Вул. Європейська, 55/2. Пам’ятна дошка на честь російського письменника Максима Горького

Вул. Європейська, 55/2. На житловому будинку, що знаходиться на розі вулиць Європейської (колишня Карла Лібкнехта) та Максима Горького, знаходилась пам’ятна дошка, присвячена російському письменнику та публіцисту Максиму Горькому (Пєшкову Олексію Максимовичу) (1868-1936). Дошка містила напис: “Вулиця носить ім’я великого російського письменника Максима Горького (1868-1936)”.

Пам’ятна дошка встановлена наприкінці 1950-х років. Вулиця отримала ім’я російського письменника у 1932 році, з нагоди 40-річчя літературної діяльності пролетарського письменника (у відповідності до рішення президії Бердичівської міськради). До того часу з 1925 року вона носила назву Робфаку, до 1925 року – Маріїнська.

Цікаво, що Максим Горький у Бердичеві ніколи не бував, але його ім’ям із вищевказаної нагоди того ж 1932 року також названа Центральна міська бібліотека (нині займає приміщення у будинку по вул. Вінницька, 10), дитячий будинок у селі Дмитрівка (нині село входить до складу селища Гришківці). А перед адмінкорпусом Управління магістральних газопроводів (вул. Газопровідна, 100) з кінця 1940-х до 2003 року знаходився пам’ятник Максиму Горькому (початковий варіант пам’ятника зображав Максима Горького разом із Йосипом Сталіним).

У 2016 році рішенням Бердичівської міської ради від 21.07.2016 р. №152, прийнятого на виконання Закону України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”, вулиці Горького повернули історичну назву – вулиця Маріїнська. Відразу ж після цього демонтували і пам’ятну дошку.

Максим Горький (Пєшков Олексій Максимович) (16 (28) березня 1868, Нижній Новгород, Російська імперія – 18 червня 1936) – російський письменник, драматург та публіцист Російської імперії та СРСР.

На межі 1890-1900-х рр. Горький пише низку творів у неоромантичній манері (“Стара Ізергіль”, “Пісня про Сокола”, “Пісня про Буревісника” тощо). 1899 року в Петербурзі Горький знайомиться з В. Вересаєвим, а згодом, у Москві, з Львом Толстим, Леонідом Андреєвим, Антоном Чеховим, Іваном Буніним, Олександром Купріним. 1902 р. у Московському художньому театрі була поставлена його соціально-філософська п’єса “На дні”. Під впливом революційних подій 1905-1907 рр. був написаний роман “Мати” (1907), в якому комуністична ідеологія пізніше вбачала високий взірець літератури “соціалістичного реалізму”, що на нього мають “рівнятися” радянські письменники.

Підтримував більшовиків як до, так і опісля Жовтневого перевороту. Близько 1901 року зійшовся з найбільш активною частиною соціал-демократії Російської імперії, що на той час об’єдналась навколо газети “Іскра”, якою керував В. Ульянов. 1906 року виїхав за кордон. На острові Капрі (Італія) разом із О.О. Богдановим та А.В. Луначарським організовував партійну школу РСДРП.

Після повернення 1913 року до Росії співпрацював у більшовицьких газетах “Звезда” та “Правда”, у журналі “Просвещение”.

У 1918-1921 роках брав участь “у будівництві соціалістичної культури”: організовував видавництво “Всесвітня література” та ін.

Життя Горького обірвалось 18 червня 1936 р. у Москві.

Джерела та література:

Мартинюк М.В. До питання про топонімічну історію Бердичева в контексті моніторингу формування назв вулиць // Бердичівська земля у плині часу (у двох томах). Науковий збірник “Велика Волинь”. Вип.37. – Житомир: М. Косенко, 2007. – С. 346-368.