Шолом-Алейхем (Рабинович Шолом Нохумович)

Шолом-Алейхем (нар. 2 березня 1859, Переяслав, Київська губ., Російська імперія – пом. 13 травня 1916, Нью-Йорк, США) – український єврейський письменник. Писав переважно мовою їдиш.

Шолом-Алейхем (їдиш שלום־עליכם, у перекладі — “мир вам”, справжнє прізвище, ім’я та по батькові — Рабинович Шолом Нохумович) народився 2 березня (18 лютого за ст. ст.) 1859 року у місті Переяславі (тепер Переяслав-Хмельницький Київської області) у родині дрібного крамаря. Дитячі роки минули у невеличкому містечку Воронькові Полтавської губернії (нині село в Бориспільському районі Київської області).

Ще дитиною Соломон втратив матір, батько привів у дім сварливу мачуху з Бердичева, яка з першого ж дня незлюбила насмішкуватого Соломона. Хлопчик ретельно записував щедрий “фольклор” своєї мачухи. Згодом серед цих записів з’являються і нотатки цікавих історій, жартів, бувальщин.

Шолом-Алейхем навчався в хедері — єврейській початковій релігійній школі. Згодом під впливом єврейської просвітницької літератури займався і загальною освітою, навчався у повітовій школі.

З 1876 року Шолом-Алейхем працює домашнім вчителем у єврейського магната Елімелеха Лоєва. У 1880-1882 роках Шолом-Алейхем працює громадським рабином у місті Лубни. Після одруження з донькою Лоєва Ольгою у 1883-1887 проживав і працював у Білій Церкві.

Літературна діяльність Шолом-Алейхема розпочалась наприкінці 1870-х років, коли у періодичних виданнях опублікували кілька кореспонденцій і статей мовою їдиш. Перші художні твори — повість “Два камені” та оповідання “Вибори” (обидва — 1883 року). Тоді ж уперше він підписався псевдонімом Шолом-Алейхем (“Мир Вам”).

Поява Шолом-Алейхема знаменувала нову сторінку в розвитку новітньої прози мовою їдиш. Головні герої Шолом-Алейхема — бідні “маленькі люди”, які, незважаючи на важке, злиденне життя, оптимістично дивляться у майбутнє, з гумором оцінюють своє становище, вірять у справедливість та мудрість Творця. У памфлеті “Суд над Шомером…” (1888 рік) він виступив проти засилля бульварної літератури.

Шолом-Алейхем започаткував книжкову серію “Єврейська народна бібліотека”. Першими книжечками серії стали романи Шолом-Алейхема “Стемпеню” (1888) та “Йоселе-Соловей” (1890). Перший твір присвячений фундатору нової єврейської прози Менделе Мойхер-Сфоріму, якого Шолом-Алейхем називав “дідусем Менделе”, а себе “онуком”. Творчий зв’язок “дідуся” та “онука” простежується у життєписі єврейської громади, у майстерному володінні сатирою, у захисті прав принижених. У циклі “Менахем-Мендл” (1892-1909) Шолом-Алейхем карикатурно показав інший світ — світ наживи, спекуляцій, шахрайства.

У 1894 році Шолом-Алейхем видав першу повість із широко відомого циклу “Тев’є-молочник” (1894-1916). Цей “сільський єврей” із грубою зовнішністю та ніжною душею став одним із улюблених типів письменника.

У Бердичеві мешкав рідний брат письменника Вольф, у якого він неодноразово гостював і мешкав протягом тривалого часу. Ось як згадував про бердичівські відвідини Шолом-Алейхемом його брат у книзі спогадів “Шолом-Алейхем — писатель и человек”, що побачила світ у середині 1980-х років у московському видавництві “Советский писатель”:

“У 1897 році Шолом-Алейхем приїхав до мене в Бердичів. Дуже несподівано. Ні листа, ні телеграми про його намір приїхати я не одержав. Шолом-Алейхем став знайомитися з містом, ходячи його вулицями і роз’їжджати на славетній бердичівській конці… З якою жадобою вивчав Бердичів. За кілька днів він оглянув усі вулиці й провулки, всі занедбані куточки.

Ми побували з ним на “Пісках” — найбіднішій частині міста. Шолом придивлявся до кожного будинку, ходив по подвір’ях, зазирав у вікна низеньких хатинок. Дехто запрошував його додому. Він охоче приймав ці запрошення, заходив і знайомився з усіма мешканцями будинку.

Шолом-Алейхем був дуже привітним з людьми. Його люб’язна усмішка, його вміння знайти слова для кожного, приваблювали до нього людей. Вони відчували себе з ним, як з рідним, відверто розповідали йому про своє життя.

Особливо захоплювався Шолом-Алейхем тим фактом, що в Бердичеві вінчався видатний французький письменник Оноре де Бальзак”.

