17 лютого

1918 – На півшляху між Бердичевом та Житомиром, неподалік села Старий Солотвин більшовицькі війська під командуванням Василя Кіквідзе, які нараховували 1300 багнетів, 200 шабель та 6 гармат, зустрілись із Запорізькою бригадою УНР під командуванням генерала (генерального хорунжого) Костянтина Прісовського, яка рухалася на Бердичів.

Зі спогадів коменданта залізничного вокзалу міста Житомира у лютому 1918-го Никонера Зіневича: “На перегоні Рея-Кодня москалі, довідавшись, що з боку Житомира посовується назустріч українське військо, почали поспішно, просто з вагонів уставлятись до бою густими розстрільними з обох боків залізниці. Українські частини в складі двох сотень кінноти, першого пішого стрілецького полку, та гарматного відділу в бойовому порядку з боку Кодні вирушило назустріч ворогові.

Бій розпочався по залізниці на 5 верстві від ст. Кодня, в районі Солотвина. По короткій гарматній підготовці, що її так блискуче перевів осавул Тимошенко, наші розстрільні зі “Славою” кинулися на матросів, які підпустили українців до себе на 100 метрів, однак бою на багнети не прийняли втікаючи без ладу в напрямку Рея – Бердичів ІІ.

В той саме час наша кіннота наскочила з крил і почала рубати утікаючих москалів. Звичайно матросів до полону не брано. Переслідування ворога продовжувалось до пізьного вечора…”.

Бій між супротивниками тривав до вечора та скінчився фактично безрезультатно: війська В. Кіквідзе укріпились у Бердичеві, а К. Прісовського – у Житомирі.

Бої відновились 25 лютого й опівдні 26 лютого українські війська таки увійшли до Бердичева.

1940 – У селі Голодьки (нині село Мирославка) Бердичівського району в селянській родині народився Онишко Олег Іонович (1940-2008) – педагог, директор Мирославської загальноосвітньої школи.

Олег Онишко працював на посаді директора місцевої школи 33 роки. За цей час школа стала його другим домом, без якого Олег Іонович не мислив ні хвилину свого життя. За його керівництва було збудовано окреме шкільне приміщення на 4 класи (1970), тоді ж ліквідовано двозмінність навчання у школі. У 1981 році побудоване нове двоповерхове шкільне приміщення, оснащене по сучасному, встановлено перший у районі комп’ютерний клас.

Високий авторитет педагога та його колег сприяв потягу шкільної молоді до вчительської роботи – 69 випускників школи обрали професію вчителя. У жодній іншій школі Бердичівського району немає такої кількості випускників, які б обрали професію вчителя. Указом Президента України №31/2006 від 20.01.2006 р. Олегу Іоновичу Онишку присвоєно почесне звання “Заслужений вчитель України”.

Помер Олег Онишко 11 червня 2008 року. Похований у селі Мирославка в центральній частині сільського кладовища.

1999 – Цього дня трагічно загинув Володимир Олександрович Волощук (1939-1999) – громадсько-політичний діяч, що народився у селищі Гришківці Бердичівського району.

Впродовж 1970-1990-х років Володимир Волощук пройшов низку керівних посад як на виробництві (від слюсаря до заступника директора машинобудівного заводу “Прогрес”), так і в органах самоврядування, суміщаючи з роботою у партійних органах – обіймав посади першого секретаря Бердичівського міському Компартії України, двічі обирався на посаду голови міської ради та виконавчого комітету.

Похований Володимир Волощук у Бердичеві на міському кладовищі в секторі почесних поховань. У квітні цього ж 1999 року за багаторічну сумлінну працю в органах влади міста та на партійних посадах, активну участь у громадсько-політичному житті Володимиру Волощуку присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева” (посмертно).

2001 – Указом Президента України заступнику начальника обласного госпіталю інвалідів Великої Вітчизняної війни по лікувальній роботі Леоніду Петровичу Согі присвоєно звання “Заслужений лікар України”.

Леонід Сога прийшов до цієї лікувальної установи 1 січня 1979 року. Працював тут завідуючим поліклінікою, потім 23 роки заступником головного лікаря з медичної частини. У 2005 році Леонід Сога став головним лікарем цього медичного закладу.