15 вересня

1904 – Поліції Бердичева вдалося вислідити типографію соціал-демократичної групи, яка діяла в місті на нелегальному положенні. У ніч на 15 вересня типографію розгромили. Під час обшуку на квартирі, де знаходилась типографія, агенти поліції виявили більше одного пуда (біля 16 кілограмів) типографських шрифтів, біля 1600 екземплярів прокламацій соціал-демократичної групи, іншу літературу, заборонену на теренах Російської імперії.

1914 – У селі Студене нині Ілекського району Оренбурзької області (РФ) народився Петро Іванович Орєхов (1914-1981) – танкіст, командир танкового батальйону.

Петро Орєхов у складі 44-ї гвардійської танкової бригади у січні 1944 року взяв участь у звільненні Бердичева від німецьких загарбників. За героїзм, виявлений у боях за наше місто Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 року Петру Івановичу Орєхову присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордену Леніна та медалі “Золота Зірка” (№4084).

У 1969 році з нагоди 25-ї річниці звільнення Бердичева від німецьких загарбників Петру Орєхову присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.

1923 – У селі Красносілка нині Олександрівського району Кіровоградській області народився Коваленко Веніамін Дмитрович (1923-2014) – педагог, учасник Другої світової війни.

З початком війни Веніамін Коваленко пройшов скорочений курс військового училища, після закінчення якого отримав спеціальність офіцера-зв’язківця. У грудні 1943 року – січні 1944 року командир штабного взводу 338-о гвардійського стрілецького полку 117-ї гвардійської стрілецької дивізії технік-лейтенант Веніамін Коваленко взяв участь у звільненні Бердичева від німецьких загарбників.

По війні Веніамін Коваленко проживав у Бердичеві, працював народним суддею, з 1954 по 1958 рік – вчитель фізики у середній школі села Половецьке Бердичівського району, з 1958 року – штатний викладач з математики та електротехніки у Бердичівському другому ремісничому училищі (нині ПТУ №4).

Розглянувши звернення міської ради ветеранів від 3 квітня 2000 року та ради ветеранів 17-ї Києво-Житомирської артилерійської дивізії від 3 січня 2000 р., враховуючи особисті мужність і героїзм, проявлені при звільненні міста Бердичева від німецьких загарбників у грудні 1943 – січні 1944 року, трудовий внесок у відбудову зруйнованого війною господарства, велику військово-патріотичну роботу, безпосередню участь у вихованні дітей та молоді та з нагоди 55-річчя Великої Перемоги над німецькими загарбниками, рішенням Бердичівського міськвиконкому за №270 від 25 квітня 2000 року Коваленку Веніаміну Дмитровичу присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.

1938 – У селі Яремичі Старокостянтинівського району на Хмельниччині народилася Поліна Іванівна Соболь – інженер, педагог, партійний функціонер.

Свою діяльність у Бердичеві Поліна Іванівна розпочала у 1963 році викладачем в училищі механізації сільського господарства №3 (урочище Трикутник), у 1971 році була запрошена до роботи у міський комітет Комуністичної партії завідуючою ідеологічним відділом. Секретар, а згодом другий секретар з питань промисловості міськкому Компартії України, Поліна Соболь займалася питаннями промисловості, будівництва, транспорту і зв’язку. Вісім років – з грудня 1985 року по листопад 1993 року – вона працювала директором Бердичівського машинобудівного технікуму (нині ВНЗ “Бердичівський коледж промисловості, економіки та права”).

За роки активної діяльності Поліна Соболь шість разів обиралася депутатом Бердичівської міської ради. Під час своєї останньої каденції вона була, так би мовити, старійшиною депутатського корпусу міської ради п’ятого скликання, очолювала комісію з питань охорони здоров’я, екології та соціального захисту населення міста.

За багаторічну сумлінну працю на благо територіальної громади міста Бердичева, активну депутатську діяльність 16 липня 2008 року Поліні Іванівні Соболь присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.

1941 – У ніч з 14 на 15 вересня район єврейського гетто в Бердичеві, що біля Яток, оточили окупаційні війська та поліція. На світанку спеціальна зондеркоманда айнзацгрупи «С» спільно з поліцаями увійшли до гетто і почали виганяти людей на базарну площу. Немічних хворих і слабких, в основному людей похилого віку та дітей, вантажили на 3- та 5-тонні автомашини, інших гнали великими партіями пішки до місць майбутньої страти. Щоб заглушити крики й плач приречених, під час розстрілу весь день над місцями страти кружляли чотири німецькі літаки.

