1 листопада

1765 – Цього дня в Бердичеві, починаючи з 1765 року, щорічно розпочинався Дем’янівський ярмарок, який тривав три тижні.

Дем’янівський ярмарок був одним з найбільших бердичівських ярмарків, серед яких були також літні Онуфріївський (починався 12 червня) і Успенський (15 серпня), що тривали по 6 тижнів; Йорданський (8 січня) і Похвальний (23 березня). Сучасники порівнювали бердичівські ярмарки з дрезденськими, річний прибуток яких становив понад 20 млн. Сюди приїздили купці з Російської імперії, Австрії, Німеччини, Туреччини та інших країн. Торгували зерном, льоном, вовною, шкірами, виробами з дерева, посудом, смолою, дьогтем, рибою, цукром, полотном, сукном, шовком, галантереєю, плугами, косами та іншими виробами із заліза, ювелірними прикрасами. З імпортних товарів мали попит кава, тютюн, цитрусові, горіхи, прянощі, столітні вина тощо.

Особливо славилися ярмарки кіньми. Під час ярмарків табуни коней, рогатої худоби, овець займали території навколо міста і на площі біля Свято-Троїцької церкви. На ярмарки приганяли близько 15-ти тисяч голів рогатої худоби і близько 15-ти тисяч степових коней, не рахуючи табунних.

1884 – У Бердичеві народився Дер Ністер (справжнє ім’я Пінхус Менделевич Каганович, 1884-1950) – відомий єврейський письменник, що писав на ідиш.

Дер Ністер розпочинав як символіст. Згодом, зіткнувшись з неможливістю друкувати свої твори у Радянському Союзі, перейшов до реалізму. Він перевів на ідиш “Жерміналь” Еміля Золя, “Голос крові” Джека Лондона, “Хаджі Мурат” Льва Толстого, “Муму” Івана Тургенєва, ряд творів російських та українських радянських письменників.

Дер Ністер – автор роману “Ді мішпохе Машбер” (“Сім’я Машбер”). Роман був задуманий як епопея, що описує картину розпаду традиційних устоїв і зв’язків єврейського суспільства в період між 1870 та 1917 роками (на івриті машбер – “криза”). Дія двох перших томів роману проходить у Бердичеві.

Дер Ністер був репресований по звинуваченню в “буржуазному націоналізмі” під час сталінського розгрому єврейської культури в СРСР у 1949 році.

Помер 4 червня 1950 року в тюремній лікарні на станції Абезь (Комі АРСР) від зараження крові. Реабілітований посмертно.

1914 – У Бердичеві в сім’ї робітника народився Казимир Адамович Томашевський (1914-1983) – учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу.

У квітні 1945 року капітан Казимир Томашевський, вміло командуючи мотострілецьким батальйоном 21-ї гвардійської механізованої бригади 8-го механізованого корпусу, з важкими боями успішно форсував ріку Шпреє у Берліні, проявляючи при цьому відвагу та мужність. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 травня 1945 року капітану Казимиру Адамовичу Томашевському присвоєно звання Герой Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка” (№7080). За участь у боях під час Великої Вітчизняної війни Казимир Адамович нагороджений також орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденами Олександра Невського, Червоної Зірки, медалями.

Після війни Казимир Томашевський продовжив службу в лавах Збройних Сил СРСР, по звільненні у запас проживав у Мінську (Білорусія).

Помер Казимир Томашевський 11 квітня 1983 року, похований у Мінську на Алеї Почесних поховань Північного кладовища.

1938 – У книжкові крамниці “Когіз” та “Книгокультторг” Бердичева надійшли підручники з короткого курсу історії Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків). Щоб купити цю книгу, створену під керівництвом керівника Радянського Союзу Йосипа Сталіна, люди йшли до магазинів з усього міста та займали черги з 6-ї години ранку. 1600 примірників посібника розкупили за півгодини.

У період з 1938 по 1953 рік в СРСР “Короткий курс” видавався 301 раз загальним тиражем більш як 42 млн. екземплярів на 67 мовах. Після смерті керівника держави Й.В. Сталіна книга була перероблена і видавалась під назвою “Короткий курс історії КПРС”.

1938 – При КВД інвалідів Бердичівського міського Собезу відкрилась контора бюро доручень для обслуговування населення міста і району по усіх адміністративних установах та адресному столу. Бюро знаходилось у будинку по вул. Карла Лібкнехта, 12 (нині вулиця Європейська).

1972 – На стіні цеху обробки підошви шкірзаводу імені Ілліча встановлено меморіальну дошку, присвячену перебування на заводі 15 березня 1922 року Голови ВЦВК Михайла Івановича Калініна. Напис на меморіальній дошці: “Здесь в цехе отделки подошвы 15 марта 1922 года выступал выдающийся деятель Коммунистической партии и Советского государства М.И. Калинин“. Зняв покривало з дошки ударник комуністичної праці В.Й. Якимчук.

Меморіальна дошка вірогідно була демонтована на початку 2000-х років після придбання корпусів збанкрутілого виробничого об’єднання приватними структурами.

