Міцкевич Амвросій Вікентійович

Міцкевич Амвросій Вікентійович (нар. 5 жовтня 1934, Латвійська республіка – пом. 5 липня 2015, Коростень, Житомирська обл., Україна) – отець-пралат, священик Римо-Католицької Церкви.

Міцкевич Амвросій Вікентійович народився 5 жовтня 1934 року в Латгалії, одній із частин Латвії, в учительській родині. Його рід бере початок від давнього шляхетського роду Римвідів Міцкевичів, вихідцем із якого був великий польський поет Адам Міцкевич (1798-1855).

Батьки Амвросія – Вікентій та Марія працювали вчителями. Хлопчик став шостою дитиною у цій родині, одним зі старших його братів був Бернард (Міцкевич Бернард Вікентійович), в майбутньому священик Римо-Католицької Церкви. Коли Амвросію виповнилося всього два з половиною роки, помер батько. Оскільки родина проживала в службовому приміщенні при школі, після смерті батька матір із сімома дітьми виселили з дому. Спочатку сім’ю прийняли отці-маріяни з Вілян, потім мати з дітьми була змушена перебратися на квартиру до однієї прихильної до них єврейської родини. Трохи згодом через матеріальні нестатки вони продали останню цінну річ – швейну машинку, за отримані гроші купили корову і переїхали жити у село.

На навчання мати відправляла дітей до католицької гімназії в Аглону, бо лише там не вимагали змінювати свою віру (в Латвії на той час панівним було лютеранське віросповідання) та не переслідували поляків. Мати весь час нагадувала дітям, що від віри та національності не можна відрікатися.

У 1940 році до Латвії увійшли радянські війська. Розпочались репресії та вивезення “нелояльних латишів” до Сибіру, в основному в район Омська. Після закінчення семирічки в Аглоні Амвросій переїхав проживати до Ілукшти, де працював вчителем математики його старший брат Бернард. Там Амвросій вперше зустрів Яна Пурвінського, який стане в майбутньому єпископом-ординарієм Києво-Житомирської дієцезії Римо-Католицької Церкви.

Сімейне виховання, навколишнє оточення поступово схиляють Амвросія до вибору життєвого шляху у вірі (загалом, з родини вийшло три священика – о. Петро, о. Бернард, о. Амброзій, три сестри стали вчителями). У 1950 році він вступив до Ризької духовної семінарії (нині Ризький інститут теології). Слід зауважити, що вступ до семінарії обов’язково погоджувався з державною владою, яка мала вирішальний голос. Влада спеціально створювала труднощі на шляху до священства. Згідно з комуністичною ідеологією, священики “не були потрібні, бо в костелах є кому працювати, і священик у майбутньому не матиме роботи”.

Через два роки Амвросія забрали на військову службу. В армії Амвросій Вікентійович був на відповідальній роботі геодезиста-топографа. Помітивши здібності юнака, йому запропонували військову кар’єру. Але Амвросій повернувся до семінарії, де навчалися його брат Бернард та товариш Ян Пурвінський.

Амвросій Вікентійович закінчив ІІІ курс і в 1959 році з рук єпископа Петра Строди, що на той час був ректором Ризької семінарії, разом із іншими семінаристами рукоположений у сан диякона. Отця Амвросія призначено до дияконського служіння в Аглоні. Аглона на той час була місцем, до якого щороку 15 серпня прибувало близько 80 тис. паломників, щоб помолитися до Матері Божої та відсвяткувати урочистість Успіння Пресвятої Діви Марії. Настоятелем парафії був ревний о. Петро. Він хотів, щоб Божий люд, що збирається на Богослужіння, почув проповідь єпископа, який на свято завжди приїжджав до Аглони. Тому попросив диякона передати через радіоефір Богослужіння. Люди були дуже задоволені тим, що могли слухати Богослужіння та проповіді священиків. Але державній владі це не сподобалось, і вона почала розшукувати того, хто це зробив. Виявивши диякона Амвросія, звинуватили його у скоєному, тобто в релігійній пропаганді. Єпископу не дозволили рукоположити диякона, і Амвросій Міцкевич змушений був шукати роботу. Духовна влада запропонувала Амвросію отримати свячення нелегально, на що він відповів, що погоджується лише при умові, що після свячень залишиться на державній роботі. На це духовна влада не погодилася.

