Home Край в історичних нарисах Місто, в якому ми планували жити

Місто, в якому ми планували жити

1940
0
SHARE

Щодо назви статті: кожне місто розбудовується та розвивається не самочинно. Цьому процесу передує ретельне планування та подальше виконання намічених цілей. Це стосується кожного міста, і наш Бердичів не виняток.

Але плани планами, а реальне життя вносить свої корективи. Різницю між тим, що планувалось у розбудові Бердичева, та тим, що є, ми і спробуємо висвітлити у цій статті.

В історії кожного міста є етапи, коли прийняті людьми, владою, рішення стають певною мірою переломними для його подальшого розвитку. Які визначають цей розвиток на довгі десятиліття та навіть століття. Добре це, чи погано, можуть розсудити лише історія та наступні покоління.

Були (та і є) такі етапи і в історії Бердичева. Досить навести декілька прикладів: так, перебування Бердичева у так званій “смузі осілості” привело до різкого збільшення єврейського населення містечка та, відповідно, економічного значення Бердичева на Волині (наряду з щорічними ярмарками). А рішення про перенесення у 1856 році найбільшого бердичівського ярмарку – Онуфріївського – до Києва та створення згодом на Правобережжі залізничного сполучення “Київ-Одеса” (1871) і “Київ-Брест” (1873) в обхід міста поклало початок фактичного економічного його занепаду наприкінці XIX-го століття.

Але в цій статті ми оглянемо період не такий віддалений, і рішення не такі глобальні, як вищезгадані. Це будуть 60-і роки минулого століття.

Півстоліття минуло з тих часів, але й нині активним є покоління бердичівлян, яке впливало на життя міста, його розбудову. Вони закладали основи того, чим Бердичів володіє сьогодні. Є ще кому згадати, а нам, з позиції сьогодення, спостерігати за результатами прийнятих рішень. Вірніше, аналізувати те, що вдалось реалізувати, а що ні.

Архітектура та планування міста

Перший генеральний план Бердичева, що його створили у 1807 році, передбачав геометричну мережу вулиць, поміж якими мали бути прямокутні квартали типової житлової забудови. Однак він виявився нереальним.

Berdychiv_map_1825
Генеральний план Бердичева, 1825 р.

Згодом, затверджений 3 квітня 1825 року Російським імператором Олександром I, новий генеральний план Бердичева врахував існуючу забудову історичного центру поблизу монастиря разом з торговими і громадськими спорудами. Планування західної частини міста набуло радіально-концентричного характеру. Новий план був затверджений, але втілити його в життя місцева влада не зуміла.

Лише на межі XIX та XX-го століть планування міста стабілізувалось. Найдавніша частина разом з монастирем зберегли планувально-просторовий устрій, решта міських територій набули рис регулярності з новим трасуванням вуличної сітки. Всі головні ознаки тогочасної планувально-просторової схеми дійшли до сьогодення, засвідчуючи спадковість історичного розвитку.

Але дві, на мій погляд, ключові події внесли значні корективи у подальше планування Бердичева. Перша подія – це знесення у 1936 році Успенського храму. Побудований за століття до того – у 1837 році – він був окрасою міста і стержнем архітектурного планування Бердичева.

Друга подія – німецько-радянська війна 1941-1945 рр., що також внесла значні корективи у планування міста. Зокрема, під час окупації та визволення міста було зруйновано більше половини будинків Бердичева.

misto_03
Нові квартали, що мали з’явитись на місці приватних забудов.

Тому після першого етапу – відбудови міста – перед архітекторами постало питання перепланування Бердичева, яке й було розпочате у середині 60-х років. А передувало йому створення нового Генерального плану міста. Цей план розробляв проектний інститут цивільного та промислового будівництва ГІПРОцивільпромбуд (рос. Гипрогражданпромстрой) у співпраці з бердичівськими архітекторами та зацікавленими організаціями (автошляху, будівельниками, комунальними службами та зв’язківцями). Враховувались довгострокові перспективи по розвитку промисловості міста, необхідність будівництва житлових масивів для забезпечення населення Бердичева житлом та побутовою інфраструктурою.

У 1967 році Генеральний план було затверджено. Він передбачав радикальну зміну у плануванні вулиць міста, розташуванню промислових підприємств та побутових закладів. На фотографіях, що представлені нижче, ми можемо побачити нові квартали та вулиці, які планувалось звести у найближчі 20-25 років (орієнтовний термін дії затвердженого Генерального плану).

misto_05
Мікрорайон міської лікарні.

Мікрорайон міської лікарні. На стенді видно, що переїзд через залізницю мав бути підземним. Перед переїздом мала бути збудована автодорожня розв’язка, вулиця Короленко змінювала свій напрямок та ставала першим колом об’їзної дороги зі сходу на захід міста, у напряму міста Чуднова.

Вздовж вулиці Леніна (нині вулиця Житомирська) планується будівництво цілого комплексу багатоповерхівок з розміщенням на перших поверхах побутової інфраструктури. Тепер це будинки №43, №67/1, №46/1, що стали окрасою цієї вулиці.

misto_01
Центральна частина міста.

