Home Новини Якщо вже й перейменовувати, то на…

Якщо вже й перейменовувати, то на…

3510
2
SHARE

Нещодавно Верховна Рада України ухвалила закон про деколонізацію, який фактично став аналогом декомунізації. Віднині усі населені пункти України повинні перейменувати рашистські назви вулиць, площ, скверів, провулків тощо, знести пам’ятники імперцям та всьому московитському, а міста, які мають проросійську назву, також мають бути перейменовані. Тож очищення від рашизму триває.

Як свідчить історія, хвилі перейменувань в нашій країні та нашому місті зокрема, відбуваються кожен раз, коли утверджується новий політично-суспільний устрій. Про два маловідомих випадки такого штибу в історії міста та краю й буде наша подальша розповідь.

Той, хто цікавиться історією рідного міста, знає, що наш Бердичів також планували перейменувати – у 1927 році на черговому засіданні окружного виконавчого комітету підняли питання про зміну назви міста. Члени окрвиконкому задумали перейменувати Бердичів на Цукрозаводськ, адже в місті діяв потужний цукровий комбінат, на якому в сезон працювало декілька тисяч робітників. Звернення з пропозицією надіслали до вищих органів влади, але ті, на наше щастя, її відхилили.

Наступний випадок стався через десятиліття. На цей раз ініціаторами перейменування стала президія Бердичівської міської ради, яка засідала 8 червня 1936 року. Слід зауважити, що на цей час Бердичів був містом обласного підпорядкування та входив до складу Вінницької області, безпосередньо керував усіма населеними пунктами Бердичівщини, які входили до так званої приміської смуги. Члени президії під головуванням А.П.Торчінського заслухали доповідь голови міськпланбюро товариша Данилюка та постановили: у зв’язку з тим, що (дослівно) «назви деяких населених пунктів нашого району не відповідають сучасному часу, а тому підняти клопотання перед вищестоящими організаціями про переіменування слідуючих населених пунктів нашого району». Отже, пропонувалось перейменувати:

– село Голодьки (сучасна Мирославка) – на село Будьоновка (на честь радянського воєначальника Семена Будьонного);

– село Жидівці (сучасна Романівка) – на село Чапаєво (на честь військового діяча більшовицької Росії Василя Чапаєва);

– село Нова Олександрівка – на село Якіровка (на честь більшовицького військового діяча Йона Якіра);

– село Катеринівка – на село Ульяновка (Ульянов – справжнє прізвище вождя Жовтневого перевороту 1917 року Володимира Леніна);

– село Никонівка – на село Літвіновка (на честь радянського дипломата Максима Максимовича Литвинова);

– село Журбинці – на село Крупське (Надія Костянтинівна Крупська – більшовицька революціонерка, дружина Володимира (Ульянова) Леніна);

– село Бенедівка – на село Дзержинськ (Фелікс Едмундович Дзержинський – радянський політичний та державний діяч, один із організаторів «червоного терору» в Радянській Росії);

– село Романівка – на село Іскровка (мабуть, на честь нелегальної більшовицької газети «Іскра»);

– хутір Шльомарка (сучасна Любомирка) – на хутір Червоне;

– хутір Білоцерківка (сучасне село Хмельове) – на хутір Шевченка;

– хутір Соколівка (сучасне селище Мирне) – на хутір Травневий;

– село Мала Радзивилівка (сучасне Підгородне) – на село Котовського (Григорій Іванович Котовський – радянський військовий, громадський та політичний діяч у період громадянської війни 1917-1922 років);

– село Обухівка – на село Чернявське (Чернявський Володимир Ілліч – партійний і державний діяч УРСР);

– село Агатівка – на село Володарське (Володарський – діяч російського революційного руху).

Наприкінці члени президії просили «ОВК та НВК затвердити цю постанову». Але «вищестоящі організації» постанову не затвердили і хвиля перейменувань населених пунктів Бердичівщини не відбулась.

Та як бачимо, деякі села Бердичівщини таки змінили свою історичну назву. Але це відбувалось значно пізніше і не в масовому масштабі, як того пропонували члени президії Бердичівської міської ради.

Анатолій Горобчук

Джерело:

Протокол №16 Президії Бердичівської міськради від 08.06.1936 р., п.6.

2 COMMENTS

  1. Дякую автору за цікавий історичний нарис. Але є вельми дивне твердження: “8 червня 1936 року. Слід зауважити, що на цей час Бердичів був окремою адміністративною одиницею, що напряму підпорядковувався столиці України місту Харкову”. Бердичів і Бердичівська округа (як і решта округ УСРР) дійсно протягом двох років (1930-1932) підпорядковувалися напряму НЕ “місту Харкову”, а центральним республіканським органам влади (ВУЦВК та РНК УСРР), розташованим в місті Харкові, які 1934го перебралися до Києва. Але, важливіше те, що ще 27.02.1932, за ЧОТИРИ з гаком РОКІВ до травня 1936-го, постановою ВУЦВК було ухвалено розпочати ліквідацію округів та створити в УСРР 5 областей, в т.ч. – Вінницьку, до складу якої й увійшло місто Бердичів. Увійшло й залишалося до 1937, коли перейшло до складу новоутвореної Житомирської області. Це легко перевірити за багатьма джерелами, наприклад: 1. https://vinrada.gov.ua/Іstoriya_vinnichinni.htm 2. https://vue.gov.ua/Адміністративно-територіальний_устрій_України

    • Все вірно, необхідні уточнення до нарису вніс.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here