Home Край в історичних нарисах Ікона Матері Божої Бердичівської – історія, минуле та сьогодення

Ікона Матері Божої Бердичівської – історія, минуле та сьогодення

13168
0
SHARE

Ікона Матері Божої Бердичівської (XVI століття) — чудотворна ікона Божої Матері, одигітрія, головна католицька святиня України, а також головна святиня Полісся. Знаходиться в головному вівтарі костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Бердичеві. Шанується однаково як католиками, так і православними.

Ікона Матері Божої Бердичівської. Малюнок Антонія Олежинського (Antoni Oleszczynski), 1845 р.

Ікона Матері Божої Бердичівської має давню історію, початок якої сягає ІV століття. Досі не відомо, ким і де була створена ця ікона. За переказами, ікона здавен зберігалась в родині Тишкевичів – магнатів та власників Бердичева та навколишніх земель. Тишкевичі — графський рід, герба Леліва, русько-литовського походження, один з найвпливовіших і найбільших литовсько-руських родів. Бере свій початок від Каленика, Мишковича гербу Леліва, намісника путилівського та Звенигородського. Прізвище роду пішло від імені Тишки (Тимофія) Калениковича, сина Каленика Мишковича, що жив у першій половині XV століття. Але згодом під польським впливом родове прізвище трансформувалось у Тишкевичі.

Рід Тишкевичів на початку був православним, але за часів польського домінування рід спольщився, його представники спочатку прийняли уніатську віру, а згодом — католицьку. Власне, представник цього роду Ян Тишкевич, католик за віросповіданням, і подарував цю сімейну реліквію костелу Непорочного Зачаття Святої Марії Діви, Святого Іоана Хрестителя, Архистратига Михаїла і Святого Іоана Євангеліста, який був збудований в Бердичеві. Урочисте закладення першого каменю у фундамент костелу відбулось 2 березня 1634 року, освятив наріжний камінь єпископ Київський Андрій Щолдський. В урочистостях взяли участь власник містечка Януш Тишкевич з дружиною Ядвігою (уроджена Белжецька), їх численна родина і навколишні сусіди-магнати. Через вісім років – 22 липня 1642 року новозбудований храм освятили. Першим його настоятелем став о. Рафал. При будівництві храму використали частину мурів і приміщень старого замку, засновником та власником якого був ще Василь Тишкевич. Під час урочистостей освячення храму Януш Тишкевич склав жертовний дар для нового костелу – він передав родинну ікону Пресвятої Діви Марії, здавна відому у родині Тишкевичів своєю благодаттю.

Ікона створена в XVI столітті у стилі Одигітрії (ікона, де зображена Богородиця з Ісусом-дитям), написана олійними фарбами на полотні, закріпленому на кипарисовій дошці “высотой в два локтя без двух пальцев, шириной в 1 локоть с одной четвертью”, орієнтовно 120 × 75 см, у формі прямокутника (один з різновидів Одигітрії). Це достовірна копія образу Матері Божої Сніжної, званої “salus populі romani” з базиліки Санта Марія Маджоре у Римі. Мати Божа зображена фронтально в 3/4 фігури з Дитятком Ісусом на лівому рамені, сповнена гідності, привабливості і доброти. Мадонна правою рукою підтримує Дитятко так, що обидві її долоні перехрещені. Вона тримає білий платок у пальцях лівої руки, а кармелітський шкаплер[1] – на середньому і малому пальцях правої долоні. Ікона відтворює кармелітське розуміння у XVIII ст. Матері Божої Шкаплерної. Голову Мадонни і Дитятка оточують золоті німби – символи святості і вічного щастя. Фон образу в нижній частині темний, до верху поступово просвітлений, з контурами ангельських голівок, які виринають з хмар. Невідомий автор ікони не зовсім точно дотримувався оригіналу. Він малював у стилі західного живопису. Зберігаючи типологічну композицію і розміри оригіналу (117 × 79 см), він у довільному трактуванні відмовився від елліністичної строгості, лінійності, золотого фону і грецьких літер, малюючи обличчя сучасних живих людей, сповнених життя і краси.

Ікона Матері Божої Бердичівської. Малюнок Цеглінського.

Цікаві факти до опису ікони додав Лаврентій Похилевич, який бачив образ на власні очі у 80-х роках ХІХ ст. Він відмітив, що на іконі проступали церковнослов’янські літери, що вказує на її східне (візантійське) походження. Похилевич також наводить такий факт: православні віруючі по старій пам’яті приходили до кляштору поклонитися Образу.

