1906 г. Избирательные списки лиц, имеющих право участия в выборах на съезде уездных землевладельцев

Невелике пояснення щодо представленого документу: створення першого в історії Російської імперії представницького законодавчого органу стало прямим результатом революційних заворушень 1905 року. 6 серпня цього ж року імператор Микола II видав Маніфест про створення та порядок формування однієї з палат парламенту – Державної Думи (другою палатою була Державна рада Російської імперії).

Спершу Державна Дума повинна була виконувати виключно законодорадчу функцію, однак згодом 17 жовтня імператор підписав новий Маніфест, яким затвердив, що “никакой закон не мог восприять силу без одобрения Государственной думы”. Тобто, з дорадчої Дума перетворилась на законодавчий орган.

До складу першої Думи (а всього до жовтневого перевороту 1917 року діяло чотири Думи) увійшли землевласники, представники промислової буржуазії, купецтва, міської інтелігенції та селянства.

Вибори до першої Думи відбувались згідно закону від грудня 1905 року. Створили шість курій[1] – землевласницьку, міську, селянську, робітничу, козачу та інородницьку. На відміну від сучасності, голосування було не всезагальним (не голосували жінки, молодь до 25 років, військовослужбовці, окремі національності), не рівним (один виборщик в землевласницькій курії був на 2 тисячі виборців, у міській – на 4 тис., у селянській – на 30 тис., у робітничій – на 90 тис.) та не прямим.

Про першу з курій, які діяли на Бердичівщині, – землевласницьку – і розповідає представлений нижче документ: “Избирательные списки лиц, имеющих право участия в выборах на съезде уездных землевладельцев”. Іншими словами, перед вами – списки землевласників Бердичівського повіту станом на 1906 рік. Склала ці списки Бердичівська повітова управа по справам земського господарства станом на 16 листопада 1906 року.

Чим цікавий представлений документ? Тим, що у ньому окремими розділами представлено прізвища землевласників, орендарів та керуючих маєтками. Окремо представлені священнослужителі, які володіли в повіті церковними землями, а також приватні землевласники. Розмір земельних ділянок вказано у десятинах[2].

Цікавий момент: упорядники взяли окремо на облік власників іншого, крім землі, нерухомого майна, яке надавало дохід. Це, наприклад, млини, заводи та інше, які знаходяться на земельній ділянці, що не належала власнику споруди. Напряму вони не входили до жодного куреня, тож їх зарахували до землевласників.

Кожен може сам проаналізувати представлений перелік землевласників на предмет пошуку свого коріння (можливо, ваші пращури володіли землею до революції?). А мені з представлених у документів осіб, зокрема, цікавими є такі особи:

• Доманський Митрофан Йосипович – приватний землевласник, який володів 27 десятинами землі (більш як 29 гектарів). Бердичівлянам відомий тим, що володів невеликим однойменним хутором на околиці міста, на якому побудував власне помістя – будинок із мансардою. На місці хутору нині розташовані будівлі районної лікарні, сам будинок по вулиці Санаторній, 22, зберігся донині.
• Сакулін Сергій Матвійович – статський радник, повітовий предводитель дворянства. Землевласник, володів декількома земельними ділянками загальною площею 464 дес. 1512 кв. сажня (більше 500 гектарів). Саме на одній з них знаходився хутір Сокулино (по імені землевласника), який після жовтневого перевороту 1917 року більшовики націоналізували та створили на його базі економію, що отримала назву Жовтневої. Згодом там облаштували машино-тракторну станцію, яка обслуговувала прилеглі колгоспи. Нині це поселення відоме бердичівлянам як селище Мирне (хоча селище й межує з містом, адміністративно входить до складу Райгородоцької об’єднаної територіальної громади).
• Мотилевич Михайло Михайлович – священнослужитель, настоятель Чудо-Михайлівського храму у селі Маркуші нині Бердичівського району. Володів земельними ділянками загальною площею 72 дес. 555 кв. сажнів (майже 80 гектарів). Михайло Мотилевич отримав приход у Маркушах у 1876 році та тримав його до смерті у 1910 році. У червні 1892 року його по сумісництву призначили наглядачем церковно-приходських шкіл 1-ої округи повіту, а невдовзі й наглядачем усього повіту. За ініціативи та під безпосереднім керівництвом Мотилевича у вересні 1901-го року в Маркушах ввели у дію однокласну церковно-приходську школу, приміщення якої на початку 20-х років служило клубом, а невдовзі й бібліотекою. За ревне піклування про освіту дітвори цей панотець відзначався преміями, Архіпастирським благословенням, Біблією.

Анатолій Горобчук.

[1] Курія — розряди, на які поділялись виборці за майновим цензом, національністю та іншими ознаками.

[2] Десятина — старовинна міра земельної площі в Київській Русі, а пізніше в Україні, Росії та Білорусі. Одна десятина дорівнює 2400 квадратних сажнів, що становило 10 925 м², тобто 1,0925 га.