Home Історія Цей день в історії 15 лютого

15 лютого

504
0
SHARE

1770 – У Бердичеві померла Варвара Радзивілл (1690-1770) – вдова князя Миколи Фаустина Радзивілла (1688-1746), діяча Великого князівства Литовського, власника Бердичева та навколишніх земель.

Варвара Радзивілл
(1690-1770).

Варвара походила з роду Завішів, по заміжжі стала однією з найбільш політично активних представників угрупування Радзивіллів. Завдяки своїм зв’язкам з Санкт-Петербургом Варвара сприяла кар’єрі свого чоловіка Миколи Фаустіна.

Опікувалась Варвара Радзивілл як економічним, так і духовним життям місцевої громади: на її кошти у Бердичеві збудували як уніатський Миколаївський храм (згодом храм перейшов у православ’я, нині на його місці знаходиться кам’яний Свято-Миколаївський собор, споруджений у 1908 році), так і католицький храм Святої Варвари (нині на його місці знаходиться кам’яний храм, споруджений у 1826 році). Окрім спорудження нових храмів Варвара допомагала і монастирю Босих кармелітів у його розбудові.

Похована Варвара Радзивілл у Бердичеві на кладовищі поряд з костелом Святої Варвари. На жаль, могила Варвари не збереглась. Відомо лише, що на кладовищі біля костелу нікого не ховали з 1790 року, воно прилягало з одного боку до подвір’я, з іншого – до плебанійних помешкань і було огороджене дерев’яним парканом.


1814 – Настоятель Миколаївської церкви отець Петро Борковський надав у Консисторію звернення, в якому зазначив: приходская наша в местечке Бердичеве Николаевская церковь деревянная и очень тесная и старая, потому мы с согласия всех прихожан вознамерились на месте оной, деревянной, построить на том же месте и в то же именование с пределом во имя Похвалы Пресвятыя Богородицы церковь новую каменную, для чего и несколько уже материалу в готовности имеется.

Але це бажання не знайшло підтримки як з боку власника містечка Бердичева Матвія Радзивілла, так і з боку євреїв, які проживали поряд із церквою. У результаті на цьому місці кам’яна церква з’явилась лише майже через століття – у 1908 році.


1918 – Цього дня вранці більшовицький загін під командуванням В. Малаховського оволодів містом, оскільки залишені без керівництва українські частини склали зброю.

Ще у січні 1918 року Радянська Росія розпочала військові дії проти Української Народної Республіки. Наприкінці січня більшовицькі війська розгорнули наступ на Київ. Підрозділи колишньої 7-ї російської армії, розквартировані на Правобережній Україні, перейшли на сторону більшовиків і зайняли Проскурів, Жмеринку, Козятин. 14 лютого Московський і Кримський полки цієї армії (близько 1000 багнетів), підтримані загонами Червоної гвардії під командуванням поручика О. Павлова і комісара М. Кузьміна, розпочали наступ на Бердичів зі сторони сусіднього містечка Козятина. Вони роззброїли заставу військ УНР на станції Глухівці та ввечері 14 лютого підійшли до Бердичева.

Командування радянських військ запропонувало українським частинам скласти зброю, але українська фронтова рада відмовилася це зробити. Розміщена у місті чехословацька дивізія оголосила про свій нейтралітет. Уночі командування Бердичівського гарнізону і члени фронтової ради залишили місто та виїхали до Житомира, що й прискорило взяття Бердичева більшовиками.


1942 – На Загребеллі наполегливою працею пан-отця протоієрея Іларіона, парафіян, особливо з села Радзивилівки (нині село Підгороднє), при допомозі німецької влади, Міського Управління та інспектури міського господарства відновлено діяльність православної Троїцької церкви, яка в роки радянської влади була закрита та перетворена на склад цукеркової фабрики.

Як повідомила міська газета “Нова Доба”, що розповсюджувалась у Бердичеві під час німецької окупації, Божу службу цього дня провели протоієрей Микола, настоятель відновленої церкви протоієрей Іларіон та священик Ігнат. Перед молебнем пан-отець Зелінський виголосив перед парафіянами промову та привітав їх з величезним святом, яке вони переживають. У своїй промові пан-отець Іларіон повідомив парафіянам про порядок служби Божої у наступні дні Великого Посту.

Хоча храм відновив свою діяльність, капітальний ремонт церкви, пошкодженої в попередні роки, побудова іконостасу відбулись дещо пізніше – улітку 1942 року.


