В часи Української революції 1917-1921 рр. Бердичів пережив чимало воєнних потрясінь. Приходили «свої» та «чужі», постійно змінювалась влада, проводились «класові експерименти», здійснювались погроми та насилля за етнічною складовою. Однак в цей важкий час відбувалось також становлення української державності. Вона народжувалась не в кабінетах політичних діячів, а на полях битв з безліччю ворогів, які обступили Україну з усіх сторін. І Бердичів теж був полем битви. Наша армія декілька разів успішно оволодівала містом та відновлювала тут молоду українську владу.
Ми вважаємо, що сьогодні громада міста повинна обрати кілька важливих дат з історії Української революції 1917-1921 рр., які варто окреслити поняттям «звільнення» Бердичева. Завданням місцевої влади, у свою чергу, є інтегрувати такі дати в пам’яттєвий простір та зафіксувати їх в місцевих комеморативних практиках. Це ті кроки, які ми повинні пройти на тернистому шляху декомунізації та деколонізації.
Сьогодні пропонуємо уважніше придивитись до однієї з дат, яка, на нашу думку, в майбутньому може стати «датою-звільнення» Бердичева. Про неї і йтиметься у сьогоднішній замітці.
У другій половині літа 1919 року об’єднане українське військо (Галицька та Дієва армії УНР) розпочало масштабний наступ Правобережжям з метою вигнати більшовицьку владу та деокупувати територію України на всьому просторі від Києва до Одеси. Наступ проти ворога здійснювали три оперативні групи: Західна, Середня та Східна.
В напрямку Бердичева наступали одразу два армійських з’єднання Середньої групи: на лівому фланзі на фронті Райгородок-Махнівка наступали чотири бригади І-го Корпусу Галицької армії, а на правому фланзі в складі двох бригад просувався III-й Корпус, що охоплював місто з південного сходу.
Вже надвечір 18 серпня галицькі бригади розташувались наступним чином:
І-й Корпус: V бригада – Райгородок; VI бригада – Фридрів (Тернівка); IХ бригада – Вуйна (Перемога)-Мшанець; Х бригада – здійснювала переміщення в напрямку Махнівки.
ІІІ-й Корпус: VIII бригада – Козятин; IX бригада – Білопілля.
Начальна Команда Галицької Армії визначила основний удар по Бердичеву завдати силами ІІІ-го Корпусу (вочевидь частини І-го Корпусу мали відігравати в цій операції другорядну роль – авт.). З цією метою ІІІ-му Корпусу передали в оперативне підпорядкування IX та Х бригади І-го Корпусу.
Вранці 19 серпня 1919 року бригади розпочали рух. Але вже через декілька годин почали надходити перші повідомлення, що VI бригада вже вибила більшовиків з Бердичева. Ще напередодні, 16 серпня, цей армійський підрозділ під командуванням Юліана Головінського оволодів Яновим (Іванів) та, реквізувавши підводи у довколишніх селах, поганими дорогами підійшов під Бердичів. Станом на 18 серпня бригада знаходилась в районі села Фридрів (сучасна Тернівка). Раптовий вступ галицької бригади до Бердичева вранці 19 серпня став для більшовиків абсолютною несподіванкою.
Серпень 1919 року
Полковник Микола Капустянський, який в той час служив у штабі Дієвої армії УНР, та під керівництвом якого вівся журнал бойових дій, після закінчення подій Української революції писав, що Бердичів було звільнено вранці о 08 годині 15 хвилин 19 серпня 1919 року. А ось як згадував ці події безпосередній свідок, галицький стрілець V бригади: «Наступали ми з Райгородка на Бердичів. З другої сторони наступала на Бердичів енергійно 6-а бригада і заняла двірець. В Бердичеві зустрів нас легкий опір, правдоподібно місцевих большевиків. Однак по короткій скорострільній серії в місто утихло, а ми перемарширували місто з піснею…»
Першою реакцією містян на прихід українського війська був страх: «населення міста напочатку тремтіло від страху. Боялись, щоби не дійшло до яких-небудь ексцесів. Прихід галицьких військ для них був несподіваний», – згадував у своїх спогадах військовослужбовець І-го Корпусу М.Скидан. Бердичівці боялися також повстанців із загону отамана Карого, які на той час теж встигли зосередитись у Бердичеві. Вочевидь у місті дуже не хотіли повторення історії з січневим єврейським погромом, який вчинили тоді під прапором УНР.
Прогнозуючи такі небажані для армійського запілля ексцеси, командир І-го Корпусу Осип Микитка залишив для несення гарнізонної служби в Бердичеві IХ Белзьку (Угнівську) бригаду. Курені (батальйони) бригади по черзі здійснювали охорону міста. Один із куренів розквартирувався на вулиці Білопільській (нині – Європейська). Підхорунжий Зенон Стефанів у 1932 році згадував: «в Бердичеві оставлено цілу 9. Бриґаду як резерву армії. Куріні по черзі держали ґарнізонову службу в місті. Наша чета звязку одержала 5 нових апаратів і 30 кільометрів нового телєфонічного дроту. Для вістуна Дубини була то правдива радість…»
Як зауважував згаданий нами М. Скидан довіра до Галицької армії почала швидко зростати, однак упередження щодо українського вояцтва ще витали у повітрі. Наведемо показовий приклад: «На одній з вулиць Бердичева, випадково зустрів в уніформі українського старшини, свого давнього знайомого жида Янкерсона, пізніше студента Української Господарської Академії в Подєбрадах, а тепер інженера. Перед цим він був ранений, чи контужений. Ходив він по Бердичеві, як та біла ворона. Переказує мені, що всі дуже дивуються, як він може служити в Української Армії, коли вона робить погроми. Що він на їхнє здивованнє відповідає всім однаково, а саме радить іти в Армію і воювати за Україну, тоді про погроми вони не почують».
За результатами воєнної операції 21 серпня 1919 року у війська надійшла привітальна телеграма Голови Ради Народних Міністрів УНР Бориса Мартоса:
«Витаю славну братню Галицьку армію зі здобуттям міста Бердичева і висловлюючи її свою щиру подяку від імені Ради Народних Міністрів У.Н.Р. бажаю галицьким героям дальших лаврів на полі Слави!»
Вже 25 серпня, продовжуючи наступ на Київ, штаб І-го Корпусу відбув на станцію Бровки, а у місті залишилась згадувана вище IX бригада. Загалом, присутність частин Галицької армії у Бердичеві зберігалась до 22 жовтня 1919 року, але про це – згодом.
Віталій МАТВІЙЧУК
Представляємо вашій увазі перелік книг з історії міста Бердичева та Бердичівщини загалом, які представлені у вільному продажі.
