1 січня. Новий рік

Новий рік — свято, яке відзначають багато народів світу відповідно до прийнятого календаря. Свято наступає в момент переходу останнього дня року в перший день наступного року.

Історія появи свята

Початок Нового року на Русі, як і в більшості давніх народів, асоціювався з початком весняного відродження природи. Найімовірніше Новий рік святкували з появою нового Місяця в перші весняні дні, найближчі до весняного рівнодення. При цьому рік міг мати як 12, так і 13 місяців. Свято отримало назву “Нове Літо”.

Із прийняттям християнства на Русі було запроваджено Юліанський календар, а святкування Нового Року було встановлено на 1 березня, що відповідало даті творення світу. Пізніше Новий рік було перенесено на 1 вересня відповідно до прийнятого Візантійською церквою, а літочислення велося від “Створення світу”.

На українських землях (та Бердичівщині зокрема), що входили до складу Великого князівства Литовського, а пізніше — Речі Посполитої, з 1362 року початок Нового Року було встановлено на 1 січня і літочислення велося “від Різдва Христового”.

20 (30) грудня 1699 року за указом царя Петра I Новий рік у Російській Імперії святкують, за прикладом усіх християнських народів, 1 січня, причому як і раніше — за юліанським календарем. Це при тому, що весь світ відзначав свято Нового року за Григоріанським календарем. Так тривало більш як два століття – до 1918 року.

Свято Нового року на теренах Радянського Союзу

В Українській Народній Республіці Григоріанський календар уведено з 16 лютого 1918 року, цей день став вважатися як 1 березня 1918 року. У більшовицькій Росії цей календар ввели трохи раніше – після 31 січня 1918 року слідувало 14 лютого 1918 року. Так Новий Рік знову почав збігатися з європейським. Оскільки Російська Православна Церква відмовилась переходити на новий стиль, унаслідок цього усі нерухомі церковні свята, а також Новий рік святкується за старим стилем (це сьогодні стосується й Православної Церкви України). Як результат, утворився такий рідкісний історично-культурний феномен, як Старий Новий рік. Як додаткове свято, старий Новий рік і понині святкується в Україні.

З 1918 по 1935 рік Новий рік не був офіційним святом, але більшість родин відмічали його наряду з Різдвом Христовим. Таким чином, у перші десятиліття Радянського Союзу свято вважалось скоріше “сімейним”.

Вперше свято офіційно відсвяткували лише наприкінці 1936 року, після статті радянського діяча Павла Постишева в газеті “Правда” від 28 грудня 1935 року. Ось невеликий уривок з неї: “Почему у нас школы, детские дома, ясли, детские клубы, дворцы пионеров лишают этого прекрасного удовольствия ребятишек трудящихся Советской страны? Какие-то, не иначе как “левые“ загибщики ославили это детское развлечение как буржуазную затею. Следует этому неправильному осуждению ёлки, которая является прекрасным развлечением для детей, положить конец. Комсомольцы, пионер-работники должны под Новый год устроить коллективные ёлки для детей. В школах, детских домах, в дворцах пионеров, в детских клубах, в детских кино и театрах — везде должна быть детская ёлка! Горсоветы, председатели районных исполкомов, сельсоветы, органы народного образования должны помочь устройству советской ёлки для детей нашей великой социалистической родины”.

У цей же час з’являється і головний персонаж свята – Дід Мороз, який дарує подарунки на Новий Рік. Він прийшов на зміну Святому Миколаю згідно з постановою ЦК КПРС від 1937 року. Новий рік держава дозволила відмічати, але 1 січня залишилось робочим днем. Перший день нового року став неробочим лише з 1 січня 1948 року згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року.

З цього часу почали формуватись традиції святкування Нового року. Стали з’являтись ялинкові прикраси: на початку дуже скромні – з паперу, вати та інших матеріалів, пізніше – красиві, яскраві, зроблені зі скла і схожі на ялинкові прикраси дореволюційних часів. Само собою, іграшки не могли не мати радянської символіки – ялинки прикрашали різноманітні червоні зірки, літаки і зображення піонерів та жовтенят.

На підприємствах, у дитячих садках і навчальних закладах організовуються практично обов’язкові новорічні ранки – святкові вистави, де головними героями є Дід Мороз та Снігурка, інші герої новорічних казок. На цих виставах дітям роздають подарунки, придбані на кошти підприємств чи профспілкових організацій. У міському Будинку культури також встановлюють ялинку, а працівники закладу культури організовують головне святкове шоу Бердичева, куди запрошують кращих учнів міських шкіл.

У родинному колі готуватись до свята необхідно було задовго. По-перше, закупити продукти – тобто, “достати”, вистояти у великих чергах, отримати в продовольчих заказах шпроти, ікру, копчену ковбасу. Обов’язковим було приготування салату Олів’є, холодного, заливної риби, морквяних салатів, оселедця під шубою, відкрити заготовлені з літа мариновані огірки і помідори, які, у зв’язку з відсутністю взимку свіжих овочів, були невід’ємною частиною святкового столу.

Наступним етапом підготовки була ялинка. Зазвичай, її вирубували в найближчому лісі, рідко купували на міському базарі. Ялинки тисячами нищились заради декількох днів святкування. Щоб хоч якось запобігти цьому нищенню, у 1977 році Бердичівська міська влада навіть встановила штраф за незаконне зрубування – 24 карбованця. Але це майже не впливало на тих, хто мав бажання хоч трішки підзаробити.

Останнім етапом – упевнити у справності телевізора, який виконував чи не головну місію свята. “Карнавальная ночь”, “Ирония судьбы”, “Новогодние приключения Маши и Вити”, “Голубой огонек”, “Морозко” – радянські фільми, передачі і мультики до самого ранку (у звичайні дні робота телебачення завершувалась о 12 годині ночі), без яких жоден радянський громадянин не уявляв собі святкової ночі.

Новий рік у незалежній Україні

Перше десятиліття незалежності не принесло якихось змін у святкуванні Нового року: все та ж наряджена ялинка, святковий стіл і зверненням глави держави. Особливістю стало те, що тепер святкували двічі: о 22.00 годині, коли з-за різниці у часі свято відзначали у сусідній Росії, та о 00.00 годині – коли свято приходило в Україну.

Початок 2000-х років приніс нові традиції – після того, як годинники відіб’ють настання Нового року, на вулицях Бердичева розпочинається справжнє фаєр-шоу: тисячі петард, феєрверків протягом наступних годин наповнюють світловим та звуковим супроводженням одне з найулюбленіших свят городян.

Для дітей Бердичева у міському Палаці культури ім. О.А. Шабельника організовуються новорічні вистави, у яких беруть участь артисти МПК та Центру позашкільної освіти.

Святкові новорічні ранки у закладах Бердичева