Красівка. Пам’ятник Щорсу М.О.

Північно-східна частина села, перед будинком сільської ради. Встановлено пам’ятник Миколі Олександровичу Щорсу (1895-1919) – командиру 1-ої Української Радянської Дивізії, герою громадянської війни 1917-1921 рр.

Пам’ятник встановлено у 1991 році, одночасно з відкриттям нової будівлі сільської ради та управління колгоспу ім. М.О. Щорса, яку звели силами Бердичівського ремонтно-будівельного управління (РБУ). Скульптуру виготовлено з залізобетону, покритого міддю. Висота скульптури становить 3 м., постамент – залізобетон. На постаменті прикріплено бронзову плиту з присвятним написом: “Щорс Микола Олексійович 1895-1919”. У тексті напису допущена помилка: Микола Щорс по-батькові – Олександрович.

Цікавою є історія появи цього пам’ятника у селі. Скульптуру М.О. Щорса виготовили ще на початку 1960-х років. За однією з версій – для встановлення в Бердичеві поряд із залізничним вокзалом, куди у березні 1919 року на бронепоїзді прибув Микола Щорс (саме у цей час точились жорстокі бої за Бердичів між більшовицькими військами та військами УНР). За іншою версією, цей пам’ятник мали встановити в с. Білошиці біля міста Коростень, де загинув більшовицький командир. Як би там не було, пам’ятник так і не встановили. Наступні майже 30 років скульптура зберігалась у Бердичеві на подвір’ї ремонтно-будівельного управління.

У 1990 році ремонтно-будівельне управління приступило до будівництва нового будинку управління колгоспу ім. Щорса у селі Красівка, і керівництво РБУ згадало про пам’ятник. Скульптуру покрили міддю та встановили перед новим будинком управління колгоспу.

У 2014 році влада України розпочинає процес декомунізації країни. Цей процес декомунізації узаконений ухваленим 9 квітня 2015 року Верховною Радою України пакетом законів. Враховуючи вимоги законів у січні 2017 року місцевий фермер В.Ю.Нагребецький пам’ятник демонтував та перевіз до власного складського приміщення. Подальша доля пам’ятника невідома.

У місті Бердичеві одна з вулиць до 2016 року носила ім’я Миколи Щорса (нині це вулиця Всеволода Нестайка).

Щорс Микола Олександрович (1895-1919) – більшовицький військовий діяч родом зі Сновська (з 1935 по 2016 рр. – місто Щорс) на Чернігівщині. 1914 року закінчив Київську військову фельдшерську школу, згодом Віленське військове училище; штабс-капітан царської армії. 1918 року командир більшовицьких військових об’єднань: Богунського полку (з яким зайняв Київ), 2-ї бригади, 1-ої Української Радянської Дивізії, 44-ої стрілецької дивізії, які 1919 року воювали проти армії УНР.

Член ВКП(б) з 1918 року. Після повернення на батьківщину в лютому 1918 р. на свої кошти створив збройне формування, в основному з місцевих селян і дезертирів царської армії, що базувалося в лісах на стику сучасних кордонів України, Білорусі й Росії, після об’єднання з іншими загонами отримало назву Першого українського радянського полку імені Богуна (надалі дивізія). Легендарна фігура чернігівського полковника часів Богдана Хмельницького, запекло сміливого й жорстокого воїна Івана Богуна, була, очевидно, найбільш близьким ідеалам Щорса, що не мав власної чіткої ідеологічної платформи.

Військовими супротивниками його полку були німецькі війська та збройні сили Української Народної Республіки. Завдяки вмілому командуванню полком і особистій хоробрості досяг значних успіхів у ході походу більшовицьких військ на Київ на початку 1919 року. У лютому 1919 р. призначений більшовицьким комендантом Києва. У березні того ж року 1-а Українська Радянська Дивізія за безпосередньої участі Миколи Щорса брала участь у захопленні міста Бердичева. Під час боїв Микола Щорс влаштував свій спостережний пункт на одній із башт кляштору Босих кармелітів, звідки керував діями більшовицьких військ.

Як командир дивізії, брав участь у наступі на захід і боях із польськими й українськими військами у районі Рівного та Сарн улітку 1919 року. Дивізія понесла значні втрати у ході контрудару супротивника в напрямку Новоград-Волинський – Шепетівка – Коростень, що привів до відступу більшовицьких військ і втраті ними Києва.

Микола Щорс загинув у бою проти 7-ї бригади УГА в с. Білошиці біля Коростеня на Житомирщині. По офіційній радянській версії Щорс був смертельно поранений у бою, по неофіційній – застрелений власним охоронцем на ґрунті ревнощів. Був похований у Самарі на Всіхсвятському цвинтарі, що в 1926 році був закритий. 10 липня 1949 року (після довгих пошуків могили Щорса на старому цвинтарі) останки начальника дивізії врочисто перепоховали на новому міському цвинтарі.

Микола Щорс в СРСР був зведений у ранг канонічних героїв громадянської війни після виходу на екрани в 1939 році кінофільму “Щорс”. Ім’ям Щорса крім його рідного міста були названі не менше 15 населених пунктів і колгоспів колишнього СРСР, а також численні вулиці в містах переважно Української РСР.

Джерела і література:

Собчик П. Таємниця пам’ятника. // “Радянський шлях”, №51 (13961) від 29.03.1991 р.