17 вересня

1804 – У селі Гальчинець Житомирського повіту (тепер село Гальчин Бердичівського району) в давній українській (спольщеній) родині народився Міхал (Михайло) Станіславович Чайковський (1804-1886) – польський письменник, політичний діяч.

Міхал Чайковський – представник так званої “української школи” в польській літературі XIX століття. Брав участь у польському повстанні 1830-1831 рр., згодом в еміграції (Париж і Константинополь). Перебуваючи в Туреччині, у 1850 році перейшов на османську службу та прийняв іслам як Садик-паша. Під час Кримської війни організував козацькі сотні на османському боці. Міхал Чайковський заснував у Туреччині декілька міст. Серед них – місто Січ під Бургасом, яку сміливо можна вважати останньою січчю справжнього козацтва.

1873 року повернувся до Російської імперії і прийняв православ’я, оселився у селі Борки Чернігівської губернії. Чайковський — автор популярних повістей з історії Козаччини, перекладених різними мовами: “Powiésci Kozackie” (1837), “Wernyhora” (1838), “Kirdżali” (1839), “Koszowata” (1841), “Owruczanin” (1841) та ін.

Помер Міхал Чайковський 4 січня 1886 року. Похований у селі Бірки Козелецького повіту.

1866 – Згідно розпорядження Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора і командувача військами Київського військового округу Олександра Павловича Безака у Бердичеві закрито монастир ордену Босих Кармелітів. Приміщення монастиря, земельні володіння та промислові підприємства, що належали монастирю, конфіскували. У доповіді міністру внутрішніх справ Олександр Безак вказав: “Особый вред этого монастыря в политическом отношении доказывается следующими сведениями: в 1861 г. в нем были совершены 3 раза политические манифестации”. Також Олександр Безак заборонив друк бердичівських календарів на польській мові.

У конфіскованих приміщеннях розмістили управління повітової поліції та сирітський суд. Будинок друкарні передали міській поліції, флігелі перетворили в конюшні пожежників, а башту – на пожежну вежу. У розпорядженні духовенства залишився лише верхній храм та друга башта. Нижній храм, через який здійснюється доступ до родових склепів, було занедбано. Одна з власниць Бердичева та представниця відомого роду Марія Тишкевич (у дівоцтві Радзивілл) у 1867 році порушила клопотання перед генерал-губернатором щодо вжиття заходів “чтобы родовой склеп не мог служить притоном для злоумышленников”. Як результат, підземелля і склепи засипали землею, а вікна і двері заклали цеглою.

1906 – Цього дня в Бердичеві відкрилась нова фінансова установа – “Бердичівське позиково-ощадне товариство” (рос. “Бердичевское ссудо-сберегательное товарищество”). Мета нової установи – надання звичайному люду дешевих кредитів на пільгових умовах.

Контора установи розмістилась у будинку Боярського на площі Соборній.

Товариство приймало вклади для зберігання розпочинаючи від 10 копійок до 1000 рублів від кожного члена, виплачуючи при цьому відсотки по вкладам у розмірі від 5,5 % до 6,5 % у залежності від терміну зберігання. Позики видавались на термін не більше одного року в розмірі до 150 рублів під 12% річних.

За наступних три місяці свого існування Товариство видало кредитів на суму 5583 рублів, заявок же надійшло на суму 16,490 рублів, яких у Товариства з огляду на неможливість на цей час кредитуватись у державному банку, не було. То ж правління Товариства звернулось до заможних жителів Бердичева з проханням надати йому підтримку шляхом вступу до Товариства та внесення визначеного уставом паю. Першим на це звернення відгукнувся відомий у місті купець Нахман Гробівкер, який наступного дня надав Товариству 100 рублів як вклад на один рік та уплатив членський внесок у розмірі 15 рублів.

1937 – У селі Дубові Махаринці Козятинського району Вінницької області народився Олег Олександрович Федорук (1937-2016) – державний службовець, журналіст, карикатурист.

