Кінотеатр ім. М. Фрунзе

Вул. Європейська, 35/1. Одноповерховий цегляний будинок, збудований у 1904 році для розміщення тут казначейства міської Думи.

Казначейство у цьому будинку проіснувало до громадянської війни 1917-1921 рр. Уже у червні 1920 року будинок націоналізували, нова радянська влада розміщує у ньому клуб інвалідів, де опікуються інвалідами – учасниками Першої світової та громадянської війни.

У 1925 році у будівлі, яка на той час мала адресу вул. Садова, 3, розміщують кінотеатр “Зоря”. Окрім демонстрації кінофільмів в кінотеатрі для відвідувачів діяла більярдна кімната. 1 травня 1934 року при Державному кінотеатрі відкривається дитячий кінотеатр, квитки до якого коштують лише 20 копійок. 14 травня цього ж року вийшла постанова ЦК КП(б)У, якою встановили нові ціни на квитки до кінотеатрів – не більше 25 копійок, також 7% від всіх квитків виділяється безкоштовно для дітей з малозабезпечених родин.

Із часом бажаючих відвідувати кінотеатр стає все більше і постало питання розширення існуючого приміщення. Будівлю частково перебудували, і 24 січня 1937 року на місці кінотеатру “Зоря” з’явився новий звуковий кінотеатр, який отримав ім’я командарма Михайла Фрунзе. 20 лютого того ж року у кінотеатрі проводиться районний кінофестиваль колгоспної молоді. У 1939 році біля кінотеатру було встановлено пам’ятник російському поету О.С. Пушкіну (не зберігся).

З початком Великої Вітчизняної війни робота кінотеатру припинилась. Після окупації міста німецькими військами, з 19 серпня, у будівлі кінотеатру розмістили видавництво ім. Богдана Хмельницького, яке видає часопис “Нова доба”. Тираж газети становив 11 тисяч екземплярів, періодичність — 2 рази в тиждень (окрім цього додаток 1 раз на тиждень).

По звільненні Бердичева від німецьких загарбників кінотеатр відновив свою роботу через чотири дні – 8 січня. 6 листопада 1948 року поряд з кінотеатром встановили бюст командарма Михайла Фрунзе.

У 1953 році штат міського кінотеатру від директора до прибиральниці нараховував 23 працівника. З червня 1948 року міський кінотеатр очолив Кирило Трохимович Богун, кіно-радіотехнік за спеціальністю. Під його керівництвом розпочалась повна реконструкція кінотеатру ім. Фрунзе, яка завершилась на початку листопада 1953 року: було облаштовано два зали – великий на 516 місць, і малий – на 150 місць, обладнані зручними кріслами. Також реконструйовано фасад, організовано буфет, кімнату для куріння, проведено газ для опалення кінотеатру у зимовий період. Із просторого вестибюля глядач потрапляв до великого, зі смаком оформленого фойє. Очікуючи початку кінофільмів, глядач тут міг відпочити, у фойє перед початком вечірнього сеансу постійно виступав духовий оркестр, а місцеві артисти виконували популярні естрадні номери.

У 1960-х роках директором кінотеатру працював Іван Іванович Коваленко. 1960-1980-і роки стали зірковими у житті кінотеатру: відвідування кінотеатру стало обов’язковим у розважальній програмі як молоді, так і старшого покоління. Про це неодноразово згадує у своїх оповіданнях бердичівський фотожурналіст Віктор Коржук. Художні фільми, які показували у Бердичеві, за рідким винятком, приносили значні касові прибутки. Особливо це стосувалося фільмів іноземного виробництва (з огляду на політику тогочасної влади щодо закордонних поїздок) – їх перегляд давав бердичівлянам можливість хоч трішки зазирнути за залізну завісу, якою відгородився Радянський Союз від країн капіталістичного світу.

Протягом місяця кінотеатр демонстрував мінімум 12 стрічок, анонси яких та графік показу публікували у місцевій газеті “Радянський шлях”. Зазвичай, касовий фільм йшов 5 днів, демонструвався у великому залі. Якщо ажіотаж не спадав, фільм ще декілька днів демонстрували у малому залі (у великому на цей час демонструвалась уже інша кінокартина).

У 1981 році директором кінотеатру став Володимир Григорович Пількевич, який обіймав цю посаду до 1987 року. Саме з настанням часів Перебудови, з впровадженням нової економічної політики, у кінопрокатників (і не лише у них) з’явилась можливість заробити кошти не лише для держави (касова виручка з прокату надходила до кишені Держкіно), але і на власні потреби. Самим лише кінопрокатом не обмежувались, прокатники шукали нових форм роботи, серед яких стали організація тематичних вечорів, перший з яких присвятили відомому у країні барду Володимиру Висоцькому.