1979 – У Бердичеві по вулиці Руська, 26, відкрився дитячий садок №28 “Казка”. На час відкриття в садочку функціонувало 15 груп, заклад розрахований на 320 місць.

Збудували новий дитячий заклад працівники будівельно-монтажного управління “Промжитлобуд-6”. Бригадир комплексної бригади цього підприємства В.Р. Матвійчук вручив символічний ключ від новобудови завідуючій дитячим садком Катерині Миколаївні Швець – першому та незмінному керівнику ДНЗ №28 на протязі багатьох наступних років. За здобутки у педагогічній праці Катерина Швець у наступні роки була відмічена численними нагородами та відзнаками, серед яких: “Відмінник освіти України”, “Заслужений працівник освіти України”, нагрудний знак “Софія Русова”. Також Катерина Миколаївна Швець обиралась депутатом міської ради 5-и скликань.

1983 – Цього дня в Бердичеві розпочала свою діяльність школа “Молодої хазяйки”.

Організували школу на базі ресторану “Дружба”, що діяв в однойменному готелі по вулиці Карла Лібкнехта (нині Європейська). Як запевняли організатори школи, перед весіллям кожен бажаючий може одержати в ній уроки у досвідчених спеціалістів: по економії ведення домашнього господарства, мистецтву кулінарії, сервіруванню столу, прийому гостей, приготуванню їжі.

Лекції в школі відбувались у вечірні години два рази на тиждень. Строк навчання – три місяці. Оплата за повний курс становила 12 карбованців.

1987 – У хмелерадгоспі “Райгородок” села Райгородок Бердичівського району цього дня відбулось урочисте відкриття сільського Будинку культури.

На урочистому мітингу, який з цієї нагоди пройшов на прощі перед входом до Будинку, перед жителями села та численними гостями виступили голова райвиконкому В.П. Сухораба, директор хмелерадгоспу А.Й. Барановський, начальник СПМК-9 М.О. Трохимов (його організація виконала будівельне замовлення хмелерадгоспу) та інші. Символічний ключ від нового Будинку культури отримала його директор Зоя Станіславівна Муц.

З нагоди відкриття Будинку культури на його стіні з’явилась відповідна пам’ятну дошка з присвятним написом: “Будинок культури збудовано в 1987 р. на відзнаку 70-ти річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції”.

1988 – З цього дня у Бердичеві введено цілодобовий режим роботи ліфтів у багатоповерхівках. До цього ліфти працювали лише у денний час, що привносило певні незручності жителям багатоповерхівок.

1988 – У Києві відбулась Всесоюзна виставка квітів, на якій серед інших представлено експонат бердичівського Зеленого господарства (виконроб Марія Мончинська).

Працівники підприємства запропонували гостям виставки композицію під назвою “Глобус”, створену з живих квітів: кожен материк, кожне море, океан, тощо – все складалося з різних видів квітів (алератума, алісума, чорнобривців тощо), а довершували композицію два голуби миру. Вся споруда оберталася навколо власної осі, що справило неабияке враження на членів журі.

Композиція бердичівлян отримала призове місце, а працівники Зеленого господарства – заслужену нагороду.

1999 – У місцевому підрозділі Укртелекому завершено монтаж необхідного обладнання та розпочато надання послуг з доступу до мережі Інтернет для жителів Бердичева. Укртелеком надавав як комутований доступ (по існуючим телефонним лініям), так і доступ по виділеним лініям зв’язку. Для цього використовувались 2 модеми доступу до сервера за серійним номером –061 та аналоговий канал через модем на сервер Житомирської дирекції ВАТ “Укртелеком” зі швидкістю 33,6 кБ/с.

Укртелеком став другим за ліком провайдером у місті, хто розпочав надання послуг із доступу до мережі Інтернет.

1999 – У Бердичеві послуги з надання доступу до мережі Інтернет розпочало надавати ТОВ “Вебсервіс”, яке стало першим приватним місцевим провайдером цих послуг. Для зв’язку зі світом провайдером за допомогою житомирської фірми ISP “Імпульс” було організовано радіоканал зі швидкістю 2 Мб/с, довжина якого становила 38 км.

2002 – У Бердичеві розпочав свою діяльність перший будинок сімейного типу, який отримав назву “Веселка”. Батьки-опікуни Анатолій та Людмила Колодзінські виховували тут п’ятьох прийомних дітей. Будинок для них придбала церква “Новий час” (пастор Леонід Жучков), а кошти на утримання дітей виділялись із міського бюджету.

2005 – Рішенням Виконавчого комітету Бердичівської міської ради №606 від 01.11.2005 року за мужність і героїзм, проявлені при звільненні України від фашистських загарбників, трудовий внесок у відбудову зруйнованого війною господарства, велику військово-патріотичну роботу серед молоді міста, з нагоди 61-ї річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників учаснику Другої світової війни, одному з засновників ветеранського руху у Бердичеві, а на цей час голові ради ветеранів міста Лаврентьєву Івану Дементійовичу (1925-2010) присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.