Олег Федорук проживав у Бердичеві з 1960 року. Працював у міському комітеті комсомолу, майже два десятиліття – служба в органах Внутрішніх Справ. У 1988 році Олег Федорук влаштувався на роботу до Бердичівського міськвиконкому, з 1998 року – на пенсії.

Першу карикатуру Олег Олександрович опублікував у 1957 році в газеті “Радянська Житомирщина” (нині газета “Житомирщина”). З того часу його малюнки постійно з’являлися на сторінках міськрайонної газети “Радянський шлях” (нині “Земля Бердичівська”), він ілюстрував поетичну збірку бердичівського письменника Михайла Степанюка “Ревнивець” (1993).

У 1997 році побачила світ збірка карикатур Олега Федорука під назвою “Бердичів є Бердичів. Карикатури”, яка стала значною подією у культурному житті міста. Карикатури Олега Федорука смішні, але художник не опускався до зайвого комізму та лишнього карикатуризму. Сатиричні малюнки висміюють не конкретну особу, а соціально-побутові вади суспільства.

1959 – Рішенням виконавчого комітету Бердичівської Ради депутатів трудящих №380 у приміщенні на базі ліквідованого міського театру по вулиці Карла Лібкнехта, 23 (нині вулиця Європейська), відкрито міський Будинок культури. На момент відкриття у Будинку культури працювало 4 гуртка художньої самодіяльності. Особливо популярними були танцювальний колектив, естрадний оркестр, драматичний гурток, яким згодом було присвоєно звання народних.

1979 – Наказом Міністерства оборони СРСР утворено військову вертолітну частину №18365 (513 ОВП), місцем дислокації якої став військовий аеродром біля села Радянське Бердичівського району (нині Романівка).

Першим командиром цієї військової частини став Павлов Віталій Єгорович, начальником штабу – Айзенберг Юхим Борисович (до прибуття В.Є. Павлова виконував обов’язки командира полку). Він же і здійснив цього дня перший політ у небі Радянського на вертольоті МІ-24А.

Вертолітний полк брав участь у бойових діях у Демократичній Республіці Афганістан, де вертолітники здійснили 265 тисяч бойових вильотів, після яких 350 офіцерів і прапорщиків отримали урядові нагороди. У 1986 році вертолітники військової частини брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, одними з перших над реактором працювали підполковники Олександр Олександрович Кім на МІ-8 і Олександр Григорович Годун на МІ-24Р.

Вертолітна частина припинила своє існування у 2004 році.

1999 – У Бердичеві вперше відбулось Свято пива. Ініціатором та організатором свята став Бердичівський пивоварний завод, який очолював Леоном Романовичем Ліпецьким. На святі серед інших артистів виступив популярний український співак Гарик Кричевський.

2008 – Вперше у Бердичеві відбулась сертифікаційна виставка собак усіх порід рангу САС-UA.

На виставці, яка проходила на міському стадіоні, було представлено 360 собак від 90 порід. Їхні достоїнства оцінювали експерти міжнародної та національної категорій з Польщі, Білорусі та України.

Для собак та їх господарів організатори виставки підготували чимало конкурсів. Тварини змагалися у таких номінаціях, як “Найкраще цуценя”, “Юний лендлер”, “Племінна група”, “Гламур” тощо.

2010 – У Бердичеві в приміщенні пожежної частини, що розташована по вулиці Петровського, 17 (нині вулиця Шкіряників), відбулось відкриття музею історії пожежної охорони Бердичева.

Музей розмістився у спеціально обладнаному приміщенні на третьому поверсі будівлі. Почесне право перерізати червону стрічку перед входом до музею було надано міському голові Василю Мазуру разом з начальником районного управління Ігорем Шевчуком та інженером сектору Головного управління МНС України в Житомирській області Борисом Чумаком.

В експозиції нового музею представлено історичні експонати, серед яких зразки спецодягу, пожежних касок та вогнегасників. Стіни музею прикрашають фотографії рятувальників та їх керівного складу різних років, вирізки з газет, де описані найжахливіші пожежі міста Бердичева і героїчна робота пожежної команди по їх ліквідації.