Із настанням незалежності України та розвитком ринкових відносин широкі верства населення отримали можливість придбати побутову техніку для домашнього перегляду кінофільмів. Відеомагнітофони, а згодом і DVD-плеєри всього впродовж десятиріччя з’явились майже у кожній оселі. Переваги, які вони надавали (індивідуальний перегляд в умовах власної оселі, вибір кінофільму за уподобаннями та бажанням), призвели до того, що глядач почав поступово відмовлятися від відвідування кінотеатру. На початку 1990-х років зруйнувалась система кінопрокату, а приватні кінопрокатники, що з’явились на її місці, вимагали нових форм співпраці, до яких бердичівський кінотеатр не був готовий. Все це вплинуло на наповненість залів, яка з року у рік невпинно падала, зменшуючи і касову виручку. Наприклад, у 1991 році щомісяця кінотеатр ім. М. Фрунзе відвідувало 30-40 тисяч глядачів, а коли демонструвався “касовий” фільм, то й усі 60-70 тисяч. Вже у 1993 році цей показник зменшився у два рази, а 1995 року – вдесятеро. З екранів зникли документальні та науково-популярні фільми, немає цікавих кіножурналів типу “Новости дня” чи “Фитиль”. Під час шкільних канікул та на вихідні кінопрокатники вимушені демонструвати фільми, які вже обросли “бородою”. На той же 1995 рік 95% кінострічок складали фільми зі Сполучених Штатів і лише кілька разів на місяць на афіші промайне назва французької, англійської кінокартини, або студії колишнього Радянського Союзу.

Щоб якось відповідати вимогам часу, відбулась реорганізація підприємства: 21 квітня 1993 року зареєстровано державне комунальне підприємство “Кінотеатр ім. Фрунзе”, директором якого призначено Валерія Михайловича Сологуба. Невдовзі на цьому посту його змінив Анатолій Ілліч Давидюк. Кінотеатр діяв, і діяв багато у чому завдяки ентузіастам, які тут працювали. Це кіномеханік першої категорії з двадцятирічним стажем Емілія Віталіївна Петрук та старший інженер кінотеатру, який також розпочинав трудовий шлях кіномеханіком, Віталій Федорович Грінченко, контролер Галина Самійлівна Журавська, кіномеханік Євгенія Володимирівна Шлапак та інші. З метою отримання додаткових коштів частина приміщення кінотеатру здавалась у довгострокову оренду. Найбільшим орендарем став популярний серед молоді нічний клуб “Дизель”.

У 2008 році комунальне підприємство очолив Сергій Білоус. Новий керівник здійснив спробу модернізувати ввірене йому підприємство: були розроблені проекти модернізації обладнання, проведено ремонт приміщень. З метою збільшення доходів великий та малий зали пропонувались в оренду для проведення масових заходів. Заклад працював “другим екраном”, тобто, демонстрував фільми через два тижні після їхньої прем’єри у відомих кінозалах України. Підписали угоди з дистриб’юторськими компаніями, які надавали новинки світового кіно. Також провели модернізацію кінопроекційного обладнання. З липня 2010 року кінотеатр відновив демонстрацію фільмів на 35-мм кіноплівці. З вересня 2010 року для інформування населення в мережі Інтернет за адресою http://berdkino.at.ua/ створили персональну сторінку кінотеатру ім. Фрунзе, де розмістили афіші майбутніх кіносеансів, довідкову інформацію. Але ці заходи виявились недостатніми – на придбання необхідної техніки не вистачало коштів, а наявність 3D-кінотеатрів в обласному центрі не дозволяло забезпечити хоч якусь наповненість залів. Із року в рік фінансовий стан комунального підприємства погіршувався.

У січні 2013 року міськвиконком Бердичівської міської ради прийняв рішення про перенесення збиткового кінотеатру у приміщення міського Палацу культури ім. О.А. Шабельника. Так кінотеатр ім. М.Фрунзе фактично припинив своє існування. Приміщення колишнього кінотеатру передали під спортивну школу ім. В.О. Лонського (для переобладнання під спортивну школу цього ж року депутатами міськради було виділено майже мільйон гривен). Офіційне відкриття ДЮСШ у новому приміщенні відбулось 25 березня 2016 р.

На цьому історія кінотеатру ім. Фрунзе, як окремої структури, що має власне відокремлене приміщення, завершилась.

Джерела і література:

«Радянський шлях», №137 (1137) від 01.12.1925 р., с. 4.

Мартинюк М.В. Старі будинки Бердичева, або Історія, що розчиняється у часі… – Бердичів, ПП “Графіка”, 2011. – с. 43-44.

По нашому місту. // “Радянський шлях”, 7 листопада 1953 р.

Благоустроєний кінотеатр. // “Радянський шлях”, 13 вересня 1955 р.

І їм завдячує кіно. // “Земля Бердичівська”, №89 (14489) від 11.11.1995 р.

Астраханцев М. Фільм… Фільм… Фільм!.. Вчора, сьогодні і завтра “найважливішого із мистецтв”. // “Земля Бердичівська”, №89 (14489) від 11.11.1995 р.