16 жовтня

1702 – На Правобережній Україні – Київщині, Брацлавщині, Поділлі та Волині – розгорнулось повстання проти панування Польщі (т.зв. друга Хмельниччина), яке очолили козацькі полковники Семен Палій та Самійло Самусь.

Цього дня під Бердичевом відбулася переможна кривава битва десятитисячного козацько-селянського війська під проводом правобережного наказного гетьмана Самійла Самуся з польсько-шляхетським каральним військом на чолі з регментарями Даміаном Рущицем і Яковом Потоцьким, до яких приєдналися шляхетські ополчення Київського воєводства під проводом житомирського старости Й. Корчевського та овруцького старости Ф. Потоцького. Під час битви польсько-шляхетське військо зазнало повного розгрому. За словами самих поляків, загинуло біля 2 тисяч воїнів.

Селяни навколишніх сіл теж піднялися на боротьбу проти поляків, вигнали шляхту, і край перейшов під козацьке самоуправління. На протязі наступного місяця повстанці відвоювали Вінницю, Немирів, Котельню, Бихів, Бар, Старокостянтинів, Дунаївці, Шаргород, Хмільник, Бушу, Рашків, Калюс та інші містечка Правобережжя.

1869 – Предводитель місцевого дворянства Н. Зехтен цього дня завершив складення документу під назвою “Записка о городе Бердичеве”. У документі він умістив дані про власників міста, починаючи від князя Матвія Радзивілла (1768-1818).

По смерті останнього Бердичів з навколишніми селами (Гришківці, Семенівка, Бистрик, Житинці, Дубовець) та фільварками (всього 5418,5 десятин землі) перейшов до чотирьох племінників князя, а ті у свою чергу стали перепродавати або передавати родичам свої частки спадку. На момент складання “Записки” землі Матвія Радзивілла належали вже поміщицям Марцелі Чарторийській та Марії Тишкевич. Зехтен досить ґрунтовно розповів про їхні прибутки з міста у першій половині XIX століття, які постійно знижувалися через втрату власниками міста монополії на торгівлю вином тощо.

Врешті Бердичів став збитковим містом, і тому Н. Зехтен пропонував продати його з аукціону, або перевести у казенну (державну) власність.

Джерело: І.Ю.Тарасенко (Київ). З історико-краєзнавчих архівних джерел до історії Бердичева кінця XVIII-XIX ст. // Бердичівська земля у плині часу / Голов. ред. М.Ю. Костриця. – У 2-х тт. – Житомир: М. Косенко, 2007. – 384 с., іл. – (Науковий збірник “Велика Волинь”. Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. – Вип. 37). – Т. 1, с. 212-214.

1899 – У Бердичеві в родині кантора однієї з бердичівських синагог Єшуа-Еліє (Овсія Давидовича) та домогосподарки Естер народився Соломон Овсійович Файнтух (1899-1985) – український композитор та диригент.

З 1930 по 1933 рік Соломон Файнтух – художній керівник та диригент Капели Наркомату освіти УРСР. З 1934 по 1937 рік Соломон Файнтух працював музичним керівником та диригентом “Експериментальної оперної студії”. У 1937 році будучи вже членом Союзу композиторів України він організував єврейський (кляйзмерний) симфонічний ансамбль, який користувався значною популярністю серед глядачів. Соломон Файнтух став одним із авторів Державного гімну УРСР (авторський колектив під керівництвом композитора А.Д. Лебединця, гімн затверджений у 1949 р.).

Помер Соломон Файнтух у Харкові 18 липня 1985 року.

1956 – У жовтні наказом Міністерства шляхів сполучення залізничній станції Бердичів присвоєно звання “Краща станція по мережі залізниць СРСР” за підсумками змагання за III квартал поточного року.

Цю відзнаку бердичівські залізничники вибороли кропіткою злагодженою працею та проявленою майстерністю у формуванні потягів, які відправлялись із вантажами продукції, виробленої на промислових підприємствах міста. Наприклад, при нормі завантаження одного вагону цукром, виробленим на Бердичівському цукрорафінадному заводі, в об’ємі 11 тонн, залізничникам вдавалось так спланувати завантаження, що у вагон вміщалось до 15 тонн цукру.