Положевець Григорій Федорович

Положевець Григорій Федорович (нар. 9 січня 1929, м. Будьонівськ, Ставропілля, РРФСР) – педагог, художник, художник-оформлювач.

Положевець Григорій Федорович народився 9 січня 1929 року в місті Будьонівськ Ставропольського краю в інтелігентній сім’ї: батько був адвокатом, мати — вчителькою. У родині Положевців окрім Григорія було ще дві дочки та син.

У 1933 році, у розпал голоду в Україні, Ставропіллі та Кубані, батька Григорія – Федора без пред’явлення звинувачення заарештували. Звільнили лише навесні 1934 року. На цей час сім’я вже була на грані голодної смерті (молодша сестра Григорія померла взимку). У 1938 році батька знову заарештували. Як “ворога народу” розстріляли, Федір Положевець лише через 20 років був реабілітований (посмертно).

Хист до малювання у Григорія, як і до читання, поезії, з’явився рано. Навчання у школі йому давалось легко – був відмінником, створював малюнки до шкільних свят для стінгазети. Брав також участь у лікнепі — мав “десятидвірку” — 10 дворів, мешканців яких мав навчити грамоті. Та навесні 1940 року малого Григорія, як дитину “ворога народу”, позбавили можливості навчатися — виключили зі школи. Мати благала директора школи надати можливість закінчити 4-й клас – і за мовчазної згоди директора він закінчив навчальний рік, та ще й із похвальною грамотою. На початку нового навчального року вже в іншій школі його прийняли до піонерської організації. Але в цій якості пробув лише з годину: піонервожата по телефону зачитала міськкому комсомолу прізвища прийнятих у піонери. Його прізвище наказали викреслити.

Улітку 1941 року Григорій став переможцем конкурсу дитячого малюнку по Ставропольському краю, присвяченого сторіччю трагічної загибелі поета М.Ю. Лермонтова. У перші роки війни багато малював, в основному портрети загиблих воїнів. Нагорода за один портрет — буханець хліба…

У 1943 році на фронт пішов старший брат – головний годувальник родини (мати часто хворіла, а молодшому брату було лише 7 років). У березні 1943 року Григорія знову виключили зі школи (а це був 7-й, випускний, клас) зі сміхотворним формулюванням: “Агітував клас не вчити текст нового гімну Радянського Союзу”. Спочатку Григорій пас сусідських корів, а восени 1944 року пішов на роботу їздовим. У 1945 році влаштувався на роботу в науково-дослідний інститут, працював спочатку помічником тракториста, згодом трактористом, помічником комбайнера, комбайнером.

Восени 1946 року з армії демобілізувався старший брат і сім’я переїхала до села Чорна Річка (під Нальчиком), куди брата направили викладати у місцевій школі. Тут Григорій працював завклубом до березня 1948 року. Затим поїхав у Середню Азію, де з квітня 1948 року по квітень 1950 працював директором районного Будинку культури. Наприкінці квітня 1950 року призваний на строкову службу до лав Радянської Армії. Так потрапив до Бердичева.

У Бердичеві Григорій Федорович три з половиною роки військової служби займався в основному художньо-оформлювальною роботою. За цей час знайшов тут свою половинку – одружився на дівчині з села Бистрик. У листопаді 1953 року він демобілізувався у званні молодшого сержанта, а в січні 1954 року був запрошений на посаду начальника бібліотеки військової частини, в якій ще нещодавно проходив строкову службу. Навесні 1954 року молода сім’я отримала квартиру на Елінгу, на хуторі Корсаківському, знаному серед місцевих жителів як “Сахалін” – через значну віддаленість від міста. Через рік вони переїхали у будинок по вулиці Котовського, 73 (знову ж таки на Елінгу), в якому проживають і донині. Тут з’явились їх діти – дві дочки.

Восени 1958 року Григорій Федорович перейшов на роботу художником-оформлювачем у гарнізонний Будинок офіцерів, де працював майже до кінця 1964 року.

Багаторічне заняття оформлювальною роботою, яке приносило відносне матеріальне благополуччя, не задовольняло духовних потреб. Тому в години вільного часу Григорій Положевець займався живописом. Йому подобається писати пейзажі, натюрморти.

Наприкінці 1964 року Григорія Федоровича запросили на роботу до Бердичівського педінституту – завідуючим художнім класом. Одночасно він вступив до 11-го класу заочної школи, через рік – отримавши повну середню освіту – вступив на заочне відділення Бердичівського педінституту, який закінчив із відзнакою у 1971 році.

