21 травня

1688 – У містечку Дятлово (нині районний центр Гродненської області, Білорусь) у княжому роді Радзивіллів гербу “Труби” народився Микола Фаустін Радзивілл (1688-1746) – князь, державний діяч Великого князівства Литовського.

Батьком Миколи Фаустина був канцлер великий литовський Домінік Микола Радзивілл (1653-1697), матір – перша дружина князя Анна Маріанна Полубінська, яка походила зі знатного князівського роду Полубінських. Микола Радзивілл за своє життя був мечником великим литовським, воєводою новогрудським (1729-1746), отримав військове звання генерал-лейтенант (1725).

У 1710 році Микола Радзивілл одружився з Варварою Завіш, яка внесла до родини Радзивіллів як свій посаг Бердичів та бердичівські маєтності. Миколай Фаустін і Варвара Радзивілли започаткували родинну лінію, називану з тієї пори “бердичівською”. Бердичів став власністю Радзивіллів впродовж наступного століття.

1758 – У приміщенні кляштору Босих кармелітів відкрито католицьку школу та друкарню Преподобної Діви Марії.

Адмісію цього привілею та дозвіл на друкування книжок релігійного змісту монастирю надав кафедральний канонік, київський генеральний візитатор Франтішек Замбжицький розпорядженням від 20 травня цього ж року.

1806 – Для нагляду за Миколаївською та Успенською церквами і місцевим благочинним у Бердичів направлений “выпускник Волынской духовной семинарии, смотритель и учитель высших риторических классов, присутствующий священник Консистории иерей Марк Варжанский“.

У рекомендованому листі до Матвія Радзивілла, власника Бердичева, єпископ написав, що Марк Варжанський “муж ученый и добродетельный… на него, Ваше Сиятельство, воззрите со свойственным Вам человеколюбием, милостию и благоволением“.

Марк Варжанський став третім за ліком настоятелем Миколаївської церкви (1806-1809).

1906 – У дерев’яній Миколаївській церкві перед її закриттям для будівництва на її місці нової кам’яної церкви була відправлена остання Божественна літургія.

Храм у цей день не зміг умістити всіх людей: народ прийшов попрощатись із Миколаївською церквою, яка на протязі 160 років була місцем їх чистосердечних молитов.

1922 – У місті Перм (РФ) у сім’ї службовця народився Шевирін Валентин Михайлович (1922-1994) – учасник німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу.

Валентин Шевирін на фронті з 1943 року, на кінець війни здійснив 409 бойових вильотів, у 92-х повітряних боях збив 19 літаків ворога. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 червня 1945 року за мужність, відвагу і героїзм, проявлені у боротьбі з німецько-фашистськими завойовниками, старшому лейтенанту Валентину Шевиріну присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Із 1954 року в званні капітана Валентин Михайлович вийшов у запас. Проживав у Бердичеві, працював оператором у виробничому управлінні магістральних газопроводів.

Помер Валентин Михайлович Шевирін у 1994 році, похований у військовому секторі загальноміського кладовища по вулиці Войкова (нині вулиця Бистрицька).

1937 – У Бердичеві після ремонту відновила свою роботу водо-світло-грязелікарня, яка знаходилась на вулиці Агеєвській.

Нині вулиця Агеєвська не існує. Вона зникла з обличчя міста після розбудови госпітального комплексу по вулиці Європейській, 52. Будинок грязелікарні зберігся – нині це один із корпусів КНП “Госпіталь ветеранів війни”.

1981 – У селі Бистрик Бердичівського району помер Гаврило Григорович Богун (1901-1981) – педагог, краєзнавець, дослідник археології, історії та етнографії Бердичівщини.

У 1950-1970 рр. Гаврилом Богуном було виявлено і досліджено археологічні пам’ятки різних епох та культур як на території Бердичівщини, так і за її межами. Гаврило Григорович зібрав значну кількість крем’яних виробів, фрагментів посуду пізнього неоліту, а також виявив рештки поселень епохи бронзи в 7-ми селах на південний схід від Бердичева, поселення скіфського часу (VII-III ст. до н.е.) у 16-ти селах, рештки поховань першої половини І тис. обстежив у 18-ти селах.

Похований Гаврило Григорович Богун у селі Бистрик на північній околиці села, у південній частині кладовища.

У 2001 році на могилі встановлена стела з чорного лабрадориту (висота 3 м) з вибитим портретом й присвятним написом.

1989 – Цього дня бердичівляни відзначили свято міста Бердичева (аналог сучасного Дня міста Бердичева).

Свято відбулось під девізом “Місто, в якому ми живемо”. Урочистості організували на Жовтневій (нині Центральній) площі. Під звуки фанфар свято відкрив голова виконкому міської Ради Олексій Хилюк. У своїй промові він згадав про історичне минуле, сьогодення міста, плани та перспективи соціально-економічного розвитку.

Після покладання до підніжжя пам’ятника Володимиру Леніну гірлянд та живих квітів програму свята продовжили колективи художньої самодіяльності. По закінченні концерту під марші духових оркестрів колона учасників свята пройшла від Жовтневої площі до парку культури і відпочинку ім. Т.Г. Шевченка. Директор парку відпочинку Лев Тартаковський повідомив, що всі дитячі розваги цього дня будуть працювати безкоштовно. Увечері відбувся святковий феєрверк.

2006 – У Бердичеві помер отець Бернард Вікентійович Міцкевич (1929-2006) – священик костелу Святої Варвари римо-католицької церкви.

Отець Бернард вніс значний вклад у розвиток римо-католицької парафії Бердичева, якою опікувався з кінця 1970-х років та до самої смерті.

Похований отець Бернард 24 травня поруч із костелом Святої Варвари – біля храму, де самовіддано служив Богу та вірним.

Прихожани зберігають пам’ять про душпастира. У приміщенні костелу Святої Варвари відкрито музейну кімнату отця Бернарда, в якій зібрано особисті речі душпастира, документи та фотографії, що висвітлюють його життєвий шлях.

2011 – У гарнізонному Будинку офіцерів відбулись змагання з шахів “Меморіал Віктора Турчановича”, присвячені пам’яті нашого земляка Віктора Євгеновича Турчановича – відомого шахіста та педагога.

У змаганнях взяли участь майже двадцять спортсменів із Бердичева, Житомира та Малина. Переможцем змагань став наш земляк, кандидат у майстри спорту Олександр Вінарчук. Друге місце посів майстер спорту з Житомира Ігор Випханюк, третє – кандидат у майстри спорту бердичівлянин Денис Крошняков.

Друзі та учні Віктора Турчановича висловили надію, що такі змагання стануть традиційними у нашому місті.