Home Історія Цей день в історії 15 жовтня

15 жовтня

3119
0
SHARE

1895 – При шкіряному заводі Карла Шленкера для дітей робітників заводу відкрито однокласне третє міське училище.

Училище утримувалося за рахунок коштів, які виділяв завод. У наступні роки завідуючим училища працював Прохор Афанасійович Крук, який закінчив учительську семінарію у 1902 році. Законоучителем православного віросповідання був священик Григорій Степанович Левітський, який закінчив духовну семінарію. Законовчителем римо-католицького віросповідання був ксьондз Адальберт Кобець. Також вчителем в училищі працювала Вікторія Василівна Крук, яка закінчила гімназію.

Училище проіснувало до революційних подій 1917 року, його ліквідували з приходом радянської влади та подальшою націоналізацією шкірзаводу.


Іван Павлович Козачук.

1903 – Цього дня у газеті “Искра” – центральному друкованому органі Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), що виходила у 1900-1905 роках, з’явилась кореспонденція з Бердичева за підписом “Ваня”. Автор замітки розповів про загальний страйк 12 серпня 1903 року, а також про стан робітничого руху в місті. Як потім було встановлено, цю замітку написав робітник-ливарник заводу “Прогрес” соціал-демократ Іван Павлович Козачук.

З ім’ям Івана Козачука пов’язані майже всі революційні виступи заводського пролетаріату. Він підтримував тісний зв’язок із соціал-демократичною групою, через яку отримував нелегальну політичну літературу, листівки, прокламації і розповсюджував їх на підприємстві.

Меморіальна дошка, яка знаходилась на стіні заводської прохідної, 2005 р.

У пам’ять про ливарника Івана Козачука господарське та партійне керівництво машинобудівного заводу “Прогрес” у 1980 році прийняло рішення про встановлення меморіальної дошки на стіні центральної прохідної. Дошку відкрили 19 грудня – у день відзначення 100-річчя з дня заснування заводу. Відкрив дошку його син, кавалер ордену Леніна О.І. Козачук. Напис на дошці на російській мові: В 1899-1906 г.г. на заводе работал член РСДРП с 1905 года рабочий-литейщик Козачук Иван Павлович, организатор заводского социал-демократического кружка “Искра”, руководитель революционных выступлений заводского пролетариата”. Дошку демонтували у 2016 році на виконання пакету законів про декомунізацію, прийнятих Верховною Радою України у квітні 2015 року.


1919 – Основні частини Української Галицької армії (УГА) під тиском більшовицьких військ полишили Бердичів, залишивши тільки бронепоїзд та невеликий загін прикриття.

Українська Галицька Армія була регулярною армією проголошеної 19 жовтня 1918 року Західноукраїнської Народної Республіки і сформувалась довкола ядра раніше існуючого у складі австро-угорської армії легіону Українських Січових Стрільців та інших українських формацій.

Цікаво, що активну участь в УГА брали галицькі євреї, які сформували окрему військову одиницю, що у військових списках з’єднання значилась як “Жидівський пробойовий курінь”, офіційна ж назва була “Пробойовий курінь І Корпусу Галицької Армії”. У Бердичеві своєю поведінкою під час несення служби і своєю гуманністю цей курінь заслужив довіру населення, і командир куреня поручник С. Ляйнберг отримав від міської громадської управи повноваження провести мобілізацію єврейської молоді. Командування І Корпусу УГА дозволило мобілізацію й водночас дало час на відпочинок і переформування. Завдяки цьому курінь поповнився добровольцями – бердичівськими євреями та українцями.


miske_kladovyshe
Центральний вхід до загальноміського кладовища. Фотографія середини 70-х років.

1973 – У відповідності до рішення виконкому міської Ради депутатів із цього дня закрили існуючі кладовища по вулиці Пушкіна (російське, польське, старовірів), по вулиці Леніна (єврейське) та по вулиці Рози Люксембург (Троїцьке кладовище) і надалі поховання тут заборонили.

З цього ж дня відкрилось нове загальноміське кладовище по вулиці Войкова, в районі будинку №92 (згодом кладовище отримало власну поштову адресу – вул. Войкова, 98) для поховання померлих усіх національностей по секторах, на які його розділили.

Перед тим декілька років працівниками міськкомунгоспу проводились підготовчі роботи, створювались окремі сектори для поховання людей різних релігійних конфесій. Утворено сектори: почесних поховань, православний, римо-католицький, єврейський, військовий. Згодом, із заповненням секторів та розширенням площі нового кладовища, його поділ на релігійні конфесії нівелювався, нині поховання проводяться без врахування релігійної приналежності померлих.


