніяких слідів будівельних робіт видно не було.

Під час бойових дій по визволенню Бердичівщини у 1944 році кабельна лінія зазнала пошкоджень, на деяких ділянках у повоєнний час жителі прилеглих сіл навіть викопали значні відрізки кабелю.

До речі, за допомогою цього німецького кабелю безперебійно забезпечувався міжміський телефонно-телеграфний зв’язок між Бердичевом та Житомиром до середини 2005 року (більше 50-и років!). Остаточно з експлуатації його вивели у червні 2006 року.

1975 – У селі Рея Бердичівського району помер Михайло Володимирович Великий (1913-1975) – голова радгоспу “Рея” Бердичівського району, Герой Соціалістичної Праці.

Михайло Великий очолив радгосп у 1946 році і залишається його керівником на протязі майже тридцяти років. За його керівництва радгосп переріс у велике спеціалізоване хмелярське господарство з високорозвиненим рільництвом й тваринництвом. За високі успіхи, досягнуті радгоспом, 30 квітня 1966 року Михайлу Великому Указом Президії Верховної Ради СРСР присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

Похований Михайло Володимирович Великий у Реї на сільському кладовищі.

2007 – У Києві помер Марк (Мордехай) Львович Дербаремдікер (1920-2007) – відомий знавець ідиш, прямий нащадок видатного праведника, рабина Леві Іцхака Бердичівського (1740-1809).

Марк Дербаремдікер народився в Бердичеві, освіту отримав у Києві. Після Другої світової війни більш як 30 років працював у київському Науково-дослідницькому інституті шкіряної промисловості, де став автором більш як 80 винаходів та 140 наукових публікацій, отримав звання “Кращий винахідник легкої промисловості”. Паралельно займався дослідженням єврейської культури та історії.

На початку 90-х Марк Львович вийшов на пенсію, активно відвідував синагогу, відновлював єврейські традиції, став почесним членом головної Київської синагогальної общини. Реб Мордехай – великий спеціаліст по єврейським символам, його праці з питань єврейської мови, історії та літератури публікуються на Україні, в Росії, Польщі, США, Ізраїлі.