1 липня

1891 – Цього дня над Бердичевом пронісся тайфун, який завдав значної шкоди будинкам міста, у тому числі й спорудам кармелітанського монастиря, які на цей час займали різноманітні державні установи.

У рапорті до Бердичівської міської думи від 2 липня 1891 року №9822 значилось, що «Вчерашняго дня, то-есть 1го числа настоящаго мѣсяца, съ половины четвертаго часа по полудни, чрезъ город Бердичевъ пронесся небывалый въ здѣшней мѣстности, тифонъ, продолжавшійся около получаса съ сильнымъ проливнымъ дождем и мелкимъ градомъ, вырывавшій съ корнемъ огромныя вѣковыя деревья, причинившій въ городѣ вреда и убытка на сотни – тысяч, въ томъ числѣ и на казенныхъ по-Кармелисткихъ зданіяхъ, состоящихъ въ вѣдѣніи Думы, знимаемыхъ, какъ Думою, такъ и другими уѣздными Присутственными мѣстами, а такъже 3м отделеніемъ пожарной команды, посносила на значитальном пространствѣ желѣзныя крыши съ поврежденіемъ под таковыми и деревяннаго устройства.

Въ виду крайне необходимой спѣшности въ ремонтѣ сказанныхъ зданій, безъ котораго Пристуственныя мѣста и пожарное отделѣніе немогутъ оставаться въ занимаемыхъ помѣщеніяхъ и отсутствію въ городѣ Архитектора, Городская Дума распорядилась, при участіи спеціалистовъ и свѣдующихъ людей, подробно осмотрѣть поврежденія въ тѣхъ зданіяхъ, составить хотя приблизительную смѣту на ремонтъ ихъ и немедленно приступить къ болѣе необходимымъ работамъ по ремонту и исправленію таковыхъ (…)».

Джерело: ДАКО. Ф. 1. Оп. 227. Спр. 152. Арк. 1 – 1 об.

1905 – Працівники заводу “Прогрес”, що страйкували з 29 червня, зібрались біля заводських воріт, вимагаючи виконання своїх умов дирекцією заводу. І лише після отримання запевнень, що більшість вимог буде виконано, приступили до роботи.

У результаті проведеного страйку робітники добились від дирекції наступних поступок: робочий день у звичайні дні був скорочений до 10 годин, а в суботні — до 9 зі збереженням заробітної плати; на заводі була введена посада фельдшера і забезпечений прийом лікарем хворих два рази на тиждень; була отримана обіцянка перегляду розцінок на роботі від виробітку; за три дні страйку робітникам була виплачена заробітна плата.

1941 – У зв’язку з наближенням німецьких військ до Бердичева розпочалась евакуація з міста сімей відповідальних працівників, у першу чергу міського комітету ВКП(б) і міськвиконкому, а також працівників народного суду, радіокомітету і редакції міськрайонної газети “Радянський шлях”.

1942 – Керівництво Рейхскомісаріату Україна прийняло постанову про заміну грошових знаків радянського зразка на нові банкноти. Емітентом став Центральний емісійний банк Рейхскомісаріату Україна, який цього дня випустив в обіг нові грошові знаки — рейхкарбованці (1 карбованець прирівнювався до 1 рубля, 10 карбованців — до 1 райхсмарки) номіналом в 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 карбованців (на усіх стоїть дата емісії “10 березня 1942”). Поруч — текст німецькою мовою і орел зі свастикою. На зворотній стороні — написи, продубльовані на німецькій і українській мовах, у тому числі і така: “фальшування грошевих знаків карається тяжкою тюрмою”. Усі банкноти друкували в Берліні на високоякісному папері із водяними знаками.

Після “обміну” в Україні залишилися в обігу: карбованці, радянські грошові знаки номіналом в 1 і 3 рублі, радянська розмінна монета номіналами 10 копійок і вище, окупаційні райхсмарки і монети в 1, 2, 5, 10, 50 пфенігів, а також 1, 2 та 5 марок. При цьому карбованці були в обігу виключно на території Рейхскомісаріату Україна і ніде більше.

Обмін грошей на нові зокрема у Бердичеві тривав до 25 липня 1942 року. Грошові банкноти номіналом 5 та 10 рублів замінювались на нові купюри номіналом відповідно 5 та 10 карбованців Рейхскомісаріату Україна. Усі інші грошові знаки замінювались у безготівковому вигляді – після того, як громадянин здавав деяку суму, йому видавали квитанцію, яка засвідчувала про відкритий банківський вклад на цю ж суму.

Після 25 липня необмінені та нездані до обміну радянські банкноти втратили свою вартісну суму та знялися з обігу.

1950 – Рішенням виконавчого комітету Бердичівської міської ради депутатів трудящих у Бердичеві створено будівельно-експлуатаційну контору “Бердичівгаз”, яка стала першою в області та третьою на теренах України. Начальником контори призначено Василя Герасимовича Балицького. Йому окрім іншого доручається “подобрать штаты административно-управленческого персонала конторы согласно указаний Государственной Штатной Комиссии при Совете Министров СССР”.

Завданням контори визначено проведення газифікації осель жителів Бердичева і Бердичівського району, експлуатація газових мереж.

1951 – Виконавчий комітет Бердичівської міської ради прийняв постанову, якою  затверджено акт прийомки в експлуатацію літнього кінотеатру.

2003 – Цього дня видано перший наказ по окремому батальйону зв’язку тилу А-2840, місцем формування якого став обласний центр Житомир. Саме цей день вважається точкою відліку існування цієї військової частини, першим командиром якої став Олександр Данчук.

З 2005 року батальйон базується у Бердичеві на Червоній горі. Завданням окремого батальйону зв’язку тилу є забезпечення зв’язку для вищого командування Збройних Сил України. На озброєнні частини А-2840 є різноманітні засоби зв’язку широкого діапазону.

2009 – Вперше за декілька останніх десятиліть чисельність населення міста Бердичева опустилась нижче позначки у 80 тисяч осіб. За офіційними статистичними даними на 1 липня вона становила 79972 особи.