Чи знаєте ви, що… Частина 1.

…православний собор Успіння Божої Матері, який тривалий час був архітектурною перлиною нашого міста, лише декілька місяців не дожив до столітнього ювілею з часу свого спорудження. Будівлю храму освятили 31 жовтня 1837 року, а знищили його більшовики у 1936 році.

…книга уродженця Бердичева Всеволода Нестайка “Тореадори з Васюківки” 1979 року внесена до Особливо Почесного списку Андерсена як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей.

…бійці Української Повстанської армії (УПА) проводили досить активно бойові дії і на Бердичівщині. Так, у червні 1945 року – за півтора роки після звільнення Бердичева від загарбників та за місяць після закінчення німецько-радянської війни – бійці УПА на залізничній лінії Бердичів-Козятин протягом одного тижня тричі(!) зупиняли поїзди з депортованими із Західної України, знищували охорону, а людей випускали на волю.

…у 1927 році на черговому засіданні окрвиконкому підняли питання про перейменування Бердичева. Депутати розглянули пропозицію про нову назву – Цукрозаводськ. Але, на щастя, нову назву не прийняли, і наше місто так і залишилось зі своєю старою – Бердичів.

…першою і, відповідно, найстарішою вулицею Бердичева є вулиця Кармелітська (або Кармелітанська), яка проходила вздовж північних мурів кармелітської фортеці. Нині це площа Соборна.

З розвитком Бердичева постійно збільшувалась і кількість вулиць та провулків. Так, у 1913 році у місті було 78 вулиць та 14 проспектів, на початок 2018 року у місті нарахували 337 вулиць та провулків, 7 площ.

…уродженка Бердичева Поліна Гельман стала єдиною жінкою-єврейкою в СРСР, яку удостоїли звання Героя Радянського Союзу. Цю відзнаку вона отримала за зразкове виконання бойових завдань командування і виявлений при цьому героїзм та мужність згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 року.

…у середині 19-у століття (1846-1875 рр.) Бердичів по чисельності населення став одним із найбільших міст України. Більшими були лише Київ, Харків та Одеса.

…впродовж декількох віків єврейське населення складало переважну кількість жителів Бердичева (наприклад, у 1860 році – 92% від загальної чисельності). І лише після Другої світової війни та особливо з розвалом Радянського Союзу їх чисельність пішла на спад. Так, наприкінці 80-х років минулого століття населення міста різко скоротилось у результаті масового виїзду євреїв в інші країни (т.зв. Велика Алія).

…уродженець Бердичева письменник Всеволод Нестайко написав понад 30 дитячих книжок. Вони перекладені 20 мовами світу.

…по даним перепису 1989 року з 1000 євреїв, що проживали у Бердичеві, лише 117 осіб вважали ідиш рідною мовою (858 осіб вважали такою російську мову).

…15 листопада 1906 року у Російській імперії прийняли закон, що забороняв працівникам на виробництві розмовляти на ідиш. У зв’язку з цим у Бердичеві відбулись збори членів Бунду (Загальний єврейський робочий союз у Литві, Польщі та Росії), де прийняли резолюцію з осудом даного закону. До речі, у цих зборах Бунду взяли участь одночасно біля 7 тис. осіб.

…у Бердичеві радіостанція з’явилася у червні 1921 року. Іван Герасимович Бакалюк, радист ще часів імперіалістичної війни, довго вибирав придатне для встановлення антени місце. Оскільки інтереси справи вимагали оперативності в одержанні інформації, вирішили використати з цією метою церкву, пожежну каланчу і водонапірну башту, які на той час були найвищими спорудами у Бердичеві.

…16 червня 1921 року бердичівська радіостанція прийняла першу радіограму, яка надійшла з Харкова – столиці тогочасної України.

…у 1924 році в Бердичеві відкрили перший на Україні суд, де діловодство проводилось на мові ідиш. Також у ряді державних організацій міста ідиш визнали державною мовою наряду з українською та російською.

…як відомо, залізнична колія, що сполучає Бердичів із Житомиром, має зигзагоподібну форму і двічі перетинає однойменний автошлях. Постає запитання: чому так трапилось? А це тому, що землями, по яким на початку XX століття повинна була проходити залізниця, володів поміщик А.П. Корнілов. Але він не бажав, щоб через його володіння проходила “чавунка”. Тому, маючи прихильність царя Миколи II, настояв, щоб залізниця обійшла його володіння стороною. Звідси і такий крюк.

…назва мікрорайону Корніловка пішла від імені колишнього власника цих земель – поміщика А.П. Корнілова.

…за часів Радянського Союзу в Бердичеві було лише декілька автозаправних станцій, які знаходились за межами міста. Одна з них – при в’їзді до селища Гришківці зі сторони Житомира. Візитною карткою цієї автозаправки була художня картина-чеканка розміром 1 на 2 метри, що висіла до 2004 року на бічній стіні будинку оператора. На картині зображена фортеця, над якою майоріла стрічка з написом “Бердичів”.

…одним із бердичівлян, хто найдовше безперервно обирався депутатом міської ради, став Віктор Іванович Томашевський (1923-1999) – ветеран Другої світової війни, Почесний громадянин міста Бердичева. Він одинадцять скликань підряд (!) з 1959 по 1983 роки обирався депутатом Бердичівської міської ради. Віктор Томашевський працював у складі депутатської групи мікрорайону, очолював комісію по промисловості, транспорту і зв’язку.

…у 1899 році в міській в’язниці освятили православний храм в ім’я Св. Сергія та Єлизавети. Кошти на влаштування храму у розмірі 1000 рублів надав камергер Двору Його Величності дійсний статський радник А.П. Корнілов.

…у Бердичеві знаходився мисливський будиночок гетьмана України Івана Степановича Мазепи. Цей будиночок простояв у Бердичеві з кінця XVII століття до середини 80-х років XX століття, тобто, майже 300 років. На його місці звели дитяче кафе під назвою “Сказка”, яке згодом реконструювали у ресторан “Казка”.