Home Новини Про радіо – ефірне та “хуліганське”

Про радіо – ефірне та “хуліганське”

1103
0
SHARE

Сьогодні бердичівляни мають можливість спостерігати за занепадом, а за досить короткий час – і повним зникненням у нашому місті такої послуги, як проводове мовлення. Як, запитаєте ви? Невже радіо зникне назавжди? Так, і цей процес не зупинити. Це той зримий результат технічного прогресу, який свого часу поховав і грамофони з великими платівками, і касетні магнітофони, і відеомагнітофони. І телеграф, до речі, також. Коли востаннє ви надсилали телеграму своїй рідні? Мабуть, і не пригадаєте. Пам’ятаєте, як у кінофільмі “Москва сльозам не вірить” пророчив головний герой Рудольф? “Ничего не будет — ни кино, ни театра, ни книг, ни газет. Одно сплошное телевидение”. Він був правий, але з одним лише нюансом – буде не суцільне телебачення, а всесвітній Інтернет, за допомогою якого споживач отримає доступ до всього, що йому необхідно.

Абонентський гучномовець серії “Рекорд” (виготовлявся з початку 1925 по 1952 рік).

Але повернемось до радіо. Більше ста років триває ера радіомовлення, народження якого наприкінці XIX століття знаменували винаходи росіянина Олександра Попова та італійця Гульєльмо Марконі. І якщо на Заході його розвиток сягнув небачених як технологічних, так і суспільно-громадських висот, то на теренах Радянського Союзу, який виник на руїнах Російської імперії, радіомовлення перетворилось і на пропагандиста, і на інформаційне джерело, а також послугу, яка розважала пересічних будівничих кращого майбутнього – комунізму в окремо взятій країні.

Але пересічні громадяни не змирились з монопольним становищем цього інформаційного джерела. Вірніше, не змирились ті, хто був технічно освіченим та мав на меті задоволення власних амбіцій. З середини 1960-х років на хвилі захоплення радянської молоді популярними течіями західної музики в місті з’явилися т. зв. «радіохулігани» – власники саморобних радіопередавальних пристроїв, за допомогою яких транслюються музичні передачі в радіоефірі. Радіус дії таких домашніх радіостанцій був досить значний – прослухати передачі можна було на звичайні радіоприймачі у радіусі від одного до кількох десятків кілометрів. Це переважно записи закордонних співаків та попгруп, власники таких радіостанцій отримували моральне задоволення.

Оскільки радіопередавачі нелегальні, діяли на заборонених для цього частотах, влада з такими радіохуліганами всіляко боролась. Ще в грудні 1963 року з метою виявлення незареєстрованих (тобто непідконтрольних державі) радіопередавальних пристроїв, що порушують чистоту радіоефіру, у Бердичівській конторі зв’язку організували пункт контролю за радіоефіром (існував до кінця 1990-х років). Лише впродовж 1974 року у Бердичеві виявили та припинили роботу трьох таких радіостанцій. Їх власники, окрім конфіскації апаратури, заплатили штраф у розмірі 20 крб.

Анатолій Горобчук.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here