Home Край в історичних нарисах Що робили Симон Петлюра та Юзеф Пілсудський у Бердичеві?

Що робили Симон Петлюра та Юзеф Пілсудський у Бердичеві?

5679
5
SHARE

1920 рік. На теренах колишньої царської Росії зійшлися у кривавій битві війська більшовицької Росії та новоутвореної Української Народної Республіки. Цей рік в історії УНР став особливим – хоча б з огляду на те, що це був останній рік існування незалежної України. Також і тому, що саме в цьому році сформувався українсько-польський міждержавний політичний і військовий союз. І майже в центрі цих політичних подій – невелике містечко Бердичів. Саме тут зустрілись керівники обох союзних держав.

Bij_Bolszewika
“Бий більшовика”. Польський плакат часів польсько-радянської війни, 1920 р.

Зі скупих рядків ще радянської історіографії факт зустрічі в Бердичеві керівника Польської держави маршала Юзефа Пілсудського та голови Української Народної Республіки, Головного отамана Симона Петлюри описується лише одним рядком, а подекуди і зовсім замовчувався. І це зрозуміло: навіщо українцям нагадувати про факт існування незалежної України? Сьогодні вже можна відкинути політичні мотиви і розповісти про цю подію докладніше.

Передумовою цієї зустрічі обох керманичів стало підписання ними у квітні 1920 року низки конвенцій (“Варшавська угода”), за якими держави ставали союзниками у боротьбі з радянською Росією. Мотивом до договору стали надії українців на допомогу польського союзника відстояти незалежність УНР.

5 травня 1920 року така зустріч відбулась (до речі, в брошурі Костриці М.Ю. та Пашківського Ф.Б. “Бердичів. Історико-краєзнавчий нарис” (1999) вказано іншу дату – 27 квітня, що є, безумовно, помилкою). Юзеф Пілсудський прибув у Бердичів першим на власному потягу. Наступним прибув Симон Петлюра. Коротка розмова обох керівників держав пройшла у потягу польського головнокомандувача. Ось як описав цю зустріч Юліуш Каден-Бандровський, польський прозаїк та публіцист, що входив до складу делегації: “Вони витягнули один до одного руки. Нахилили голови і поцілувалися. Мені здалося, що у цьому поцілунку, як на чутливіших вагах повис жах всієї крові отаманів і їх помічників, весь біль довготривалої боротьби, біль доріг і бездоріжжя, пожеж і знищень, домовленостей і розколів…”.

Після офіційних перемовин Симон Петлюра та Юзеф Пілсудський вийшли з вагона та ще довго обговорювали з членами делегацій питання співпраці. Тут і зафіксувала фотокамера розмову Симона Петлюри з польським генералом Антоні Лістовським на фоні залізничної водонапірної башти.

1920_petlura
Зустріч Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського у Бердичеві. Зліва на право: польський генерал Антоні Лістовський, Головний Отаман УНР Симон Петлюра, військовий міністр УНР Володимир Сальський та командувач 2-ї (6-ї) Січової дивізії Марко Безручко.
Бердичів, 5 травня 1920 року (фото з приватної колекції).

Вибір Бердичева для місця зустрічі став не випадковим. Важливий залізничний вузол на півшляху до Києва мав не лише доволі значну польську громаду. Тут ще з квітня квартирувала 6-а Січова стрілецька дивізія, здійснюючи вишкіл особового складу. 10 квітня Симон Петлюра прибув до Бердичева, здійснив перегляд особового складу дивізії та вручив командуванню січовиків козацький малиновий стяг із золотим тризубом у блакитному верхньому кутку та гаслом: “За визволення України”.

