Ружицький Володимир Йосипович

Ружицький Володимир Йосипович (нар. 9 серпня 1925, селище Гришківці, Бердичівський округ, УСРР – пом. 9 травня 1996, смт. Гришківці, Бердичівський район, Житомирська обл., Україна) – вчитель ЗОШ №6, дослідник історії та археології Бердичівського краю.

Ружицький Володимир Йосипович народився 9 серпня 1925 року в селищі Гришківці нині Бердичівського району, у сім’ї робітника бердичівського шкірзаводу. Батько – Йосип Бернардович Ружицький працював на місцевому заводі, згодом головою сільради у селі Садки Бердичівського району. Мати Олена Григорівна Гуменюк теж була робітницею заводу. Дід Володимира по материній лінії – Григорій Гуменюк був учасником російсько-турецької війни 1877-1878 рр. Збереглася навіть шабля, з якою він брав участь в обороні Шипки, а також Григорій у складі делегації шкіряників, яка їздила на похорони вождя Жовтневого перевороту Володимира Леніна у січні 1924 року.

Середню освіту Володимир Ружицький здобув у бердичівській школі №6. На його дитячі роки випали тяжкі випробування. Після перенесеної ним дифтерії почались ускладнення. Володимир переніс декілька операцій на очах, зір вдалося зберегти. Та хвороба стала перешкодою для продовження навчання, тож Володимир Йосипович далі вчився самотужки.

Під час німецько-радянської війни Володимир Ружицький працював начальником пожежної охорони шкірзаводу, гасив пожежі, які виникали від вибухів фугасних бомб. Після війни залишився на заводі робітником цеху з обробки хрому.

У 1947 році Володимир Йосипович зустрів свою долю – Таїсу Іванівну Мірошниченко. Подружжя виховало двох дочок, родина Ружицьких проживала у Бердичеві у будинку №3 по вулиці 30-річчя Перемоги.

У 1949 році Володимир Ружицький влаштувався на посаду лаборанта фізичного кабінету рідної школи №6. На цій посаді він працював сорок п’ять років, вийшовши 1994 року на пенсію. Між цими двома датами – життя людини, що присвятила себе дослідженню історії рідного краю. Понад півстоліття його перо сумлінно вело літопис рідного краю. Ще у 1945 році Володимир Йосипович стає позаштатним кореспондентом газети “Радянський шлях” (нині “Земля Бердичівська”), в якій друкуються його численні замітки та статті (у тому числі під псевдонімами В. Владимиров, В. Володимиров, М. Рожиченко). Виокремлюються чотири основні напрями його творчості: перший — це статті з загальної історії та історії рідного краю. Другий — це біографії видатних людей, зокрема наших славних земляків. Третій напрям — історія рідної школи. Четвертий — це замітки, замальовки, фейлетони, роздуми на різні злободенні теми, відгуки на книги та кінофільми. Цікаво, що автор сам брав участь в оформленні запропонованих ним для газети рубрик, малював заставки, робив фотографії.

Та все ж найбільше Володимира Йосиповича цікавила історія Бердичева та району. Чимало його розвідок присвячені історії кляштору Босих кармелітів, він регулярно розповідав про хід реставраційних робіт. Цікавими були його замальовки про підземні ходи Бердичева і про політ над містом дирижабля “Гриф” у 1912 році, про перші телефонні лінії та зруйнування войовничими атеїстами храмів у 30-х роках, про перебування у 1928 році в місті Володимира Маяковського та грізні сторінки Другої світової війни.

Ось як згадує про свого колегу вчитель історії ЗОШ №6 Таміла Ковтун: “Володимир Йосипович був людиною енциклопедичних знань, справжній інтелігент в істинному розумінні цього слова. Світ його захоплень просто вражав. Історія, література, народознавство, нумізматика, журналістика — ось далеко не повний перелік уподобань Володимира Йосиповича. Тим, кому пощастило з ним спілкуватись, випала щаслива нагода відчути тепло і глибину душі цієї мудрої людини. Його оповідки про найрізноманітніше, про зустрічі з різними людьми, воєнні спогади, прості житейські пригоди надовго залишаться в пам’яті. Його публікації в районній і обласній пресі — це безцінні архівні матеріали для тих, хто не байдужий до історії рідного краю. Його домашній бібліотеці міг би позаздрити будь-який бібліофіл, а аматорські картини з любов’ю відтворюють живописні куточки Житомирщини”.

