19 березня

1684 – Бердичівський комісар Свідерський, офіціал Грабовський із офіцерами і солдатами напали на кляштор Босих Кармелітів та пограбували його.

Настоятель кляштору о. Матеуш двічі звертався до вищих урядовців із протестом, але даремно. Як повідомляють монастирські хроніки, комісар Пухачевський, підмовлений колишніми власниками споруд кляштору Тишкевичами, зібрав громаду злиднів, озброїв їх косами, рушницями, гаківницями і послав на розбій до кляштору. Ті виламали браму і почали шукати ченців, а знаходячи їх калічили і скидали через стіну в рів. Костел і кляштор були зруйновані, а награбоване майно вивезене.

1919 – Внаслідок запеклих боїв, у яких разом із військами під командуванням Миколи Щорса брали участь Іваново-Вознесенський полк, два бронепоїзди з Луганська та озброєні місцеві робітничі дружини, війська Директорії УНР були розбиті та відкинуті до Новоград-Волинського.

Бердичів перейшов до рук більшовиків. Ними захоплено 28 гармат, 50 кулеметів, артилерійську батарею з кіньми, поїзд зі спорядженням, багато телефонних та телеграфних апаратів, 1303 тонни цукру, до 30 тис. тон шкіри, 200 автомобілів. Окрім того, захоплення більшовиками Бердичева не дало змоги військам УНР вивезти з Козятина багато ешелонів із продовольством та зброєю.

Під час боїв Микола Щорс влаштував свій спостережний пункт на одній із башт кляштору Босих Кармелітів, звідки керував діями більшовицьких військ. Про бердичівські бої Микола Щорс у листі до дружини писав: “В течении 9 дней шел сильный и упорный бой с утра до ночи. Но всё же противник был разбит, не смотря на то, что город переходил из рук в руки. Я назвал это “бердичевским кошмаром”… Но я был уверен в победе — и победил”.

1991 – Наказом по Міністерству важкого машинобудування, по узгодженню з Держосвітою СРСР, базовими підприємствами і Житомирською обласною Радою народних депутатів, із метою підготовки керівників середньої ланки і спеціалістів із середньою спеціальною освітою з підвищеним рівнем кваліфікації, виходячи з потреб підприємств галузі, підвищення престижності та авторитету підвідомчих навчальних закладів, Бердичівський машинобудівний технікум перетворено у Бердичівський машинобудівний коледж (нині це ВНЗ “Бердичівський коледж промисловості, економіки та права”).

Бердичівський технікум став одним з п’яти перетворених у коледж технікумів даної галузі. Цього ж року коледж увійшов до Асоціації учбових закладів по підготовці і перепідготовці кадрів.

1997 – До Бердичева прибули представники Адміністрації Президента України. Метою їх поїздки стала Наталія Морокова – працівник міського виконавчого комітету, відповідальний секретар Книги Пам’яті України, яка саме цього дня відзначала свій 45-й день народження.

Представники АП привезли теплі слова та дарунок від Президента України Леоніда Кучми: розкішну корзину голландських квітів та величезний столовий сервіз. Саме таким чином Президент віддячив Наталії Баріївні за те, що їй минулого року вдалося віднайти архівні дані щодо його батька Данила Кучми, який загинув під час німецько-радянської війни.

2006 – У Києві після тяжкої хвороби помер Анатолій Кирилович Пузач (1941-2006) – відомий футболіст, Заслужений майстер спорту, Заслужений тренер України.

Анатолій Кирилович народився 1941 року в Саратовській області. Тривалий час проживав у Бердичеві, тут розпочав свою спортивну кар’єру. Виступав за футбольну команду Бердичівського машинобудівного заводу “Прогрес”, житомирське “Полісся”, львівський СКА, київське “Динамо”.

По завершенні кар’єри футболіста Анатолій Пузач перейшов на тренерську роботу. Саме Анатолій Кирилович привів рідне для нього київське “Динамо” до тринадцятого (останнього) “золота” чемпіонату СРСР.

Похований Анатолій Кирилович Пузач на Лісовому цвинтарі у Києві.

З 2008 року в Бердичеві щороку проводиться Всеукраїнський турнір з футболу серед юнаків пам’яті Заслуженого майстра спорту, Заслуженого тренера СРСР та України Анатолія Кириловича Пузача.