Орієнтація могил на німецькому кладовищі

Тут представлено дві фотографії німецького кладовища, яке в роки німецько-радянської війни знаходилось на території нинішнього парку відпочинку ім. Т.Г. Шевченка. Фотознімки зроблені у серпні 1941 року німецьким фотографом та у січні 1944 року радянським фотокореспондентом. Цікавим є факт, виявлений під час аналізу обох фотографій: на фотографії 1941 року зображено кладовище, що має орієнтацію лицьових частин хрестів та могил на північ; на фотографії 1944 року – могили зорієнтовані на захід. Це народжує закономірне запитання.

Обидва фотознімки – достовірні (у тому розумінні, що зображують одне й те ж місце) і помилки тут бути не може. Перший знімок зберігається в Бундесархіві (ФРН), до нього є всі архівні записи. Немає підстав не довіряти пунктуальним німцям. Більш того, цей знімок не єдиний – існує ціла серія фотознімків, зроблених в один і то й же день. Другий знімок – з радянського журналу “Фронтовая иллюстрация”. Знаючи, що фронтові журналісти не могли фотографувати все, що їм заманеться, і їх фотознімки проходили жорстку цензуру, не довіряти фотознімку також особливого сенсу немає. Хоча в радянських фотокореспондентів і зустрічаються помилки в указуванні місця фотозйомки (ми вже стикалися з такими фактами).

Версія перша: радянській радянські війська в ході визвольних боїв у січні 1944 року фактично знищили німецьке кладовище, зрівнявши його з землею. Але для пропагандистських цілей фотокореспонденту журналу “Фронтовая иллюстрация” вкрай необхідна була фотографія саме діючого німецького кладовища. Для цього хрести встановили повторно, не звертаючи при цьому уваги на реальну орієнтацію могил.

Версія друга: банальний фотомонтаж, виконаний у редакції журналу. На це опосередковано вказують могили, що йдуть рівними рядами на фоні такого ж рівного і зовсім не ушкодженого дерев’яного паркану. І це тим більш дивно, оскільки криваві бої йшли за кожну вулицю, кожен будинок. Зазнали ушкоджень майже всі будівлі міста, а окремі будинки були повністю зруйновані. Та й після звільнення міста у бердичівлян були більш нагальні справи, ніж відбудова паркану навколо німецького кладовища.

Та це лише наші припущення – ніяких документальних підтверджень чи спогадів учасників тих подій у нас немає. Можливо, хто має більше інформації?