За спогадами брата лише на вулицях Бердичева Шолом-Алейхем цілковито занурювався в народний побут, жартівливо називаючи місто “єврейським Парижем”.

Шолом-Алейхем уважно прислухався до розмов бердичівлян, окремі специфічні вирази заносив у свій блокнот. Часто він бував на ринку. Там знаходив персонажі, які згодом з’являлись на сторінках творів Шолом-Алейхема. Там заповнювався його записничок. Згодом Шолом-Алейхем відобразив побут і звичаї бердичівлян у фейлетоні “Картини Бердичівської вулиці”.

У 1887-1890, 1893-1905 роках Шолом-Алейхем проживав у Києві (він називав його в своїх творах Єгупцем), де займався торговельними справами. Після організованих у Києві 1905 року російськими чорносотенцями єврейських погромів Шолом-Алейхем виїхав до Львова. Тут він із великим успіхом виступав на вечорах із читанням своїх оповідань та монологів. У січні 1906 року він писав своєму другові: “Я читаю свої твори, маленькі ескізи, казки про Касрилівку, Мазепівку, Бердичів і тому подібне, публіка вмирає від сміху…”.

Згодом Щолом-Алейхем переїхав до Сполучених Штатів Америки. У 1907 році — до Женеви, де була видана перша частина повісті “Хлопчик Мотл”. З 1908 року письменник проживав у Росії, Німеччині, Швейцарії, Австрії, Італії, Данії. У 1915 році Шолом-Алейхем переїздить до Нью-Йорка.

В останні роки життя Шолом-Алейхем завершив працю над “Тев’є-молочником”, “Менахемом-Мендлом”, “Хлопчиком Мотлом”. Він написав цикл оповідань, комедію “Крупний виграш”, автобіографічний роман “З ярмарку”.

Творчість письменника забарвлена українським колоритом, у творах подано описи української природи, використано українську лексику, фольклор. Більшість подій, про які пише Шолом-Алейхем, відбуваються в Україні. Втім, українські міста та їх населення у творах Шолома-Алейхема відіграють хіба що роль декорацій, ні тлі яких розгортається драма єврейської громади. Часом він надавав містам і містечкам умовних назв: Київ – Єгупець, Бердичів – Касрилівка, Боярка – Бойберик, Одеса – Чорноморськ, а Росія – тітка Рейзя. Однак, навіть окремі штрихи, якими він змальовував оточення єврейської громади, є цінними для нас, бо нанесені рукою очевидця. До того ж вони, переважно, надзвичайно влучні.

Шолом-Алейхем написав десять романів, двадцять п’єс, сотні повістей та оповідань, багато статей. Твори письменника перекладені на десятки мов світу. Перше зібрання творів Шолом-Алейхема у чотирьох томах вийшло в світ у 1903 році. 3 нагоди 25-річного ювілею його літературної діяльності ювілейний комітет викупив права на видання його творів у приватних видавців і передав їх автору.

Помер Шолом-Алейхем 13 травня 1916 року у Нью-Йорку. Поховали письменника на бруклінському кладовищі Маунт-Небо в Сайпрес-Хілз. На могилі Шолом-Алейхема встановлено надгробок із епітафією.

У Переяславі знаходиться садиба-музей Шолом-Алейхема на території музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, відкритий у 1978 році з нагоди 120-річчя з дня народження письменника. У 1997 році в Києві було відкрито пам’ятник письменнику, у 1999 році Кабінет Міністрів України затвердив рішення Київської міської державної адміністрації про створення музею-квартири Шолом-Алейхема в українській столиці. Відкрили його 2 березня 2009 року по вулиці Великій Васильківській, 5а. Водночас сам заклад увійшов до Музею історії Києва.

Зберігає пам’ять про видатного єврейського письменника і Бердичів. Символічно, що саме уродженець Бердичева Абрам Каган став автором біографічного роману про Шолом-Алейхема. Ім’я письменника носить одна з вулиць Бердичева, а в Музеї історії міста Бердичева створено експозицію, що розповідає про життєвий шлях письменника. У грудні 2017 року в Бердичеві відбулась презентація українського перекладу книги єврейського письменника Шолом-Алейхема “Тев’є-молочник”. Перший повний переклад “Тев’є-молочника” до міста приїхала презентувати безпосередньо автор перекладу – перекладачка та наукова співробітниця центру юдаїки при Національному університеті “Києво-Могилянська академія” Олександра Уралова.

Джерела і література:

Костриця М.Ю. Постаті землі Бердичівської: Історико-краєзнавчі нариси. У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. — с. 77-80.

Матеріали з Вікіпедії – вільної енциклопедії: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BC-%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%B9%D1%85%D0%B5%D0%BC