З часу розміщення ікони Матері Божої в головному вівтарі новозбудованого кармелітського храму почали траплятися при ній нові дива: впродовж 1643-1648 років у спеціальній книзі Liber de exordio istius conventus, progressu et fundatione, inscriptionibus aliquibus et de miraculis ad imaginem bmw berdiczoviensem spectantes” їх зафіксували 77. Найбільше чудо сталося з невиліковно хворим на той час Київським римо-католицьким єпископом Станіславом Зарембою, який після чудодійного оздоровлення підписав 23 травня 1647 року акт про офіційне визнання ікони чудотворною. Звістки про дію молитов при іконі поширилися Україною, Польщею, усією Європою. Бердичів став центром християнського паломництва вірних обох гілок християнства – православних і католиків.

З початком Української національної революції 1648-1676 років проти Речі Посполитої Бердичівщина опинилась у вирі її подій: повстанці захоплювали маєтки, вбивали польську шляхту[2], спустошували католицькі храми. У червні 1648 року загони під проводом Максима Кривоноса, соратника гетьмана Богдана Хмельницького, обложили сусіднє містечко Махнівку (в радянський період містечко мало назву Комсомольське), в якому закрилися 500 шляхтичів із сім’ями і три корогви[3] польських військ: дві – самого Януша Тишкевича, на чолі яких стояв ротмістр Стефан Лев, а одна – повітова Київського воєводства. Облогою Махнівки керував полковник Гиря, який мав у розпорядженні 5000 козаків, на допомогу Гирі підходив сам Кривоніс із 1000 козацької добірної кінноти. Тривав запеклий штурм. Та навіть підхід на підмогу Тишкевичу передових загонів 6-тисячного карального війська на чолі з магнатом Ієремією (Яремою) Вишневецьким не зміг переламати хід військових дій – після затяжних боїв українські повстанці отримали перемогу над польськими військами. А 18 липня 1648 року загони Максима Кривоноса штурмом беруть бердичівську фортецю і майже повністю її руйнують, розорюють католицький храм. Януш Тишкевич покинув свої маєтності та разом із польськими військами відступив на захід.

Покинули Бердичів і ченці, які забрали з собою ікону Матері Божої та вивезли її до Львова. Протягом наступних десятиліть ікона перебувала тут у монастирі сестер кармеліток босих (до 1721 року). Втрата маєтків і поразки в боях, вірогідно, прискорили смерть Януша Тишкевича, який помер у Любліні в 1649 році. Тут його й поховали у костелі Отців Кармелітів Босих.

Люблінський Трибунал поставив крапку в тривалій боротьбі між Тишкевичами і Завішами з одного боку, та орденом кармелітів – з іншого, щодо прав на володіння бердичівським замком. Цього року видано декрет, яким наказано власникам Бердичева віддати ченцям відібрану власність та відшкодувати завдані збитки.

У 1717 році ченці повертаються до Бердичева та розпочинають відбудову замку, який зазнав пошкоджень за часів Хмельниччини: укріпили мури, збільшили кількість гармат. 1721 року вони повернули до Бердичева зі Львова чудодійний образ Матері Божої.

Ікона Матері Божої, що знаходилась у храмі, користувалася великою пошаною серед населення Бердичева та округи. Римо-католицька церква так само, як і православна, дуже обережна щодо визнання чуд, нетлінних мощей, канонізації святих. Тому за дорученням Риму створили теологічну комісію, запрошену єпископом київським та чернігівським Самуїлом Ожгою. Комісія провела дослідницьку роботу у ствердженні правдивості милостей ікони Матері Божої Бердичівської. Загалом, робота комісії тривала 4 роки. У результаті проведених єпископською комісією досліджень визнали правдивими милості, у тому числі 14 воскресінь з мертвих, 10 оздоровлень з різноманітних каліцтв, 19 випадків повернення зору, 14 оздоровлень помираючих, 112 несподіваних вилікувань від важких хвороб, а решта милостей стосувалася порятунку від різних небезпек (інші милості – це порятунки від підступів диявола, злостивих сектантських впливів, від вогню, паводків, заразних хвороб, повернення викраденого або загубленого майна). Перевірку здійснювали із застосуванням відомих на той час наукових методів.