1994_10_15_zapr
Запрошення на ярмарок, 1994 р.

1994 – 15 та 16 жовтня на території парку культури і відпочинку бердичівського шкіроб’єднання імені Ілліча відбувся ярмарок, який присвятили 50-річчю визволення України від німецько-фашистських загарбників.

Два дні гості ярмарку мали можливість придбати товари як продовольчого, так і промислового призначення за цінами, що у багатьох випадках були значно нижчими, ніж зазвичай.

Організатором торгового ярмарку стало шкіроб’єднання за підтримки місцевої влади. Окрім торговельних рядів гостей ярмарку чекала також цікава програма – спортивна і концертна з виступами артистів художньої самодіяльності шкіроб’єднання.

Всього за два дні продали товарів на 16 мільярдів карбованців. Більш як сто промислових підприємств міста та України взяли участь у ярмарку. Сільськогосподарські підприємства прибули не лише з нашого району, а й з Житомирського, Ружинського, Червоноармійського, з Вінницької області. Ярмарок відвідало понад тридцять тисяч чоловік.


2003_10_15_052003 – У Бердичеві по вулиці Карла Лібкнехта (нині вулиця Європейська) урочисто відкрито щойно відбудований бульвар, який відроджено на честь заслуженого тренера СРСР, Почесного громадянина міста Бердичева Віталія Олексійовича Лонського (1927-2004).

Також у цей день на бульварі депутати міської ради, Почесні громадяни міста Бердичева, керівники підприємств та молодь висадили перші дерева – молоді липи, які привезли з розсадника МКП “Озеленювач”, що розташований на Корніловці. Перше дерево посадила Почесний громадянин міста Бердичева, директор МКП “Озеленювач” Марія Мончинська, друге – міський голова Василь Мазур.

2003_10_15_02


2013 – Цього дня у Бердичеві для городян урочисто відчинив свої двері один із найбільших російських банків – АТ “Сбербанк Россії”. У представництві цієї банківської установи вказали, що це перше таке відділення, відкрите у районному центрі на території області.

Керуючим бердичівським відділенням банку став Броніслав Гіневський, який до цього обіймав посаду керуючого місцевим відділенням банку “АВАЛЬ”.

Новий банк розмістився у приміщенні колишнього магазину №1, який був добре відомий бердичівлянам як магазин Каца – саме Михайло Йосипович Кац більш як 38 років був завідуючим цього магазину, що підпорядковувався бердичівському змішторгу. За часів керівництва Михайла Каца забезпечення продовольчими товарами та обслуговування у магазині були одними з кращих у місті.

У жовтні 2016 року відділення банку припинило свою діяльність та було закрите. Причиною стало згортання дільності АТ “Сбербанк Россії” в Україні, пов’язане з подіями на Сході країни.


2015 – Цього дня побачив світ останній номер міського тижневика “Бердичівські новини”, засновником якого був ТОВ “Добра справа АРС”. Останній номер тижневика був здвоєним та мав порядковий номер 37-38 (521-522), оголошений тираж становив 7900 екземплярів, головний редактор – Петро Лисенко. Цікаво, що останній редагував лише два останні номери тижневика, до цього головою Редакційної ради видання зазначався Віталій Березовенко. Також у двох останній номерах тижневика зникла інформація і про видавця газети, яким до останнього часу значився ФОП Березовенко.

Ніякої інформації щодо причин зупинки у виданні тижневика не повідомили.


2016 – На базі Терехівської, Хажинської, Іванковецької, Великонизгірецької, Красівської та Закутинецької сільських рад була утворена Семенівська об’єднана територіальна громада Бердичівського району Житомирської області. Центр громади – село Семенівка. Громада об’єднала в собі 12 населених пунктів: Терехове, Кикишівка, Хажин, Семенівка, Іванківці, Великі Низгірці, Нова Олександрівка, Закутинці, Сингаївка, Малі Гадомці, Красівка, Дубівка.

Семенівська громада стала першою на Бердичівщині адміністративною одиницею, яка з’явилась у ході адміністративно-територіальної реформи, започаткованої центральною владою.

Громада розташована у південній частині Житомирської області, на межі з Козятинським районом Вінницької області. На сході межувала з Червоненською територіальною громадою Андрушівського району, на півночі та заході з населеними пунктами Бердичівського району.

На момент утворення Семенівської громади її площа становила 195,8 кв.км., її населення становило 4795 осіб (станом на 01.01.2017 р.). У 2020 році до громади доєднали села Садки та Великі Гадомці.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here