Рахіль Марківна Боскіс
(1902-1976).

1976 – У Москві померла Рахіль Марківна Боскіс (1902-1976) – сурдопедагог, член-кореспондент АПН РСФСР, член-кореспондент АПН СРСР, доктор педагогічних наук, професор, яка народилася в Бердичеві в єврейській родині.

Перші кроки на ниві науки Рахіль Боскіс розпочала у 1923 році, працюючи в лікувально-педагогічному кабінеті при Київському відділі народної освіти. Паралельно працювала у методичній секції з питань навчання і виховання глухих дітей у Київському психоневрологічному інституті.

Наукова діяльність Рахіль Марківни одержала широке визнання в країні: у 1955 році її обрали членом-кореспондентом Академії педагогічних наук РСФСР, у 1968 році – членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР. Її наукові праці стали цінним внеском у дефектологічну науку і практику того часу, висунули її в ряди передових діячів спеціальної педагогіки.

Похована Рахіль Марківна Боскіс у Москві на Востряковському кладовищі.


1986 – У країні цього дня відбувся Всесоюзний комуністичний суботник (день добровільної безплатної праці на благо суспільства), проведений на честь XXVII з’їзду КПРС, що мав розпочати свою роботу 25 лютого того року.

На промислових підприємствах, в будівельних і транспортних організаціях Бердичева та району перед початком суботника відбулись мітинги, на яких робітників закликали ударною працею гідно зустріти партійний з’їзд. Участь у суботнику в Бердичеві взяли 51 тис. чоловік, з яких 23,5 тис. працювали безпосередньо на робочих місцях.

Загалом у місті цього дня виготовлено промислової продукції на 979 тис. карбованців. З них лише на машинобудівному заводі “Прогрес” виготовлено продукції на 280 тис. карбованців, на заводі “Комсомолець” – на 160 тис. карбованців, будівельники БМУ “Промжитлобуд-6” виконали будівельно-монтажних робіт на 10 тис. карбованців. Усіма видами транспорту в місті було перевезено понад 21 тисячу тонн вантажів.

У Бердичівському районі у суботнику взяли участь 13,8 тис. працівників, які виготовили промислової продукції на 55 тис. карбованців.


Штукатур БМУ “Промжитлобуд-6” Г.М. Виговська передає символічний ключ від нового Палацу культури заводському колективу.

1986 – У Бердичеві по завершенні комуністичного суботника, який провели в місті на честь XXVII з’їзду КПРС, відбулось урочисте відкриття новозбудованого Палацу культури і техніки машинобудівного заводу “Прогрес”.

На урочистому мітингу перед головним входом до Палацу зібрались заводчани, керівництво міста та району, жителі міста. Відкрив мітинг секретар партійного комітету заводу А.Г. Ярмолюк. На мітингу виступили секретар міського комітету Компартії України Петро Поліщук, делегат XXVII з’їзду Компартії України бригадир кранових ливарного цеху №1 Тетяна Грецька, директор заводу Олексій Шабельник, штукатур БМУ “Промжитлобуд-6” депутат міськради Галина Виговська, четвертокласниця школи №10 Тетяна Шахова.

Символічний ключ від нового Палацу культури заводському колективу передала робітниця будівельно-монтажного управління “Промжитлобуд-6” депутат міської ради Г.М. Виговська. Червону стрічку перед входом до Палацу перерізали перший секретар міського комітету КПУ П.П. Поліщук та генеральний директор заводу “Прогрес” О.А. Шабельник.

Перший секретар МК КПУ Петро Поліщук та генеральний директор заводу “Прогрес” Олексій Шабельник перерізають стрічку перед входом до Палацу.

Після відкриття Палацу урочистості продовжились у його великому залі. На сцену до президії запросили почесних гостей, серед яких – телеведучий, диктор Центрального телебачення Ігор Кирилов. Святкування завершилось великим концертом майстрів мистецтв України, учасників аматорських колективів заводу, міста та району.

Нині Палац культури заводу “Прогрес” знаходиться у комунальній власності, тут розміщено міський Палац культури, якому в 2006 році присвоєно ім’я колишнього директора машинобудівного заводу “Прогрес”, Почесного громадянина міста Бердичева Олексія Андрійовича Шабельника (1926-2008).


Пам’ятний знак воїнам, що загинули під час бойових дій у Республіці Афганістан, 2005 р.