За результатами роботи комісії у 1752 році ікона Матері Божої визнана чудотворною. На засіданні Сенату в Гродно єпископ Каєтан Солтик звернувся від імені Босих Кармелітів з проханням про коронацію ікони папськими коронами. Після отримання згоди Сенату польський король Август ІІІ та Примас Польщі Адам Коморовський звернулися з аналогічним проханням до Святішого Отця Бенедикта XIV. Папа не лише благословив коронування Христа і Марії на іконі, але й переслав до Бердичева особисто ним освячені дві золоті корони, оздоблені дорогоцінним камінням, та офіційний декрет, датований 28 січня 1753 року. Через те, що на цей час храм ще не був готовий, коронацію ікони відклали до завершення будівництва.

Коронація ікони Матері Божої Бердичівської. Гравюра Яна Філіповича “Мати Божа Бердичівська і процесія з коронації образу” до двотомної книги Григорія Тшесьнєвського про чудотворний образ Богородиці “Ozdoba у obrona ukraińskich krajów przecudowna w Berdyczowskim obrazie Marya … ukoronowana”, 1767 р.

На коронацію, яка відбулась 16 липня 1756 року, прибули магнати Любомирські, Потоцькі, Сангушки, Радзивілли, Слугоцькі, Хоєцькі, Воронічі та сотні інших воєвод, старост, каштелянів, маршалків тощо зі своїм коронним й надвірними військами; прибули чернечі валки[4] єзуїтів, базилян, домініканців, піяр, кармелітів й інших; прибуло 72 різних релігійних братства. Сам Акт коронації ікони провели за межами міста, на широкій площі, де збудували дерев’яну каплицю з 11 вівтарями, яка могла вмістити до 20 тисяч осіб. О дев’ятій годині ранку апостольський промотаріус зачитав коронаційний декрет, і під звуки фанфар Каєтан Солтик наклав корони на чола Божого Дитятка та Марії.

Ця подія надовго залишилась у пам’яті сучасників. Згідно з одними джерелами, на проведення свята витратили 83 655 польських злотих, за іншими – 114 тисяч. Для процесії паломників розробили спеціальний маршрут. Алею від самого костелу до коронаційної каплиці оздобили вісьмома тріумфальними арками барокової архітектури, прикрашеними різьбою по дереву, картинами, а також символами та написами. Урочистості не припинялись навіть уночі: все місто освітлювалося тисячами смолоскипів та ліхтарів. Образ внесли до верхнього храму і встановили у головному вівтарі. Загалом близько 50 тис. віруючих стали свідками великої події в історії містечка і краю. На згадку про цю урочистість кармеліти викарбували золоті медальйони. “Дольний” костел відтоді став використовуватися для поминальних богослужінь.

Відомості про ікону збереглися в Панегірику[5], складеному кармелітами в пам’ять прикрашення її коронами, подарованими Папою, і в написі в костелі на латинській мові наступного змісту та розташування слів[6] (в тексті помилка: рік освячення ікони – 1756):

Для

Памяти

Богомольному почитателю ведать следуетъ:

Здђсь предстоитъ икона Пресвятой Дђвы

М. А. Р. I. И.

Черезъ нђсколько вђковъ въ Православномъ домђ Тышкевичей прежде

Прославившая,

Послђ отъ пресвђтлаго Януша Тышкевича, Воеводы земель Кіевскихъ и щедраго

сего же мђста основателя, сему Св. Дому

Принесена.

Всепресвђтлђйшаго Августа ІІІ Короля Польскаго,

И общего Сената Польскаго испрашивавшихъ въ Римђ

Отъ Бенедикта XIV Высочайшего Пастыря Щедрымъ его иждивеніемъ золотими

вђнцами

Одаренная,

Пресветлђйшимъ Каэтаномъ Солтыкомъ Епископомъ Кіевскимъ, служеніемь лђта

Божья 1754 16 Іюля,

Увђнчанная,

Отъ множества Христіанъ неисчислимыя блага здђсь получившихъ

съ глубочайшею вђрою

Прославленная.