Окрім зустрічі з Симоном Петлюрою 5 травня в Бердичеві була проведена нарада польського штабу. Юзеф Пілсудський після обговорення суто військових питань обмірковував українську тему: “Я поставив на карту останню можливість зробити щось на користь майбутнього Польщі, цим послабити потужність Росії в майбутньому. І коли вдасться допомогти створенню незалежної України, яка буде перепоною між нами і Росією, остання на багато років не буде нам загрожувати. … Але проблема в тому чи повстане Україна, чи має вона достатньо сил і людей, щоб організуватися, ми не можемо тут вічно знаходитися і тому звертаюся до місцевих поляків, щоб мене зрозуміли і допомогли. Це і в їх інтересах, не саботувати, а разом з українцями створити державу. Кордонів 1772 року відновлювати не буду, як колись бажав. Польща не потребує цих земель. … Іншого не має – як спробувати створити самостійну Україну. На жаль Петлюра не відіграє тут жодної ролі. Тут він тільки знаряддя, не більше. Коли не вдасться нічого тут зробити залишимо цей хаос власній долі. … А далі покаже майбутнє”.

Громадськість міста радо вітала вождів українського та польського народів. По закінченні офіційних заходів польська та українська делегації з військами пройшли Білопільською вулицею від залізничного вокзалу до костелу Босих Кармелітів. На всьому шляху їх із квітами вітали жителі міста, особливо – і це зрозуміло – польська громада. Наприкінці Юзеф Пілсудський, як згадували старожили, “під балдахоном” увійшов до костелу-кляштору на Божу службу.

Симон Петлюра переглядає вишкіл 6-ї Січової стрілецької дивізії.
Бердичів, 5 травня 1920 р.
Фото з Музею історії фотографії у Львові.

Чи мала ця зустріч у Бердичеві якесь доленосне значення для України? Мабуть, що ні. Відбулась суто технічна нарада, узгодження дій обох дружніх сторін. Але у військовому значенні – так. Далі військові події на українському фронті розвивалися дуже швидко і вже 7 травня польські війська разом із українськими загонами зайняли Київ, щоправда без боїв, бо радянсько-більшовицькі війська поспіхом утекли зі столиці й польська варта доїхала від Пущі-Водиці до Києва трамваєм.

Що було далі – у загальних рисах знає чи не кожен українець: контрнаступ більшовицької армії під командуванням Тухачевського, яка впродовж червня-серпня повністю звільнила Україну від польських військ та дійшла до Варшави. Далі – розгром більшовиків під Варшавою (до 25 тисяч загиблих червоноармійців) та черговий наступ польських військ на схід, який закінчився підписанням урядом Польщі перемир’я з радянською владою. І на початку листопада 1920 року Українська Народна Республіка фактично припинила існування.

Таким був перший період незалежності України, на сторінках якого залишив свій слід і наш Бердичів.

Джерела і література:

Зарецька Т. Українсько-польські паралелі: Симон Петлюра і Юзеф Пілсудський. // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – Київ: Інститут історії України НАН України, 2004. – №12. – c.157-175.

Костриця М.Ю., Пашківський Ф.Б. Бердичів: історико-краєзнавчий нарис: Серія “Міста Житомирщини” — Житомир: М.А.К., 2000. — с. 53.

Тинченко Я.Ю. Офіцерський корпус Армії УНР (1917-1921). Кн. 2 – К.: Темпора, 2011.


petlura2
Урочиста зустріч Юзефа Пілсудського на пероні бердичівського залізничного вокзалу.
Бердичів, 5 травня 1920 року.
petlura3
Зворотна сторона фотографії зустрічі Юзефа Пілсудського на пероні вокзалу.
petlura4
Урочиста хода польських військ центральною вулицею Бердичева Білопільською (нині вулиця Європейська).
Біля костелу Святої Варвари. Бердичів, 5 травня 1920 року.
petlura5
На балконі костелу Святої Варвари ксьондз Квятковський висловлює подяку військам під командуванням генерала Антоні Лістовського за визволення з більшовицької неволі.
Симон Петлюра переглядає вишкіл 6-ї Січової стрілецької дивізії.
Бердичів, 5 травня 1920 р.
Фото з Музею історії фотографії у Львові.
Симон Петлюра переглядає вишкіл 6-ї Січової стрілецької дивізії.
Бердичів, 5 травня 1920 р.
Фото з Музею історії фотографії у Львові.
Польські та українські офіцери.
Бердичів, 5 травня 1920 р.
Фото з Музею історії фотографії у Львові.

5 COMMENTS

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here