12 грудня

1851 – Неподалік Білопільської застави на території загальноміського кладовища (нині це недіюче кладовище по вулиці Пушкіна, 105) на місці кам’яної каплиці, яку збудували у 1828 році, цього дня освячено новозбудовану кладовищенську церкву в ім’я Всіх Святих.

Сама церква до нашого часу не збереглась, сьогодні на кладовищі можна побачити лише залишки її стін та фундаменту.

Як свідчать архівні документи, церква користувалася великою повагою серед міської еліти і вважалась доволі престижним місцем для фамільних погребінь.

1905 – У Бердичеві розпочався дводенний робітничий страйк на знак солідарності з загальним політичним страйком, який розпочався у Москві 7 грудня та переріс у збройну боротьбу.

Місцева організація соціал-демократів випустила спеціальну листівку-звернення “До всіх солдатів м. Бердичева”, в якій закликала їх у дні вирішальної сутички з самодержавством не стріляти в робітників, а переходити на бік трудового народу.

За вказівкою Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора Володимира Сухомлінова місто та весь бердичівський повіт із цього дня переведено на положення надзвичайної охорони. Повнота влади у місті та повіті перейшла до начальника місцевого гарнізону полковника Швіндта.

1905 – У Бердичеві в заможній єврейській родині народився Гроссман Василь Семенович (Йосиф Соломонович) (1905-1964) – відомий радянський письменник, журналіст та публіцист.

В оповіданні “В місті Бердичеві” (1934), у нарисі “Вбивство євреїв у Бердичеві” (1944), в романах “Степан Кольчугін” (ч. 1-4, 1937-1940), “За правое дело” (1952) чимало сторінок присвячені Бердичеву, в якому пройшло дитинство письменника. Його твори видавалися 156 разів загальним тиражем близько 9 млн. примірників. Чимало з них перекладені англійською, французькою, німецькою, іспанською, польською та китайською мовами. Роман “Життя і доля” (1988 р.), з присвятою “Моей матери Екатерине Савельевне Гроссман”, побачив світ після смерті автора. У листі до матері від 1961 року Василь Гроссман писав: “Когда я умру, ты будешь жить в книге, которую я посвятил тебе и судьба которой схожа с твоей судьбой”.

Помер Василь Гроссман 14 вересня 1964 року у Москві. Урна з прахом письменника похована на Троєкурівському кладовищі біля Кунцева.

1941 – На території нинішньої Житомирської області з частини раніше створених окупаційною німецькою владою Бердичівського (нім. Kreisgebiet Berditschew) і Житомирського ґебітів (нім. Kreisgebiet Shitomir) створено округ Гегевальд (нім. Kreisgebiet Hegewald) — адміністративно-територіальну одиницю Генеральної округи Житомир Райхскомісаріату Україна, яка існувала протягом німецької окупації Української РСР у часи німецько-радянської війни. Назва округи у перекладі з німецької означає “заповідний ліс”. Існувала округа до захоплення цієї місцевості радянськими військами 12 січня 1944 року. Округою керував ґебітскомісар — оберфюрер СС комендант Отто Юнгкунц. Офіційним місцем перебування ґебітскомісара був Гегевальд.

Гегевальд являв собою спеціальну область німецького розселення доби націонал-соціалізму, яка планомірно створювалася за наказом Генріха Гіммлера у місцевості навколо його однойменної штаб-квартири (у лісовому масиві біля нинішнього військового аеродрому Озерне приблизно за 2 км на південь від Житомира) наприкінці 1942 року.

Гарнізон складався приблизно з 1000 есесівців. Округа заселялася головним чином волинськими німцями (фольксдойчі) з охоплених партизанським рухом районів (Базар, Малин, Овруч і Ємільчине). Одночасно з населених пунктів округи виселяли українське населення. Лише з села Старий Солотвин нині Бердичівського району, яке перейменували на Arbeit, до Дніпропетровської області виселили 188 сімей.

Поселення стало особистим показовим проєктом Генріха Гіммлера. У березні 1943 року в спеціальній області Гегевальд розселили останніх фольксдойчів із Києва. Тим самим чисельність населення цієї області колонізації досягла максимального значення у 10 178 осіб.

1968 – Своїм рішенням №696 виконком Бердичівської міської ради депутатів трудящих затвердив матеріали про впорядкування нумерації домоволодінь міста Бердичева та назв вулиць і провулків. Цим же рішенням ліквідовано деякі вулиці та провулки міста. Наприклад, вул. Міжнародна, Шмідта, Некрасова, Артема та ін. Також змінено назви окремих вулиць: провулок КІМа перейменовано у вулицю Комсомольську, вулицю Радянську – на вулицю Завадського.

2002 – У Бердичеві по вулиці Карла Лібкнехта, 15 (нині вулиця Європейська), відкрито відділення АТ “Укрінбанк” (повна назва Публічне акціонерне товариство “Український інноваційний банк”) — першого комерційного банку на території України, створеного 24 січня 1989 року. Очолила бердичівське відділення досвідчений фахівець Галина Савчук.

Стрічку перед входом до нової банківської установи перерізали міський голова Василь Мазур, директор Житомирської філії АТ “Укрінбанк” Віталій Ільчук та начальник управління Національного банку України по Житомирській області Володимир Пономар. Бердичівське відділення стало сьомим за ліком відділенням цього банку в Житомирській області.

На жаль, після майже трьох десятиліть своєї діяльності “Укрінбанк” припинив своє існування – у 2016 році розпочалась процедура його ліквідації.

2005 – З нагоди 100-річчя з дня народження радянського письменника Василя Семеновича Гроссмана (1905-1964) у місті Бердичеві на будинку по вулиці Шевченка, 14, де деякий час проживав письменник, встановлено меморіальну дошку.

Меморіальна дошка виготовлена з граніту, напис на меморіальній дошці: “В цьому будинку жив видатний письменник Василь Семенович Гроссман. 12.12.1905 – 15.09.1964”. У присвятному написі допущена помилка: Василь Гроссман помер не 15, а 14 вересня.

2013 – Виконавчий комітет Бердичівської міської ради прийняв рішення №795 “Про перейменування вулиць міста”. Цим рішенням перейменовано три вулиці міста Бердичева: вулицю Леніна – на вулицю Житомирську, вулицю Свердлова – на вулицю Вінницьку, вулицю Карла Лібкнехта – на вулицю Європейську.

Це рішення виконкому остаточно затверджене рішенням Бердичівської міської ради від 24.01.2014 р. №795.

Перейменування відбулось за таким принципом: вулиці Житомирській повернули історичну назву; вулиці Свердлова вирішили не повертати історичну назву Махнівська, оскільки селище Махнівка сусідньої Вінницької області на цей час мало назву Комсомольське (у 2016 році Комсомольському таки повернули історичну назву – Махнівка); вулиці Карла Лібкнехта також не повернули історичну назву Білопільська, оскільки вулиця з такою назвою у місті вже існувала.