Райгородок. Садиба Мазаракі

Райгородок – одне з найбільших та найстаріших сіл Бердичівського району. Розташоване за два десятки кілометр від Бердичева, воно здавна виконувало роль своєрідного економічного центру для навколишніх сіл та містечок. І недарма – свого часу Райгородок мав потужну єврейську громаду, а одним із власників села був полководець Михайло Кутузов (1745-1813) – герой Вітчизняної війни 1812 року.

Тим цікавіше зануритись в історію цього села, адже воно й сьогодні зберігає справжні історичні перлини, які ваблять усіх, хто захоплюється історією України. Однією з таких перлин є маєток Мазаракі.

Дістатися до Райгородка доволі просто: село знаходиться на трасі, яка веде з Бердичева на Хмільник. Від центру села до колишнього маєтку доведеться подолати ще декілька кілометрів у бік сусіднього села Мартинівка.

Нині у Райгородку, що розлого розкинувся по правому березі Гнилоп’ятки, лівої притоки Гнилоп’яті, проживає менше тисячі мешканців. Про його єврейське минуле майже ніщо не нагадує крім кількох місцевих топонімів (наприклад, Містечко, де компактно проживали євреї), а синагога (звичайна хата з дерев’яним столом, де по суботам збирались для молитви євреї) та католицький костел зникли назавжди.

На сучасному гербі села вказана дата заснування – 1649 рік. Вказуючи цю дату, дослідники опираються на першу писемну згадку про село у часи Хмельниччини – національно-визвольної війни, коли територія сучасної Бердичівщини опинилась у вирі бойових дій, які вело українське військо на чолі з Богданом Хмельницьким. Через три століття Райгородок знову опинився на вістрі визвольних змагань – у 1919 році тут відбувались бої І Корпусу Української Галицької Армії з більшовиками, сутички з денікінцями.

Як би там не було, насправді історія Райгородка значно давніша – на його території знаходяться залишки старовинного замку, збудованого в XI столітті.

Справжнього розквіту село зазнало у середині XIX століття, коли Райгородок через шлюб у своє володіння отримав Мечислав-Людвіг Мазаракі, який будучи поляком, ймовірно мав італійське походження.

Мечислав-Людвіг Мазаракі (Mazaraki) (1837-1894) – дворянин герба Невлін, представник Київської (Прикордонної) гілки роду Мазаракі, представники котрої проживали на Волині та Поділлі (Махнівка, Бердичів).

Історія роду Мазаракі почалася ще на три століття раніше, у Греції, де Мазаракі були деспотами (правителями) провінції Епір. Потім переселились у Волощину, а вже звідти на Поділля до містечка Бар. Існує декілька гілок роду: Задніпровська (Руська), Прикордонна (Київська), Литовський (згасла), Краківська, Брацлавська (згасла), Варшавська, Галицька, рід Мазаракі-Дебольцеви (згасла). Рід внесений до Дворянських книг Полтавської, Чернігівської, Бессарабської, Катеринославської, Подільської та Київської губерній і книги дворян Царства Польського. Герб Мазаракі “Сонце” внесений до Загального гербовника дворянських родів Російської імперії (рос. дореф. Общій Гербовникъ дворянскихъ родовъ Всероссійскія Имперіи).

Повернемось до Райгородка. Нові власники розібрали старий палац, який був збудований на місці старовинного замку, що належав колись графу Тишкевичу. Вважалося, що старий палац занадто тісним для нової родини. Мечислав у 1887 році за допомогою архітектора Станіслава Борецького звів новий палац у тосканському стилі (Тоскана — регіон у центральній Італії). Первинний вигляд будівлі дійшов до нас майже без змін. Проте вже за часів Незалежності було втрачено двох лежачих левів, вирізьблених із каррарського мармуру – одного з найцінніших сортів мармуру, добутого на півночі Тоскани, в Апуанських Альпах. Скульптури виготовили у Римі, вони прикрашали головний вхід до палацу.

Палац вирізняється чотирма різними фасадами, який прикрашають ризаліти, лоджії, балкони і тераси. Головна прикраса головного фасаду – багатокутова вежа.

Над інтер’єрами палацу працювали майстри з Варшави, які створили ліпнину, паркет, стінні розписи, камін, декорований дубовими панелями в їдальні. Їдальню також прикрашали рідкісні зразки старої порцеляни та меблі в “ґданському” стилі.

Два салони в будинку також мали розкішне наповнення – перший мав меблі, вкриті темно-зеленим шовком, одну шафу, оздоблену перлами, іншу – бронзою. Другий салон прикрашали меблі, вкриті сіро-блакитним шовком із золотими візерунками. В одному з салонів знаходилась бронзова скульптура (заввишки 1 метр) короля Яна ІІІ Собєського на коні з шаблею у руці.

Власники палацу мали значну колекцію картин, яка дісталася Мазаракі від родича Адольфа Мостовського з його маєтку у Великому Митнику (нині село у сусідньому Хмільницькому районі Вінниччини), різноманітні вази, статуї тощо.

Поряд із палацом власники облаштували парк та сад, а також млин. Парк та сад свого часу вважались одними з найкращих на території тогочасної України. Під пильним наглядом дружини власника Октавії Мазаракі тут росли пальми, ананаси, апельсинові та лимонні дерева, різноманітні субтропічні рослини та троянди. До початку XX століття на території парку можна було ще побачити руїни старого замку.

Нащадків по чоловічій лінії Мечислав Мазаракі не мав, останньою власницею палацу стала одна з його чотирьох дочок – Евеліна-Марія Мазаракі (1880-1966). У 1917 році, коли Бердичівщину охопили революційні настої, найцінніші речі перевезли до пивниць (підвальних приміщень) монастиря Босих кармелітів у Бердичеві, але подальша їх доля невідома.

За радянської влади палац націоналізували, тривалий час його займала контора місцевого хмелерадгоспу “Райгородок”, а до останнього часу – бухгалтерія одного з місцевих підприємств. По закінченні німецько-радянської війни 1941-1945 рр. навпроти палацу в парку з’явилась братська могила радянських воїнів, в якій знайшли вічний спокій 173 бійця. У глибині парку – ще одна одиночна могила, в якій похований радянський воїн, ім’я якого невідоме. Пам’ятають стіни палацу і бюст Леніна, який встановили неподалік на високому постаменті у 1953 році, а скинули з нього у березні 2014-го – у часи т. зв. Ленінопаду.

Та все ж частина інтер’єрів палацу збереглися до наших днів. Та й сам палац майже не змінився, тільки ось останнім часом стан його сильно погіршився. Чи врятують його нові власники, чи збережуть для наступних поколінь, покаже час.

Ось така вона, садиба роду Мазаракі у селі Райгородок, що на Бердичівщині.

Анатолій Горобчук.

У нарисі використано матеріали Проекту “Українські Архітектурні Пам’ятки. Спадщина”:

• Спадщина. Райгородок. Садиба Мазаракі.
• Спадщина. Райгородок. Садиба Мазаракі. Інспекційне відвідування.