Доля коштовних корон, якими увінчали ікону, склалась не вельми вдало. Зокрема, у 1820 році золоті корони папи Бенедикта XIV викрали разом із іншими цінностями, що зберігалися при іконі у спеціальних вітринах. На щастя, коштовності не встигли вивезти з Бердичева, завдяки оперативному розслідуванню їх виявили та повернули до монастиря. Але 1831 року корони знову викрали. Замість них суддя Липовецького повіту Йосип Здяховський (окремі джерела вказують його ім’я як Jozef Zdzitowiecki) виготовив нові корони, які в 1844 році посвятив та наклав отець-єпископ Михайло Півніцький. Проте й ці корони незабаром викрали. Про драму з Бердичівською чудотворною іконою знали і в апостольській столиці. Святіший Отець Пій IX (роки понтифікату – 1846-1878) замовив на власні кошти та надіслав до Бердичева нові корони з пропозицією повторного коронування. 6 червня 1854 року, майже на 100-річчя першої коронації, єпископ Каспар Боровський укоронував ікону. Корони разом із дорогоцінними окладами прикрашали ікону Матері Божої Бердичівської до громадянської війни у Росії (1917-1921).

У типографії кляштору Босих Кармелітів у другій половині XVIII ст. тривалий час працював талановитий гравер Теодор Раковецький. Він відобразив на численних гравюрах ікону Божої Матері Бердичівської, що зберігалась у Санктуарії.

З іконою пов’язана ще одна цікава історія: на початку 1768 року польський сейм прийняв постанову про зрівняння в правах православних з католиками. Це викликало протест з боку польської шляхти, яка проживала на теренах України. Під гаслом захисту віри і шляхетських прав у місті Бар на Поділлі вона утворила військово-політичне об’єднання (“Барська конфедерація”), спрямоване проти польського короля Станіслава II Августа Понятовського і Російської імперії. Походи конфедератів супроводжувалися катуванням і пограбуванням українського населення, вигнанням православних священиків з приходів, руйнуванням церков. У травні 1768 року після поразки під Житомиром та Баром від російських військ біля 700 барських конфедератів під проводом Казимира Пуласького (Kazimierz Michal Waclaw Wiktor Pulaski, 1746-1779) відійшли до Бердичева. Тут вони спалили православну Михайлівську церкву. Приводом для цього нібито стало те, що священики вимагали повернути їм образ Матері Божої Бердичівської, оскільки саме в Михайлівській церкві знаходилась ікона до її передачі кармелітам.

Зображення ікони Матері Божої Бердичівської. Малюнок з гравюри Т. Раковецького, 1861 р. Напис під малюнком на польській мові: N. Ceglinski, “Wizerunek Matki Boskiej w kosciele O.O. Karmelitów w Berdyczowie”.

У 1909 році настоятелем парафії Матері Божої Шкаплерної став о. Діонісій Бончковський. Він розвинув бурхливу діяльність щодо повернення монастиря римо-католицькій парафії (на цей час споруди монастиря належали державі). Попри байдужість влади до стану монастиря, прочани з Бердичева та округи шанували ікону Матері Божої Бердичівської, яка залишалась у його стінах. 9 січня 1913 року Папа римський Пій X у Римі на прохання отця Антонія Грушчинського, наступного настоятеля посткармелітського костелу, відроджуючи традиції давнього монастиря Кармелітів Босих затвердив повне відпущення гріхів прочанам, які відвідували ікону Матері Божої в Бердичеві.

Пройшовши через горнило громадянської війни 1917-1921 рр., відкритої війни радянської влади проти Церкви, у 1928 році кармеліти втрачають право власності над іконою – цього року постановою Ради Народних Комісарів України “маючи на увазі історично-культурне значення колишнього кляштора “босих кармелітів” у м. Бердичеві” територію колишнього монастиря Босих Кармелітів, обмежену його мурами, загальною площею три з половиною гектари, оголошено державним історико-культурним Заповідником. Заповідник із усіма, що є на його території, будівлями і з усім його майном, що має історико-культурне або мистецьке значення, передано у відання Народного комісаріату освіти УСРР.

Свято Матері Божої Бердичівської, урочисте винесення ікони з храму, 1918 р.

До складу Заповідника увійшли “а) верхній костьол з його прибудовами; б) дольний костьол із склепами; в) п‘ять житлових будинків кляштора; г) система зовнішніх та підземних фортеційних споруд; д) торгівельний ряд по Кармелітанський вулиці, що його побудовано на палісаді та прибудовано до зовнішнього фортеційного муру; е) тріюмфальна, в пам‘ять коронації образу (1754 р.) капличка по Садовій вулиці; ж) старовинний цвинтар з каплицею, місце поховань ксьондзів-кармелітів, по Житомирській вул.; з) старовинне кладовище кармелітське по Бистрицькій вул.; и) музей та бібліотека “старого кляштора”. Саме в музеї зберігалась ікона Матері Божої Бердичівської.