1996 – На Червоній горі біля Будинку офіцерів відкрито пам’ятний знак воїнам, що загинули під час бойових дій у Республіці Афганістан впродовж 1979-1988 рр.

Пам’ятний знак складається з двох частин: на постаменті встановлено бойову машину піхоти, праворуч від неї розміщено гранітні плити з іменами 30-и військовослужбовців, які загинули, виконуючи свій службовий обов’язок. Також на гранітній плиті зображено портрет воїна-афганця, очі якого закриті пов’язкою після опіку від вибуху міни.

На відкритті пам’ятного знаку були присутні гості з Києва, Житомира, зокрема, поет Ігор Живагін, вірш якого нанесено на меморіальну плиту.

З цього часу щороку 15 лютого, у річницю виведення радянських військ з Афганістану (з 2004 року – День вшанування учасників бойових дій на території інших держав), біля пам’ятного знаку відбуваються мітинги, присвячені пам’яті загиблих воїнів-інтернаціоналістів.


Хрест на місці спорудження каплиці, 2005 р.

1999 – На перехресті вулиць Лілії Карастоянової та Карла Лібкнехта (нині вулиця Європейська) у сквері поряд з будинком №14 встановлено дерев’яний Хрест. Хрест встановлено на місці, де воїнами-афганцями планується збудувати капличку мученика Іоанна Воїна в пам’ять воїнів, що загинули в Республіці Афганістан під час виконання інтернаціонального обов’язку.

Але будівництво каплиці так і не розпочалося, того ж 1999 року поряд з Хрестом встановили пам’ятний знак на честь 2000-ліття Різдва Христового, виготовлений з граніту. Пам’ятний знак освятили 19 грудня – у день престольного свята Свято-Миколаївського собору УПЦ Московського Патріархату.

З часом дерев’яний Хрест прийшов у непридатність і його у 2013 році демонтували, через декілька днів поряд встановили новий, також дерев’яний.


Свентіховський Михайло Іванович
(1910-2001).

2001 – У Бердичеві помер Свентіховський Михайло Іванович (1910-2001) – учасник німецько-радянської війни, уродженець селища Реуч’є нині Толочинського району Вітебської області (Білорусія).

У грудні 1943 року – січні 1944 року Михайло Свентіховський у складі 117-ї гвардійської стрілецької дивізії брав участь у звільненні Бердичева від німецьких загарбників. З 1945 року Михайло Свентіховський проживав у Бердичеві, проходив військову службу в частинах, що дислокувались у місті, з 1947 року по звільненні з лав Збройних Сил працював на підприємствах Бердичева, брав активну участь у роботі ветеранської організації міста.

Розглянувши звернення міської ради ветеранів від 3 квітня 2000 року, враховуючи особисті мужність і героїзм, проявлені при звільненні міста Бердичева від фашистських загарбників у грудні 1943 – січні 1944 року, трудовий внесок у відбудову зруйнованого війною господарства, велику військово-патріотичну роботу, безпосередню участь у вихованні дітей та молоді та з нагоди 55-річчя Великої Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками, рішенням Бердичівського міськвиконкому за №270 від 25 квітня 2000 року Свентіховському Михайлу Івановичу присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.

Похований Михайло Свентіховський у Бердичеві на загальноміському кладовищі.


2006 – У міському Палаці культури відбувся урочистий театралізований вечір-концерт “Двадцять років з любов’ю до вас!”, присвячений 20-річчю від дня заснування Палацу культури, побудованого спочатку як Палац культури машинобудівного заводу “Прогрес”.

На цю ювілейну дату в міському Палаці культури працювало 9 колективів із почесним званням “народний” і “зразковий”: хор (керівник Юрій Вялов), духовий оркестр (Анатолій Тетьоркін), ансамбль танцю “Явір” (заслужений працівників культури Ольга Москаленко), ВІА “Час” (Сергій Ігнатенко), циркова студія “Диваки” (Світлана Бардадимова), театр (Світлана Іванченко), ансамбль танцю “Яворочок” (Ірина Назаренко, Жанна Кабанчук), ансамбль бального танцю “Надія” (Інна Міщенко), ВІА “Метроном” (Валерій Дубцов). А крім них – ще 5 аматорських колективів художньої самодіяльності, 8 любительських об’єднань та клубів за інтересами. Усе це дало можливість влаштовувати масові заходи, яких лише в 2006 році відбулося 275 і зібрали вони понад 125 тис. глядачів.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here