Позаштатний

12 квітня газета “Земля Бердичівська” відзначає 104 роки від дня свого заснування. За цей час на її сторінках неодноразово публікувались матеріали, в яких розповідалось про те, як створювалась газета, про її діяльність у різні часи та епохи. Нижче розповідь про тих, хто допомагав журналістам та редакторам наповнювати шпальти районки цікавими матеріалами.

Позаштатний. Цим терміном зазвичай позначають працівників, які за документами працюють на одну компанію, але по факту трудяться на благо та в інтересах іншої компанії. Переваг такої організації праці для роботодавця вельми багато, а от для працівника… Але зараз не про це.

У другій половині XX століття в Бердичеві тривалий час єдиною газетою, яка висвітлювала життя міста та району, був відомий усім «Радянський шлях». Газета у кращі свої часи виходила чотири рази на тиждень, на її сторінках читачі мали змогу ознайомитись не лише з компартійним життям міста, що пересічного читача, звичайно, цікавило менше всього. Публікувались матеріали і про культурне життя, спортивні звитяги, публіцистика, матеріали пізнавального характеру. Діяла і літературна сторінка, сторінка для юнацтва. Але штат редакції був доволі компактний – 4-5 журналістів і один фотокореспондент (не рахуючи бухгалтера та коректора). І цим творчим колективом керував головний редактор, який мусив організувати роботу так, щоб і вимоги партійно-господарського керівництва міста-району виконати, і наповнити шпальти газети цікавими матеріалами. Подій у місті, як і нині, відбувалось багато, але встигати на усі, маючи таку кількість журналістів (а бувало, вони хворіли, перебували у відпустках та інше), та ще й в епоху відсутності інтернету власної автомашини у кожного кореспондента було доволі важко.

Вихід знайшли, та й не один. Але головним стала організація роботи з використанням праці позаштатних кореспондентів. Кожен колектив, кожне підприємство мало у своїх рядах активних працівників. Вони з тих чи інших міркувань робили дописи у місцеву газету, а в багатьох випадках ще й брали участь у виготовленні локальних видань – стінгазет, газет на заводах тощо. Редакція «Радянського шляху» підтримувала, плекала таких дописувачів, адже вони збирали інформацію, писали замітки та статті, які надсилали до редакції, де їх професійні кореспонденти обробляли та друкували. Нині це називають модним словом фріланс – самостійно, чи на замовлення редакції такий вільний кореспондент писав замітку, за яку офіційно отримував гроші – від кількох одиниць до кількох десятків карбованців. Він ставав позаштатним кореспондентом.

Гроші були не такі значні, як може показатись. Але кілька публікацій на місяць цілком задовольняли кишенькові потреби. А ще приємно зігрівали власне «Я» – це ж моя замітка сьогодні з’явилась у газеті!

Володимир Ружицький, Микола Астраханцев, Юрій Лукуц, М. Стьопин, Семен Майданник, Юрій Бабич, Юрій Сокальський – ці імена були добре відомі читачам газети. Їх матеріали були цікавими, пізнавальними, актуальними, що позитивно впливало на загальне враження про газету, наближало її до читачів.

З метою розширення сфери діяльності у 1985 році в редакції запрацювала школа юних кореспондентів, в якій майстерності написання інформаційних матеріалів навчали учнів місцевих шкіл. Керівником школи став журналіст Володимир Космач, який щотижня збирав школярів, проводив тематичні навчання, ставив перед юнаками та дівчатами перші завдання. А з якою гордістю юні кореспонденти згодом гортали сторінки газети та показували друзям власні замітки!

Наприкінці 1980-х років у Палаці культури і техніки виробничого об’єднання «Прогрес» (нині це міський Палац культури ім. О.А. Шабельника) діяла школа юного фотокореспондента. Навчання у цій школі вів громадський кореспондент «Радянського шляху» Роман Юзикович Вальсон.

Заохочуючи працю позаштатних кореспондентів, редакція «Радянського шляху» дбала і про формування власного кадрового резерву. Так, саме з роботи позаштатним кореспондентом починали свій шлях у журналістиці такі відомі бердичівлянам особистості, як журналісти Анатолій Кондратюк та Леонід Козінчук, фотокореспондент Віктор Коржук та інші.

Нині друкована преса переживає не найкращі свої часи і поняття позаштатного кореспондента практично зникло з вжитку. Сучасні технології в змозі перетворити у блогера журналіста чи не кожного пересічного громадянина. Одним словом, сьогодні журналісти – ми всі, без будь якої приставки позаштатний.

Анатолій ГОРОБЧУК