Щоб декомунізувати, необхідно вирубати ліс?

Ліс рубають – тріски летять.
Прислів’я.

Три роки пройшло з того часу, як офіційно розпочались процеси декомунізації в Україні, запущені пакетом законів, прийнятих Верховною Радою. За ці роки тисячі, якщо не десятки тисяч пам’ятників та пам’ятних знаків зникли з площ та вулиць міст та сіл нашої країни. Ще тисячі тихо чекають своєї черги, забуті владою та людьми. А є такі, що не знати, як з ними обійтись.

Насправді, неофіційна декомунізація в країні розпочалась значно раніше, ніж прийняті у 2015-у закони. Зараз мало хто й пригадає, що центральна площа Києва, відома нині як площа Незалежності, колись мала іншу назву – площа Жовтневої революції. А на місці монумента Незалежності бовванів монумент Великій Жовтневій соціалістичній революції з незмінним гранітним Леніним в оточенні простолюду. Демонтували цю композицію у вересні 1991 року, через місяць після проголошення незалежності.

У наступні роки тиха декомунізація крокувала країною: гранітні дошки, пам’ятники зникали з вулиць міст, у тому числі й Бердичева, не очікуючи додаткових рішень. Наприклад, така доля у середині 90-х спіткала гранітні дошки, присвячені Генеральному секретареві ЦК КПРС Леоніду Брежнєву, які висіли на стінах середньої школи №2 та житлового будинку по вулиці Шевченка, 18/2. Точнісінько так же, не чекаючи спеціального рішення влади, у 2008 році тихо зникла й дошка зі стіни будинку по вулиці Леселідзе. І таких прикладів у нас доволі багато.

А є об’єкти, унікальні у своєму роді. Які нібито й підпадають під декомунізацію, але… Ось, наприклад, неподалік села Кустин, зліва від автодороги Бердичів-Чуднів знаходяться лісові насадження, площа яких сягає більш як 200 гектарів. Це не просто сосновий та ялинковий ліси, це лісові посадки, створені… з нагоди 100-річчя вождя Жовтневого перевороту Володимира Леніна! Принаймні, на це вказує напис на гранітній стелі, що знаходиться на повороті від автотраси на Кустин.

Історія появи цих лісонасаджень така: на межі, де зустрінулись поля колгоспів “Україна” (Гардишівка), “Комунар” (Скраглівка) та імені Богдана Хмельницького (Мирославка) наприкінці 50-х був пустир. Заліснити його взявся колектив Чорнолозького лісництва. Першу борозну проклав на пустирі тракторист Олексій Пилипович Пінчук у день, коли радянська країна відзначала 90-річчя з дня народження Володимира Леніна, і лісокультурниці висадили тут у пухкий ґрунт ніжні деревця. Тоді ж вирішили назвати ці посадки ленінськими і в ленінські дні щороку садити по два гектари лісу, щоб до сторічного ювілею Ілліча створити живий пам’ятник вождю на 200 гектарах.

Минули роки. Колишній пустир вкрився вічнозеленими соснами і ялинами, розлогими червоними і черешчатими дубочками, білими тополями, модриною. Під керівництвом старшого інженера по лісокультурах Бердичівського лісгоспзагу Анатолія Миколайовича Кузнєцова і лісничого Чорнолозького лісництва, ветерана німецько-радянської війни Павла Миколайовича Юзви дерева посадила і з любов’ю доглянула ланка лісокультурниць, керована Тетяною Якимівною Насад.

Напередодні 100-річчя, у квітні 1970-го, на узліссі цих ленінських посадок, біля гранітного монумента, встановленого колективом лісгоспзагу, зібрались робітники лісу, представники колгоспів, на землях яких створили посадки, учні й вчителі Мирославської середньої школи. З трудовими рапортами про виконання взятих соціалістичних зобов’язань на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна перед присутніми виступили директор лісгоспзагу Костянтин Андрійович Двоєглазов, помічник лісничого Чорнолозького лісництва Петровський, ланкова лісокультурниць Тетяна Насад, лісничий Богданівського лісництва Ришівський, голова робітничого комітету профспілки Слюсар.

На імпровізовану трибуну вийшов секретар райкому КП України Петро Сидорович Яцюк. Він поздоровив творців ленінських посадок, усіх працівників лісу з виконанням взятих зобов’язань на честь знаменної дати, подякував їм за створений живий пам’ятник Іллічу, який славитиме його ім’я у віках.

Розрізав червону стрічку Петро Яцюк. Перед очима присутніх постав чотириметровий монумент із сірого граніту. На відшліфованій його дзеркальній поверхні – портрет Володимира Леніна. Під ним викарбуване: “На радость людям! К 100-петию со дня рождения Великого Ленина созданы эти лесные посадки”.

Пройшли часи. Ліс щасливо досяг свого піввікового ювілею, чого не скажеш про пам’ятну стелу: портрет Леніна давно зник із постаменту, а коли – невідомо (принаймні, у 2005 році його вже не було). Залишилась лише стела з зафарбованим написом. Що чекає на ліс, знають лише працівники Держлісгоспу, на балансі якого він перебуває нині.

Передбачаю, після цієї статті завзяті прибічники декомунізацїї помчать демонтувати пам’ятний знак під Кустином. Та все ж, може настала пора припинити руйнувати, а розпочати творити – хоча б подбати про збереження та примноження існуючих лісових насаджень?

Анатолій Горобчук.