Історія однієї фотографії

Відразу уточнимо – історія не однієї, а декількох фотографій, хоча в кінцевому підсумку ми будемо розповідати все ж про одну. Але все по черзі.

Не так давно мені випала нагода ознайомитись з архівами одного з бердичівських фотографів – нині покійного Володимира Солодкого. Ім’я його вже трохи призабуте, але декілька десятиліть тому він був відомий бердичівлянам як фотокореспондент газети “Радянський шлях” (тепер – “Земля Бердичівська”). Його замітки розповідали переважно про життя бердичівського району, а фотографії зображали сільських трудівників та їх трудові будні. Але як справжнього бердичівлянина, не оминав об’єктив його фотоапарату і рідне місто. Життя цієї неординарної людини ще чекає на своїх дослідників і Володимир Солодкий, маю надію, займе своє достойне місце в історії Бердичева.

Гортаючи старі фотографії та фотоплівки з архіву Володимира Григоровича, я натрапив на декілька цікавих світлин (див. фотографії).

Це площа перед будинком міськвиконкому. Кидається в очі, що чотири з п’яти фото зроблені з одного місця і, на мою думку, мали показати вид площі в усій її красі. Але загальної панорами я так і не знайшов (не було тоді ще можливостей у фотографів якісно виготовляти панорами). Та й окремі елементи на фотографіях зацікавили мене: що за тінь пам’ятника стоїть перед будинком міськвиконкому та головне питання – коли саме зроблені ці фотознімки? Це ми і спробуємо визначити.

Спершу втілимо у життя задум фотомайстра – виготовимо панораму. Використовуючи сучасне програмне забезпечення, ця справа не зайняла багато часу.

А ось тепер розпочинається саме цікаве: визначити час виготовлення фотографій. За відправну точку візьмемо декілька відомих фактів:

• по-перше, адміністративний будинок міськкому Компартії та виконкому міської Ради введений у дію в 1977 році [1];
• по-друге, 4 жовтня 1977 року рішенням виконкому міської Ради вирішено назвати територію біля адміністративного будинку Жовтневою площею. Одночасно на урочистому мітингу відкрито меморіальну дошку [1];
• по-третє, пам’ятник В.І. Леніну урочисто відкритий 29 грудня 1982 року [2], рішення про його встановлення прийнято Радою Міністрів України УРСР від 20.08.1975 р. [3].

Якщо детально ознайомитись з фотографіями, помічаємо, що на будинку міської Ради відсутня меморіальна дошка, яка повинна бути з лівої сторони від центрального входу. Також біля входу відсутні таблички з переліком установ, а люди одягнені по-літньому. Звідси робимо висновок, що фотографії зроблено не пізніше вересня 1977 року, будинок міської Ради ще не був введений в експлуатацію.

Йдемо далі. Перед головним входом бачимо щит з силуетом пам’ятника В.І. Леніну. Враховуючи це, встановлюємо нижню межу дати фотографії – не раніше серпня 1975 року.

Але такий проміжок (серпень 1975 року – серпень 1977 року) є досить грубим. Чи не можна більш точніше встановити дату? Як виявилось, можна! На одній з фотографій видно афіші кінотеатру імені Фрунзе. А на афішах – назви картин. Читаємо: “Лето любви”, “Длинное, длинное дело”, “SOS над тайгой”. Звертаємось до онлайн-енциклопедій [4, 5] і встановлюємо, що перший фільм скоріше за все був іноземним і достовірних відомостей про нього віднайти не вдалося. А ось два останні фільми були вітчизняного виробництва і створені у 1976 році, але в прокаті з’явились лише у 1977 році. Це підтверджує і оголошення в газеті “Радянський шлях” за 13 липня 1977 року про початок сеансів перегляду цих кінофільмів у кінотеатрі [6].

Звідси точна дата фотографій – середина липня 1977 року. Враховуючи тіні від сонця, які відкидають перехожі та машини, знімки зроблено біля 3-ї години дня. Місце зйомки – навпроти центрального входу до продуктового магазину №1, відомий старшому поколінню бердичівлян як магазин Каца (з 2017 року тут знаходиться магазин “АЛЛО”).

Ось така історія однієї фотографії. І саме такою була – ще тоді безіменна – площа перед будівлею міськвиконкому. Наостанок надаємо вигляд Жовтневої площі на серпень 2009 року.

P.S. Вже після того, як ця стаття була опублікована у журналі “Бердич” (липень 2009 року), вдалося встановити ще один цікавий факт: за кермом автомобіля “Москвич”, що проїздить по безіменній площі, сидить Василь Мельник – на той час працівник ливарного цеху машинобудівного заводу “Прогрес”. Згодом він у складі бригади ливарників під керівництвом Миколи Сивобородько буде виготовляти монументи до меморіального комплексу історії Великої Вітчизняної війни, що збудований у Києві. За свою працю отримає високу урядову нагороду. Та докладніше про це ми розкажемо вже у наступних статтях.

Джерела і література:

[1] М. Вдовиченко. Площа названа Жовтневою // “Радянський шлях”, №176 (10737) від 05.11.1977 р., с. 2.

[2] Газета “Радянський шлях” від 31.12.1982 р.

[3] Паспорт пам’ятника. // Музей історії міста Бердичева.

[4] http://www.kino-teatr.ru/kino/movie/sov/1858/annot/

[5] http://www.nashekino.ru/data.movies?id=7111

[6] Оголошення. Сьогодні в кіно. // “Радянський шлях”, №110 (10671) від 13.07.1977 р.

Анатолій Горобчук