Силами бердичівських музейних працівників музей старого кляштору та католицизму розмістили в п’яти кімнатах та двох коридорах корпуса монастирських келій. До музейної експозиції включено так звану “Тишкевичеву” захристію[7] зі стінописами на легендарно-історичні теми з життя монастиря та вхід до його підземелля. Серед експонатів музею знаходилась й ікона Матері Божої Бердичівської, щоправда, без окладу та корон, які ще за декілька років до того влада конфіскувала. Опікуватись іконою перед виставленням у музеї випросив отець Броніслав Яросинський. Він по-своєму реставрував її, закріпив шматочки фарби та ґрунтовки у тих місцях, звідки злодії зривали корони, а також докладно описав композицію, кольори та символи ікони.

У червні 1941 року розпочалась німецько-радянська війна. За декілька днів до приходу ворога, у час передокупаційного хаосу та безпорадності, у будівлях монастирського комплексу історико-культурного заповідника спалахнула пожежа (за іншою інформацією, зокрема, за спогадами працівника заповідника художника Степана Дмитровича Славова, пожежа виникла 10 липня, на третій день окупації). Пожежа знівечила центральну баню й бічні вежі, знищила багато цінних картин (у тому числі роботи Антоніо да Корреджо, Фегальса, Бартоломе Естебана Мурільйо), килимів, меблів, тканин XVIII віку. Загинув у вогні і срібний орган, другий у Європі за якістю свого виконання. У пожежі, вірогідно, загинув найцінніший скарб – ікона Матері Божої Бердичівської. Але на сьогодні існує версія, що ікона вціліла та знаходиться на території Польщі у приватній колекції.

Ікона Матері Божої Бердичівської, музей української ікони, Радомишльський замок.

З початком Перебудови наприкінці 80-х років у Радянському Союзі розпочалось відродження Церков та лібералізація влади щодо віросповідання. До Бердичева прибули ченці Ордену Босих Кармелітів. У недільний день 22 липня 1990 року в присутності 6 тисяч віруючих, серед яких численні гості з Польщі, Литви, Білорусії, паломники з Житомира, Полонного, Гвоздави, та почесних гостей – генерала Ордену Босих Кармелітів отця Філіпа Саіндз де Баранди, професора міжнародного університету в Римі “Терезіанум” о. Ієсуса Кастеляно, головного постулятора канонізації о. Міхала Махеєка – вперше після багаторічної перерви відбулось свято Матері Божої. Захід відбувся на площі (внутрішньому дворі) перед храмом, який на цей час належав державі. З цього часу відродилась традиція щорічного паломництва до бердичівського храму, в якому свого часу знаходилась ікона Матері Божої Бердичівської. Тому перед громадою постало питання відновлення ікони взамін втраченої.

Після безрезультатних пошуків оригіналу образу Матері Божої Бердичівської на території України та Польщі отець-провінціал Ордену Кармелітів Босих провінції Святого Духу восени 1990 року постановив доручити створити нову ікону, призначену для культу. Доручення прийняла художниця-живописець і реставратор Божена Муха-Совінська (Краків, Польща). Раніше вона вже виконувала такого роду копію Матері Божої Сніжної для монастиря в селі Черна (Західна Галіція, Польща), а також за допомоги свого батька – художника Євгенія Мухи – вдало провела реставрацію милостями відомого образу Пресвятої Богородиці в Чернському санктуарії перед коронацією у 1988 році.

Виготовлення правдивої копії Матері Божої Бердичівської було пов’язане з великими труднощами. Зокрема, серед чисельної кількості репродукцій та зібраної іконографії не вистачало кольорового зображення оригіналу. Усі чорно-білі зображення показували Мати Божу Бердичівську покритою вишиваним окладом, з короною на голові. Окладом прикриті й кольорові співвідношення та композиція всього образу. Єдиним і дуже цінним свідоцтвом став докладний композиційний опис ікони, виконаний отцем Броніславом Яросінським, хранителем ікони Матері Божої Бердичівської у 1921-1925 рр. Після зняття чудотворного образу з олтаря, відокремлення окладу і корони, він очистив і закріпив його. Одночасно він зробив докладний опис кольорової композиції ікони.