У Латвії Амвросію довелося працювати водієм тролейбуса, електриком, у ремонтній майстерні. Люди, з якими працював та спілкується Амвросій, поважають його за порядність, душевність, працьовитість. За наступних сім років він придбав квартиру, прописався у Ризі: “За весь цей час я міцно став на ноги. На придбаному “запорожці” і до України потім приїхав – він мені 27 років прослужив. Скільки парафій я на ньому об’їздив…”.

Тим часом у Бердичеві державна влада ускладнювала душпастирську працю священикові з храму Святої Варвари, який був змушений повернутися до Литви. Віруючі з Бердичева їдуть до Риги і просять у єпископа Юліана священника, бо мають дозвіл на його реєстрацію в Бердичеві. У відповідь чують: “Немає священника, зате є диякон”. За два тижні диякон Амвросій отримав лист зі згодою влади на свячення та на працю в Бердичеві. Так лише через десять років – 26 жовтня 1969 року – відбулась довгоочікувана для Амвросія Міцкевича подія – свячення.

З жовтня 1969 року отець Амвросій розпочинає працю в Бердичеві, в каплиці на вулиці Чуднівській. Йому вдалося примирити та згуртувати зранену поділами та незгодами бердичівську парафію (через завуальовані дії влади проти парафіяльної “двадцятки”). День у день о. Амвросій виконує свої священницькі обов’язки: відправляє Божу Службу, сповідає, катехізує, проповідує. Через рік парафіяни села Михайлівка Ємільчинського району також отримали дозвіл на те, щоб о. Амвросій приїжджав раз на місяць до їхнього села. І так його праця виглядала наступних 22 роки – у Бердичеві був один осередок католиків Житомирщини, а в Михайлівці на Поліссі – інший.

У Бердичеві отцю Амвросію потрібно було вести також і господарські роботи. У цьому йому багато допомагає майбутній владика Віталій Скомаровський. У 90-ї роки, коли Україна здобула незалежність, отець Амвросій обіймав два деканати: 14 офіційно зареєстрованих парафій. Були часи, коли священик обслуговував 67 цвинтарів.

Після 27 років 8 місяців наполегливої праці отця Амвросія в Бердичеві та його околицях єпископ-ординарій Ян Пурвінський запросив священика переїхати до Коростеня, де він став настоятелем парафії Блаженного Гонората.

26 жовтня 2009 року отець-прелат Амвросій Міцкевич в Бердичеві в парафії святої Варвари відсвяткував своє 40-річчя Приміційної Служби. На урочистість, що відбулася в теплій родинній атмосфері, прибули єпископи-помічники Києво-Житомирської дієцезії Станіслав Широкорадюк та Віталій Скомаровський, численні священики, монахині, віряни. Також були запрошені представники влади: міський голова Бердичева Василь Мазур та його заступник Василь Толочко.

Помер отець Амвросій 5 липня 2015 року в місті Коростень Житомирської області. 6 липня о 18.00 відбулась поминальна Свята Меса в парафії бл. о. Гонората. 7 липня тіло священика перевезли до Бердичева в парафію св. Варвари. Похорон відбувся того ж дня, поховали отця Амброзія поряд із могилою брата Бернарда Міцкевича.

Джерела і література:

Кучерява В. Серце, віддане Богу і людям. // “Бердичівські новини”, №44 (220) від 29.10.2009 р.

Матеріали веб-сайту парафії Св. Варвари: http://www.parafia.swbarbara.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=42&Itemid=45

Матеріали двотижневика римо-католиків України: http://kairos-visnyk.livejournal.com/111575.html