Чи знаєте ви, що… Частина 6.

…славнозвісні літні бердичівські ярмарки – Онуфріївська (з 12 червня ст. ст.) та Успенська (з 15 серпня ст. ст.), кожна з яких тривала не менше шести тижнів – були своєрідним світським раутом громадян усіх станів незалежно від їх соціального та матеріального положення, щорічним підсумком економічної діяльності.

…до 60-х років минулого століття не існувало єдиної системи електропостачання, яка діє нині. Тому кожне місто власними силами вирішувало питання забезпечення електроенергією своїх господарських потреб. У 1952 році в Бердичеві провели реконструкцію власної електростанції, де встановили новий турбогенератор та довели загальну потужність електростанції до 12 тис. кВт (турбогенератор німецького виробництва отримали по репарації через Головне трофейне управління СРСР). На цей час це повністю забезпечувало потреби міста в електроенергії, і не лише міста, а й усіх ближніх сіл. Деякий час надлишок енергії постачався до Житомира.

…при міському військово-патріотичному клубі “Факел” діяв загін “Пошук”, який проводив роботу з розшуку та перепоховання тіл загиблих у ході німецько-радянської війни воїнів. З 26 квітня по 4 травня 1991 року члени загону працювали в Ізносківському районі Калузької області (Росія), взявши активну участь у всесоюзній Вахті пам’яті. Всього члени загону перепоховали 1356 воїнів, при цьому виявили стійкість до труднощів.

…рубрика під назвою “Чи знаєте ви, що…” вперше з’явилась на сторінках міськрайонної газети “Радянський шлях” (нині “Земля Бердичівська”) 26 січня 1980 року. У цій рубриці описано сім цікавих фактів з історії Бердичева, починаючи від першої писемної згадки та до сьогодення (хоча деякі факти викладено з помилками).

З огляду на те, що на цей час у популярній літературі майже відсутні відомості про історію Бердичева, матеріал викликав значний інтерес серед читачів єдиної на той час на теренах Бердичівщини газети.

…у першій половині ХІХ ст. для польськомовних мешканців Правобережжя Бердичів набув сакрального значення. Сюди, як до Кастальського джерела[1], з’їжджалися письменники зі всього краю. Вони шукали тут спілкування та сюжетів для своїх творів, звіряли позиції й уточнювали погляди, узгоджували плани та намічали дії.

…Вічний вогонь, який постійно горить та символізує вічну пам’ять, запалили у Бердичеві не лише на Соборній (колишній Радянській) площі перед обеліском, присвяченим учасникам комсомольсько-молодіжного підпілля. Такі ж вогні свого часу запалили також на території машинобудівного заводу “Прогрес” (у підніжжі пам’ятного знаку працівникам заводу, що загинули у роки Великої Вітчизняної війни), у Бердичівському районі – у селі Осикове, у підніжжі братської могили радянських воїнів. Але на відміну від вогню, який палав у підніжжі меморіалу “Слава Героям!” до 2022 року, ці вогні загасили значно раніше – ще у 1990-х, коли далась взнаки економічна криза, яка охопила нашу країну.

…коли бердичівський лікар та меценат Давид Шеренціс завершив реконструкцію придбаного ним приміщення по вулиці Білопільській із метою влаштування у ньому міського театру, урочисте його відкриття він влаштував 27 грудня 1911 року – у день свого 50-річчя. Як бачимо, Давид Шеренціс зробив собі гарний подарунок на ювілей.

…бердичівлянин, видатний скульптор Петро Криворуцький значну увагу у своїй творчості приділяв образу вождя Жовтневого перевороту Володимира Леніна. Так, скульптор створив 17 пам’ятників В.І. Леніну, які свого часу встановили як у багатьох містах колишнього Радянського Союзу, так і за кордоном (у країнах так званого соціалістичного табору та навіть у країнах Африки). Знаходився пам’ятник В.І. Леніну, створений руками Петра Криворуцького, і в Бердичівському районі – у селі Швайківка, поряд із сільською радою.

…за даними загальноросійського перепису 1897 року Бердичів посідав шосте місце в Україні за чисельністю купецького стану. Однак у відсотковому вимірі місто впевнено тримало першість за кількістю євреїв-купців, де їх налічувалося 91,8 %.

…багатоповерховий (вірніше, дванадцятиповерховий) житловий будинок на площі Центральній мав з’явитись не у 2018 році, як це ми спостерігаємо нині, а ще… наприкінці 70-х років минулого століття! Поява багатоповерхівки на площі Жовтневій (таку назву мала площа до 2013 року) передбачалась планами реконструкції, згідно яких спорудили і будівлю міськвиконкому, й утворили власне саму площу. Але як стверджував у 1979 році в газеті “Радянський шлях” головний архітектор міста Юрій Сергійович Безценний, для нового будинку не надійшли ліфти, що й стало причиною перенесення спорудження на невизначений термін. А згодом взагалі відмовились від цих планів.

…перша поява Бердичева на географічній карті датована 1613 роком. Це карта Великого князівства Литовського 1613 року, яку надрукував в Амстердамі Мікалоюс-Кріступас Радвіла-Нашлайтеліс (Сіротка) – вільнюський воєвода, що організував у Литві картографічну роботу.

…перша поява Бердичева на карті незалежної України (у складі УНР) датована жовтнем 1918 року. Це мапа (карта) Української Народної Республіки, видана у місті Харкові.