З квітня 1970 року по листопад 1992 року Григорій Положевець працював художником-оформлювачем у міськпобуткомбінаті. Він займався виготовленням плакатів, партійних та виробничих лозунгів, рекламних оголошень, соціалістичних зобов’язань – всього того, що є актуальним на той час. Паралельно з роботою у міськпобуткомбінаті після здобуття вищої освіти Григорій Положевець тривалий час керував ізостудією міського Будинку піонерів (нині Центр позашкільної освіти ім. О.А. Разумкова). Робота із дітьми приносила велику радість, а участь у міжнародних конкурсах дитячих малюнків давала можливість правильно оцінювати підсумки роботи ізостудії. Влітку 1973 року він їде до Угорщини на конференцію вчителів малювання східноєвропейських соціалістичних країн за запрошенням Дебреценської обласної ради. Знайомство із закордонними методиками значно розширило його розуміння мети, призначення та ролі дитячого художнього виховання, а відвідування музеїв, храмів, картинних галерей та інших визначних місць Угорщини пробудило глибокий інтерес до народів і культур інших країн. З тих пір Григорій Федорович ще двічі побував в Угорщині, тричі у Чехословаччині, Румунії, Югославії, НДР, а з 1986 року, коли донька Людмила вийшла заміж за громадянина Німецької Демократичної Республіки, щороку відпочивав із дружиною у цій країні.

З листопада 1992 по травень 2004 року Григорій Положевець працював офіційно техпрацівником, а фактично оформлювачем у Музеї історії міста Бердичева. Він оформлював стенди у залах музею, створював тематичні експозиції. Коли музей у 2003 році з приміщення по вулиці Карла Лібкнехта (нині Європейська) переїхав у нове приміщення на території кляштору Босих Кармелітів, його руками також оформлювались усі стенди та експозиції в оновленому музеї.

Після возз’єднання НДР та ФРН Григорій Федорович за запрошенням друга-німця вперше відвідав Західні землі Німеччини, де швидко знайшов багато друзів, у тому числі й серед відомих німецьких художників. Спілкування з ними стало однією з причин того, що з 1990 року Григорій Положевець починає систематично займатися живописом. Майстер працює у техніці олія, акварель, олівець.

28 вересня 1995 року за ініціативи німецьких друзів у місті Реау (Rehau, Баварія, Німеччина) відкрилась перша в житті персональна виставка Григорія Положевця. Через вісім років у цьому ж місті відбулась друга – 11 вересня 2003 року на виставці під назвою “Через мистецтво – до сердець” на суд відвідувачів представили 40 робіт майстра. Тематика, жанр його картин, вільне володіння німецькою мовою забезпечили безсумнівний успіх цих виставок.

Лише після апробації за кордоном художник відгукнувся на неодноразові запрошення показати свої роботи жителям Бердичева, який для художника став рідним. 25 червня 2004 року у виставковій залі Музею історії міста відбулось відкриття його першої у місті персональної художньої виставки, на якій митець представив 44 полотна.

Своїми успіхами у живописі, як стверджує сам художник, він зобов’язаний німецьким друзям, які проявили великий інтерес до його творчості, та здобуттю незалежності Україною, яка забезпечила повну свободу творчості і можливість демонструвати свої роботи за кордоном (Григорій Положевець вільно володіє німецькою, словацькою, польською, словенською та македонською мовами).

Окрім живопису Григорій Положевець на схилі літ захопився і поезією. На початку нового тисячоліття у міськрайонній газеті “Земля Бердичівська” публікується низка поезій, які знаходять свого вдячного читача.

Джерела і література:

Лук’янюк О. Позитив Положевця. // Пасічник М. Імідж міста в живих іменах. Нариси та портрети. Книга друга. – К., Вид-во “Дія”, 2005.

Кравченко В. Мовою живопису. // “Земля Бердичівська”, №74 (15401) від 11.09.2004 р.

Красицька Г. І золото, і срібло – поєднались! // “Земля Бердичівська”, №54 (15381) від 03.07.2004 р.

Кравченко В. Бердичівська виставка в Німеччині. // “Земля Бердичівська”, №82 (15305) від 11.10.2003 р.

Положевець Г.Ф. Поважати себе. // “Земля Бердичівська”, №56 (15279) від 12.07.2003 р.

Картини Григорія Положевця: