1984

1984 рік, радянська Україна. Період застою[1] добігає свого кінця. Для когось цей рік асоціюється зі смертю чергового лідера радянської держави (у лютому помер Генеральний секретар Юрій Андропов), для когось – із назвою роману-антиутопії “1984” англійського письменника Джорджа Орвелла. Затяті футбольні вболівальники скажуть, що саме цього року відбувся чемпіонат Європи з футболу, де французи вперше(!) вибороли першість континенту, а найкращим бомбардиром став знаменитий Мішель Платіні.

Для Бердичева цей рік також має свою асоціацію-мітку. Нею стала поява комплекту кольорових поштових листівок під красномовною назвою “Бердичів”. Тю, що ж тут такого знаменного, скажете ви, і будете не зовсім праві. Це нині, у вік Інтернету, цифрових фотокамер та Фейсбуку види Бердичева є цілком звичною справою. А на той час… Тоді вперше (і в останнє, як виявилось згодом) столичне видавництво мовою фотографії розповіло про наше місто цілому світу (або, принаймні, жителям СРСР). 18 кольорових листівок містили світлини вулиць міста, пам’ятних знаків, старовинних будинків.

Коли набір листівок з’явився у продажу в кіосках “Союздруку” та на полицях книгарень, він викликав у бердичівлян закономірний ажіотаж. Їх купували для себе – на пам’ять. Для друзів та рідних, які перебували далеко від Бердичева та давно не відвідували рідне місто. Їх купували у якості презенту, від’їжджаючи у відрядження, чи подарунку для делегацій, що прибували до нашого міста. Вартість комплекту становила 60 копійок. Не дорого, як на той час – стільки ж коштували пачка цигарок “Ява”, чотирьохсотграмова банка згущеного молока чи обід у студентській столовій (для знавців – пляшка вина “Каберне” коштувала всього 1 карбованець 2 копійки).

Листівки були вкладені у спеціальний конверт, що містив супроводжувальний текст-розповідь про Бердичів на двох мовах – українській та російській. Звичайно ж, розповідь ця була ідеологічно вивірена – згадувались і берендеї, і Шевченко, і герої громадянської війни Фрунзе з Будьонним. А також Оноре де Бальзак, що вінчався з Ганською в костелі св. Варвари. Але ні слова про потужну колись єврейську громаду (цілковите табу на цю тему в радянській пресі), про великі ярмарки у часи Речі Посполитої (саме у цей час у сусідній соціалістичній Польщі за допомогою армії придушили опір опозиції), про кляштор Босих Кармелітів (хоча на декількох листівках його зображення є).

Попри величезний тираж у 46 тисяч комплектів, цей набір сьогодні став справжнім раритетом. Наважусь припустити, нині в Бердичеві віднайдеться не більше двох десятків, або й менше, повних комплектів цих листівок. Зізнаюсь, свій комплект я купив лише декілька років тому – на міському ринку якась бабуся розпродувала нехитрий крам зі своїх сімейних засіків. Листівки віддавала, ніби від душі відривала саме цінне, що в неї було…

Сьогодні на нашому веб-сайті розміщено зображення усіх вісімнадцяти листівок. Вони, попри художню, мають цінність і цілком історичну – на них зображено Бердичів таким, яким він уже не буде ніколи. Дивіться та дізнавайтесь більше про рік 1984-й.

Перейти до перегляду листівок >>>>>>>

Анатолій Горобчук.

[1] Період “Застою” — ретроспективна назва одного з останніх періодів існування радянської економічної та політичної системи (середина 1970 — середина 1980-х років). Поняття “період застою” з’явилося та було введене в політичний лексикон лідером КПРС та головою держави — М.С. Горбачовим у другій половині 1980-х років.