…коли у 1984 році в Бердичеві вдруге відкрився історичний музей (нині Музей історії міста Бердичева), попередня підготовка до його відкриття тривала 5 років. У серпні 1979 року міська влада утворила раду по створенню міського музею, яка пропонувала жителям Бердичева та району надавати історичні матеріали для нового музею. Матеріали приймали в понеділок і четвер у філіалі обласного архіву, який знаходився у будинку на Радянській площі, 10 (нині будинок не існує).

…у 1970-1980-х роках термін навчання на право водіння автомобіля у бердичівській автомобільній школі, яка знаходилась по провулку Ширшова, становив 5 місяців. Учні навчались із відривом від виробництва, навчання було безкоштовним. Більш того, їм навіть виплачувалась стипендія, яка, наприклад, у 1979 році становила 42 крб. 84 коп. Нині ж навчання є платним, а термін становить всього 2 місяці.

…сьогодні для нас є звичною справою виклик медичної бригади “швидкої допомоги” за номером “103” для вирішення будь-яких медичних проблем. Але мало хто знає, що у 70-х роках у місті лікарями були розроблені та діяли спеціальні “Правила виклику бригад Бердичівської міської станції швидкої медичної допомоги”. Ці правила чітко регламентували в яких випадках може бути викликана швидка медична допомога, а також в яких (і головне!) – не приймала викликів та не виїжджала.

…коли у 1991 році поряд із котельнею в мікрорайоні м’ясокомбінату збудували тягову трубу, вона стала найвищою спорудою у Бердичеві – її висота становить 90 метрів. Цю першість вона тримала до 2012 року, коли в місті спорудили радіотелевізійну передавальну станцію (РТПС) із телевежею. Висота телевежі РТПС становить 140 м.

…польською мовою “Pisuj do mnie na Berdyczów”, “Pisuj na Berdyczów”, “Pisuj acpan na Berdyczów”, “Bywaj zdrowa i pisz do mnie na Berdyczów drobnymi literami”, “Pisz na Berdyczów drobnym charakterem” – це деякі з численних варіантів уперше зафіксованої ще у 1819 році та відомої й донині польської поговірки. “Пиши на Бердичів” означало: все, справа закінчилась, пиши в нікуди, лист пропаде, не дійде, продовжувати робити справу не варто. “Pisuj do mnie na Berdyczów”, – кінець справі, кінець простору, далі нічого немає…

…у 60-80-х роках та у період так званого розвиненого соціалізму[2] в Бердичеві перед прокатом нових кінострічок, які надходили до міста, спеціальна комісія переглядала їх у кінозалі кінопрокату, яких знаходився по вулиці Войкова (нині вулиця Бистрицька). Комісія оцінювала їх ідейний зміст. Тільки після цього фільм розповсюджувався по кіноустановках міста та району.

…коли Бердичів у 1771-1772 рр. охопила епідемія чуми, для померлих від цієї страшної хвороби далеко на північ за межами містечка утворили спеціальне (“чумне”) кладовище. З роками місто розрослось і кладовище увійшло в його межі. За спогадами старожилів воно знаходилось неподалік того місця, де нині бовваніють стіни закритої міської електростанції, а в 20-30-х роках XX ст. звели робітниче селище.

…до 2019 року жоден із обраних за часів незалежності народних депутатів, які представляли Бердичів та округ у Верховній Раді України, не був уродженцем Бердичева. Так, у 1994 році депутатом став Адам Васильович Чикал, уродженець села Кремінна Городоцького району Хмельниччини; у 1998 році – Михайло Петрович Ковалко, уродженець села Лівчиці Городицького району Львівської області; у 2002 році – Павло Іванович Жебрівський, уродженець села Немиринці Ружинського району Житомирщини; у 2006 та 2007 роках виборці голосували по партійним спискам, Бердичівщину формально представляв Павло Жебрівський; у 2012 році – Анжеліка Вікторівна Лабунська, уродженка Києва; у 2014 році – Олександр Васильович Ревега, уродженець села Городківка Крижопільського району Вінницької області.

Олексій Хилюк хоча й народився у Бердичеві, але став народним депутатом Верховної Ради Української РСР у 1990 році. Саме за його депутатства Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.

І лише у 2019 році народним депутатом по виборчому округу №63 був обраний Богдан Вікторович Кицак, який народився не лише у місті Бердичеві, але й вже за часів незалежності — 2 вересня 1992 року.

[1] Кастальське джерело (англ. Castalian Spring) — священне джерело біля Дельфів, в одній із ущелин Парнасу, присвячене Аполлонові та музам: стародавні вірили, що це джерело надихало поетів, а прочани очищалися в ньому від своїх гріхів. За давньогрецьким міфом німфа Касталія була перетворена на джерело Аполлоном, що її переслідував. У сучасній мові Кастальське джерело означає “джерело натхнення”.

[2] Розвинений соціалізм, Розвинутий соціалізм — радянська ідеологема, яка була вигадана та запроваджена у компартійній риториці з метою прикриття провалу історичної програмної цілі монопольно правлячої в СРСР КПРС — “збудови матеріально-технічної бази комунізму у СРСР до 1980 року”. Стосовно хронології існування СРСР, поняттям “р.с.” називався період 1970-1980-х років.