Про історичну спадкоємність

Загальновідомо, що людство у своєму економічному та соціальному розвитку по суті є дуже інерційною системою, яка більш тяжіє до поступовості, історичної спадкоємності. Так, при всьому бажанні майже неможливо порівняно швидко щось змінити у системі – будь-то на рівні держави, окремого народу, соціальної групи і т.п. На все потрібні певні зусилля та час, і зазвичай досить значний. Зміни відбуваються поступово, крок за кроком. Для незначних змін це можуть бути тижні-місяці, для значних – роки чи навіть століття (про революційні зміни, коли йде кардинальний злам системи, ми тут не говоримо).

Для багатьох пересічних людей чи політиків ця соціально-економічна інертність та спадковість є неприйнятною. Згадаймо тих же революціонерів, які бажають все змінити відразу, не враховуючи фактору людської, економічної інерційності. Але для істориків та дослідників (і для політиків!) така інертність є позитивним моментом, оскільки дозволяє спостерігати зміни, розтягнені у часі, та робити їх аналіз, досліджувати. А для політиків – вносити необхідні корективи у свої дії на основі відповідного аналізу.

Цікаво спостерігати історичну інертність на прикладі великих держав чи народів. Ми ж розглянемо історичну спадкоємність на приклади нашого порівняно невеликого за масштабами міста.

У другій половині XIX століття в Бердичеві розпочали свою діяльність так звані товариства взаємодопомоги та їх більш розвинені форми – страхові товариства. Одне з таких товариств діяло у будинку, який належав заможному бердичівському купцю Гальперіну, та знаходився по так званій Золотій вулиці, яка простягнулась від Успенського собору до монастиря Босих Кармелітів. Офіційна назва вулиці – Кармелітська (а нині площа Соборна). Відомо, що Гальперін володів відділенням Руського страхового агентства, яке страхувало будівлі та споруди від пожежі. Це було одне з найбільших страхових агентств Бердичева на той час.

Йшов час, і після остаточного встановлення радянської влади у 1919 році будинок Гальперіна націоналізували, через деякий час у ньому розмістили відділення… міської інспекції Держстраху – єдиної союзно-республіканської системи органів державного страхування в СРСР. Діяла ця інспекція з перервою на роки окупації до 1991 року – часу настання незалежності України. У 1991 році у зв’язку з розпадом СРСР союзно-республіканська система органів державного страхування була скасована. На базі колишніх республіканських правлінь Держстраху СРСР, зокрема в Україні була створена нова незалежна страхова компанія, яка з часом перетворилась на Національну акціонерну страхову компанію “Оранта”. Її відділення і зберегло за собою окремі приміщення в будинку по вулиці Радянській (будинок свого часу перетворили на житловий – на другому та третьому поверхах проживають численні родини бердичівлян).

Відділення “Оранти” у цьому будинку діє і нині, хоча основний офіс “Оранти” і переїхав на нову адресу. Ось така собі історична спадкоємність, яка триває вже на протязі трьох соціально-економічних епох.

У тій же другій половині XIX століття, а більш точніше у 1863 році, у світі започатковано міжнародний гуманітарний рух, який почав активно розвиватись та відомий нам за своєю назвою – Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Через деякий час одне з відділень Міжнародного комітету Червоного Хреста з’явилось і в Бердичеві. У 1896 році бердичівський місцевий комітет Російського товариства Червоного Хреста відкрив безоплатну амбулаторну лікарню, яку розмістили у будинку Литвака по вулиці Махнівській (нині вулиця Вінницька, будинок не зберігся). Прийом хворих проводився щоденно з 9 ранку до 13 години крім суботи та великих свят. Лікарями в амбулаторії на момент її відкриття працювали Озіас Григорович Шперлінг та Конрад Іванович Диновський. Але винаймати будинок для лікарні було дорого, та й існуючих приміщень явно бракувало. Тому місцеве відділення Російського товариства Червоного Хреста вирішило звести новий будинок, спеціально спроектований під лікарню. Цю будівлю звели неподалік, використавши частину території Рибного ринку (власне, звідси походить назва вулиці, яка сформувалась із залишків території ринку – вулиця Рибна). Будівництво завершили у 1904 році, сюди й переїхала амбулаторія.

Будівля лікарні Червоного Хреста існує й нині – вона є складовою частиною т.зв. Будинку Зв’язку, в якому нині знаходяться Укртелеком та Укрпошта. На жаль, нині ніщо не нагадує про існування тут лікарні (її закрили у 1938 році).

Ці приклади є лише малими каплями в безкрайньому океані історичного розвитку людства, де на поверхні нуртують потужні хвилі змін, а в глибині панує спокій історичного розвитку.

Анатолій Горобчук