Ікона Матері Божої Бердичівської, створена Боженою Муха-Совінською.

Нова ікона написана у 1991 році на монолітній водостійкій основі з багатошарової фанери розміром 143 × 93 см у формі прямокутника. На основу наклеїли полотно ікони. Після ґрунтування полотна виконана масляно-смоляною технікою композиція Мадонни типу Одигітрії, званої Матір’ю Божою Сніжною. Формалістично-кольорова композиція нової ікони відповідала оригіналу. Відрізняється вона від оригіналу матеріальною структурою, розмірами і шкалою цінності пам’ятки XVI ст. Художниця не дотримувалась оригіналу. Вона вдало, у власній інтерпретації, використала основу образу, прикрасила його багатофігурними композиціями ангелів навколо голів Мадонни і Дитятка, увінчала його оком Божим у горішній частині ікони в трикутнику (символічне зображення Божого ока, символ Святої Трійці), двох прямокутників на вервичках у правій руці Діви Марії, на яких позначені початкові літери імен “Ісус Христос” та “Марія” – символи Ордену Босих Кармелітів.

Ікону 9 червня 1997 року освятив особисто Святіший Отець Іван Павло ІІ у костелі Святої Ядвіги, Королеви Польщі, у Кракові в присутності архієпископа Мар’яна Яворського, митрополита Львівського, та делегації бердичівських прихожан, до якої увійшли отець Ян Дудек ОСD, директор медучилища Євген Юрковський, а також Євгенія Дмитрієва зі Спільноти родин та Олена Мельник (вони принесли ікону до Папи Павла ІІ під час освячення).

Зі спогадів бердичівлянки Євгенії Дмитрієвої: “Зустріч із Папою проходила в Кракові, в костелі святої Ядвіги на дві тисячі сидячих місць. Це було справжнє свято. Прийшло дуже багато людей із польською символікою в руках, ошатно вбрані. Коли я зайшла до храму, мене вразила велич і його самого, і статуї святої Ядвіги висотою понад три метри, і колон! Прийшло багато молоді, дітей, і всі зі щасливими посмішками. Співали і чекали на Папу. А коли він приїхав, був вибух емоцій! Всі вітали його! Ми зарезервували місця в перших рядах, за два-три метри від вівтаря. І коли я побачила Папу так близько, моє серце ледь не вискочило з грудей. Він був фізично слабкий,але його обличчя та погляд свідчили про силу і міць. Щирий, милий та усміхнений – як було приємно дивитися на нього. І дивувало, що така фізично виснажена людина тримала всіх вірян у тонусі. Його гумор усіх заряджав. Шкодую, що не записала всіх його смішинок. Це не була Свята Меса, а просто зустрічі з Папою. Діти і молодь розповідали, як вони готувалися до цієї події. А чудотворна ікона весь час стояла біля вівтаря”.

Освячення ікони Святішим Отцем Іваном Павлом ІІ у костелі Святої Ядвіги, 9 червня 1997 року.

Коли ікону піднесли до Папи Йоана Павла ІІ і сказали, що це з України, з самого Бердичева, він радісно вигукнув: “Піш на Бердичів!” (це така польська приказка). Папа уважно оглянув Матінку на іконі і промовив: “Багатостраждальна земля і Матір”. Присутні побачили сльози в його очах. Він із ніжністю поцілував ікону і поблагословив її.

Ординарій Києво-Житомирської дієцезії єпископ Ян Пурвінський накладає корони на ікону Матері Божої Бердичівської, 19 липня 1998 р.

19 липня 1998 року ординарій Києво-Житомирської дієцезії єпископ Ян Пурвінський звершив акт коронації ікони Матері Божої Бердичівської. Це стала вже четверта коронація бердичівського образу.

25 грудня 1999 року під час святкової Служби Божої з нагоди Різдва Христового в костелі Босих Кармелітів відбулась ще одна урочиста подія: міський голова Олексій Хилюк і директор Житомирської дирекції обласного відділення Фонду соціального страхування Микола Дегліс передали храму знайдене оздоблення (оклад) чудотворної ікони Матері Божої Бердичівської, яке також вважалось безнадійно втраченим. Це оздоблення розмістили поряд із іконою у храмі. На жаль, подальші дослідження окладу показали, що він не є оригінальним, а прикрашав одну з копій ікони Матері Божої Бердичівської.