Всього цього дня стратили 12 тисяч чоловіків, жінок та дітей, а з урахуванням подальших аналогічних акцій – 18640 мирних жителів. Бердичівська трагедія вересня 1941 року – перший масовий геноцид єврейського населення, здійснений гітлерівцями в Європі та Радянському Союзі.

У 1983 році на правому боці дороги, що веде з Бердичева на Райгородок, встановили пам’ятний знак – вертикальну стелу з граніту. У 1987 році у п’яти місцях масових поховань також встановили меморіальні знаки. У Бердичеві на місці, де знаходилось єврейське гетто, у 1999 році встановили пам’ятний знак з присвятним написом на українській мові та івриті: “В цьому районі в 1941 р. було розташоване єврейське гетто. Звідси пішли у вічність 30 000 євреїв м. Бердичева, розстріляних фашистами”.

1991 – Вперше за п’ятдесят років у Бердичеві відбулась заупокійна відправа на місці розташування єврейського гетто, звідки у вересні 1941 року пішли у небуття біля 30 тисяч євреїв Бердичева та округи.

Траурний мітинг відбувся на вулиці Миру, яку від магазину “Валентина” до міського ринку заполонили тисячі бердичівлян. Слово перед мікрофоном взяли родичі тих, хто загинув у вересні сорок першого, а також ті, кому вдалося врятуватись завдяки допомозі простих людей. Траурний молебень відправив рабин, який прибув з Нью-Сквири (США).

По завершенні мітингу учасники колоною рушили до фортеці, на території якої знаходиться братська могила. Попереду колони майоріли державний червоно-синій прапор України, прапор Ізраїлю та, як ознака нового часу, жовто-блакитний прапор. На братській могилі слова промови виголосили настоятель Свято-Миколаївського храму отець Григорій та член міської єврейської общини Михайло Вінер.

1997 – У висвяченому Свято-Преображенському храмі Української Православної Церкви Київського Патріархату, що розмістився на вулиці Червоній, 28, відбулась перша Служба Божа.

Під час першого богослужіння, на яке зібралося чимало мешканців міста переважно похилого віку, бажаючі мали змогу сповідатися й причаститися.

2001 – Міськрайонна газета “Земля Бердичівська” оголосила конкурс серед своїх читачів на право потрапити до Бердичівської книги рекордів Гіннеса. На конкурс редакція приймала курйозні випадки, унікальні знахідки, цікаві події, що сталися на Бердичівщині.

Першим претендентом до внесення у книгу став учень 5-го класу загальноосвітньої школи №4 Костянтин Мороз, який знайшов величезного їстівного гриба.

2009 – У Посольстві Німеччини у Києві відбулась українська прем’єра документального фільму “Бердичів” (нім. “Berditschew”) про Голокост у нашому місті. Показ фільму був приурочений до 68-ї річниці Бердичівської трагедії.

Цей фільм – частина роботи влади Німеччини по збереженню пам’яті про Голокост європейського єврейства. Автор фільму німецький режисер Томас Верніке у грудні 2007 року побував у місті Бердичеві та селі Радянське (нині Романівка), де зустрівся з євреями, що пережили Голокост – Михайлом Вайншельбоймом, Ідою Берзон, Беллою Рейнсдорф, Ісаком Бакмаевим, а також зі свідками тих подій – Надією Гончарук, Оленою Латик та іншими.

2011 – У переддень професійного свята – Дня працівників цивільного захисту України (День рятівника) – в Бердичеві відбулось відкриття оновленої пожежної частини по вулиці Красіна (нині вулиця Мостова): пожежний пост на Красіна реорганізовано у 4-у державну пожежну частину Бердичівського районного відділу МНС.

В урочистій церемонії відкриття взяли участь міський голова Василь Мазур, начальник відділу по роботі з персоналом та організаційно-штатної роботи Людмила Павлюк, начальник бердичівського районного відділу МНС Ігор Шевчук. Після того, як перерізали червону стрічку, міський голова вручив начальнику ДПЧ №4 Ігорю Степанову символічний ключ від оновленої пожежної частини.