Багато років поспіль Володимир Йосипович досліджував біографії уродженців Бердичева льотчика-випробувача Юліана Піонтковського, командира танкової бригади І.Д. Піорунського, оперного співака Остапа Дарчука, професора-мікробіолога Любові Горовиць-Власової, письменника Василя Гроссмана. А ще краєзнавця цікавили топоніми краю. На цій ниві він плідно й творчо співпрацював із відомим дослідником краю Гаврилом Богуном. Своє кредо про важливість дослідження топонімів Володимир Йосипович висловив у статті “Сліди історії”, опублікованій на сторінках газети “Радянський Шлях” на початку 1986 року: “Географічні назви це не випадкові слова: у них відбита історія народу, його життя, спосіб виробництва, побут, його культура, світогляд та морально-етичні норми”.

Володимир Ружицький брав активну участь у громадському житті міста, багато років поспіль був членом правління міської організації Товариства охорони пам’ятників історії та культури. Володимир Йосипович – сумлінний літописець не лише Бердичева, а й рідної 6-ї школи, що була побудована у 1912 році як земське училище на кошти земської управи. Завдяки його невичерпному ентузіазму в школі велася цілеспрямована краєзнавча пошукова робота, діяла кімната бойової слави, жодна подія у житті школи не залишалася поза увагою Володимира Ружицького і широко висвітлювалася на сторінках преси.

Колеги по роботі, громадськість міста знали Володимира Йосиповича як надзвичайно скромну, делікатну, тактовну, мудру людину. Багато років працюючи лаборантом у школі, він умів приваблювати до себе і вчителів, і учнів. А розумну пораду з приводу найрізноманітніших питань міг дати будь-кому.

Будучи справжнім інтелігентом, захоплювався усім, і то – не потроху, а серйозно, ґрунтовно. Література, радіотехніка, живопис, графіка, нумізматика, історія, народознавство – ось далеко не повний перелік життєвих та душевних уподобань Володимира Йосиповича. Його домашній бібліотеці міг позаздрити будь-хто, починаючи від вчителя і закінчуючи справжнім бібліофілом. Його оповідки про найрізноманітніше, але таке суттєве у власному житті та у житті нашого народу, надовго залишаться в пам’яті. Це і зустріч з Володимиром Сосюрою, і воєнні спогади, і прості житейські пригоди. А як любовно ставився Володимир Йосипович до газетних публікацій! Не стільки до своїх, як інших, знайомих і незнайомих йому людей. Вирізки віршів тих авторів, котрих знав, він вклеював у спеціальні блокнотики. Навряд чи й у самих авторів збереглися ті публікації, а в нього – так.

Майже все своє життя займався колекціонуванням поштових марок. Їх у його колекції було більш як сім тисяч. Вони в більшості своїй відносились до радянського періоду, починаючи з 1918 року. Про унікальність колекції свідчить хоча б те, що розділ «Авіація і космос» посів призове місце на одній з міських філателістичних виставок. Не менш унікальними були зібрані Ружицьким майже сто платівок із записами пісень у виконанні народного артиста СРСР Леоніда Утьосова. Серед них перші радянські, ще з 20-х років. Була в зібранні Володимира Йосиповича і колекція всіх грошових знаків, що перебували в обігу в радянській країні, починаючи з 1919 року і закінчуючи сучасністю.

Помер Володимир Йосипович Ружицький 9 травня 1996 року. Похований у селищі Гришківці в центральній частині селищного кладовища. У музеї історії школи №6 розміщено стенд, присвячений життю краєзнавця, тут зберігається епістолярний архів Володимира Ружицького. Його спадщина — це цінна скарбниця, яка й досі служить благородній справі виховання любові до рідного краю.

Джерела і література:

М. Дубрівець. …І платівка з давнім танго. // «Комсомольська зірка», 12 вересня 1981 року.

Ковтун Т.Є. В.Й. Ружицький – дослідник історії рідного краю. // Бердичівська земля в контексті історії України: Науковий збірник “Велика Волинь: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині”. – Т. 19 / Відп. ред. M.Ю. Костриця. – Житомир: М.А.К., 1999. – с. 144-145.

Ковтун Т.Є. Дослідник історії рідного краю. // Пасічник М. Пантеон бердичівських імен (нариси та портрети). – Бердичіврегіонвидав, 2004. – с. 174-180.

Володимир Ружицький. Некролог. // “Земля Бердичівська”, 12 травня, 1996 р.

Костриця М.Ю. Постаті землі Бердичівської: Історико-краєзнавчі нариси. У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. — Т. 1, с. 120-123.