З 23 по 27 червня 2001 року в Україні з Апостольським візитом перебував Святіший Отець Йоан Павло ІІ. У Києві на стадіоні “Чайка” Папа взяв участь у латинській та візантійській Службах Божих, на першу з яких прибуло понад 150 тисяч католиків із України, Росії, Білорусі та вірні Православної Церкви Київського Патріархату.

Святіший Отець Йоан Павло ІІ у Києві на стадіоні “Чайка”, червень 2001 р.

Із Бердичева до Києва на месу прибула численна делегація священиків та віруючих, які привезли з собою ікону Матері Божої Бердичівської. Під час святої меси на чолі зі Святішим Отцем ікону Матері Божої Бердичівської розмістили у центральній частині вівтаря, над кріслом Йоана Павла ІІ.

Передача оздоблення (окладу) чудотворної ікони Матері Божої Бердичівської костелу Босих Кармелітів, 25 грудня 1999 р.

Бердичівську ікону копіюють нині кращі митці-ікономалярі нової України. У 2007-2009 роках Бердичівську чудотворну ікону дуже гарно змалювали сучасні українські мистці: 2007 року – Андрій Дем’янчук, 2008 року – три майстри сакрального мистецтва Сергій Булко, Ігор Орищак та Ігор Леськів (спільний твір усіх трьох); 2009 року – ікономаляр із Прикарпаття Василь Стефурак. Усі три нові копії близькі до Тишкевичевого оригіналу, але в деталях мають багато особистісного: у колориті, декорі, трактуванні тла, змалюванні корон, шляхетній витонченості малярства, застосуванні сучасних варіантів давніх стилів – ренесансу, бароко, класицизму.

На сьогодні в Бердичеві відновлена традиція відзначення чергової річниці коронації ікони Матері Божої Бердичівської, яка відбувається у першу неділю після свята Покрови Божої Матері.

* * *

У нижньому храмі (зал Святої Терези від Дитятка Ісуса) Всеукраїнського Санктуарію Матері Божої Святого Скапулярію відкрилась виставка, присвячена історії, сьогоденню та культу ікони Матері Божої Бердичівської.

На 37 стендах та у 4 вітринах представлено матеріали, які підготували отці Павло Ферко та Віктор Рембалович. Це фотографії, фотокопії документів, книги, а також молитви, медалі, статті, листівки, магніти, вишиті ікони (у стилі української вишивки, або виготовлені з бісеру), вірші та пісні, які ілюструють значення шанованого католиками світу Образу.

Пропонуємо ознайомитись з матеріалами виставки, які розповідають про ікону, її історію та сучасний культ головної святині Всеукраїнського Санктуарію.


[1] Шкаплер – (скапулярій, від лат. scapulae — лопатки) — в католицизмі назва елементу монашого одягу, яка згодом перейшла також на особливий освячений предмет («малий скапулярій»), який носять католики за обітницею.

[2] Шляхта (пол. Szlachta) — провідний суспільний привілейований соціальний стан, форма аристократії у Польщі, Литві, Білорусі та Русі-Україні у XIV-XVIII століттях.

[3] Корогва (підрозділ) — назва військового кінного підрозділу у польсько-литовському та козацькому військах 16-18 століттях, який воював під спільним прапором-корогвою.

[4] Валка – окрема група підвід з вантажем, що перевозиться кудись.

[5] Панегірик (дав.-гр. πανηγυρικος (Λόγος) — похвальна промова на урочистих усенародних зборах) — поетичний жанр, притаманною ознакою якого є захоплена похвала та уславлення визначної події чи подвигів видатної людини.

[6] текст наводиться за виданням: Фундуклей И. Статистическое описание Киевской губернии. Ч. І. – С-Пб., 1852 – с. 420.

[7] Захристія, захристя (лат. sacristia, від sacrum — священне начиння) – приміщення біля вівтарної частини християнського храму, призначене для зберігання предметів культу. У християнських храмах захристя являє собою приміщення, розташоване збоку або перед вівтарем, в якому зберігається культове начиння (священний посуд, богослужбове вбрання священнослужителів, богослужбові книги тощо), здійснюється облачення священнослужителів а також інші обряди.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here