Центральна частина міста. Якщо уважно глянути на цю схему, ми побачимо, що Генеральним планом передбачалась корінна реконструкція центрального ринку та площі навколо нього: у центрі мав бути споруджений критий ринок, навколо якого розміщувались житлові, виробничі та адміністративні будівлі. Змінювалась і Соборна (тоді ще Радянська) площа – місце навколо універмагу “Ювілейний” та до входу у парк відпочинку ім. Т.Г. Шевченко мало стати виключно пішохідною зоною.

jovtneva_plosha_3
Жовтнева площа.
jovtneva_plosha_2
Ось такою мала бути міська Дошка пошани на Жовтневій площі…

Зазнавала змін і Жовтнева (нині Центральна) площа: усі приватні одноповерхові забудови навколо неї мали бути знесені, на їх місці споруджувалися багатоповерхові будинки, що мали утворювати з будівлею міського виконавчого комітету єдиний архітектурний ансамбль. У 1974 році до реконструкції площі приступили – знесли стару лікарню, розширили вулицю Карла Лібкнехта, утворивши таким чином площу. Згодом побудували багатоповерхівки по вулиці Луппова… Але до знесення приватних забудов цієї вулиці справа так і не дійшла.

jovtneva_plosha_1
…і ось такою вона стала на початку 80-х років.

Як відомо, з середини XIX століття в Бердичеві існувала Золота вулиця – центр економічного життя бердичівських євреїв (нині це вулиця Соборна та початок вулиці Вінницької). З одного боку її формував довгий фронт крамниць, з іншого – розташовані вздовж балконів кам’яних будинків єврейські контори. На сьогодні – і Генеральним планом 1967 року це передбачалось – збереглось чимало типових зразків так званої містечкової забудови другої половини XIX – початку XX ст. Багато в чому вони втілюють характерні риси міста і є тою ниткою, що зв’язує минуле і сьогодення Бердичева.

fortecia
Комплекс споруд Кармелітського монастиря, 2007 р.

Радикальна реконструкція міського центру 1960-1980-х років повністю змінила вигляд цієї частини міста: тут будуються п’ятиповерхові житлові будинки, на місці старих забудов з’являється комплекс райвиконкому (тепер – будинок районної державної адміністрації). І лише комплекс споруд Кармелітського монастиря залишився без змін, оскільки його внесли до архітектурних пам’яток історії, які планувалось зберегти: у 1970 році рішенням Укрреставрації розпочинаються роботи по відновленню історико-архітектурного пам’ятника. Роботи тривають десятиліттями, і по закінченні певних етапів реставрації у приміщеннях костьолу розташовуються художня та музична школи, які функціонують тут і донині.

Промисловість та сфера послуг

Розвиток промислової сфери розглянемо на прикладі розвитку телефонного зв’язку: на початку 60-х років у місті працювало всього 570 телефонів та 19 таксофонів-автоматів. Тому у 1965 році силами Державного інституту з проектування “Гипросвязь” розроблено проектне завдання на будівництво нової АТС (автоматичної телефонної станції) на мережі Бердичева. Передбачалося проводити нове будівництво у три етапи:

  • перший етап     – 1970 рік, телефонна ємність 4355 номерів;
  • другий етап      – 1975 рік, ємність 8325 номерів;
  • третій етап        – 1980 рік, ємність 22900 номерів (забігаючи наперед, скачемо, що результат у 22 тисячі номерів зв’язківці досягли лише на початку 2008 року).

Також, при визначенні потреби у телефонах, вже тоді передбачалось на другому етапі – у 1975 році – відкриття нової АТС ємністю 3000 номерів у мікрорайоні Червоної гори (хоча з’явилась вона там лише через 15 років – у 1989 році).

Цікавим для галузі зв’язку міста став 1990 рік. Саме тоді черга бажаючих встановити собі квартирний телефон сягнула позначки 14 тисяч осіб. Для вирішення цієї проблеми міськвиконком своїми рішеннями передбачив розвиток потужностей зв’язку тим підприємствам, які прагнули розширити свої виробництва. Такі завдання одержали виробниче об’єднання “Прогрес” – 8 тисяч номерів, шкіроб’єднання імені Ілліча – 6 тисяч номерів, верстатобудівний завод “Комсомолець” – 3 тисячі номерів. Фірма “Агромашсервіскомплект” сама виявила бажання придбати телефонну станцію на 2 тисячі номерів. Перспективи непогані, але для цього в місті необхідно ввести нову центральну АТС-4, будівлю для якої погодився будувати завод “Прогрес”.

Sunplus
Залишки будівлі АТС,
19 серпня 2005 р.

У 1990-1991 роках проектним інститутом із залученням працівників вузла велась активна робота по виготовленню проектно-кошторисної документації на будівництво нової координатної АТС у м. Бердичеві на 10 тисяч номерів. Розмістити її планувалось у новозбудованому приміщенні по вул. Карла Маркса, 7 (нині вулиця Михайла Грушевського). Будівлю зводили будівельники-прогресівці на кошти Управління капітального будівництва Житомирської області.

Уведення в дію такої новобудови мало забезпечити телефонами всіх бажаючих та закласти міцний фундамент у розвиток зв’язку Бердичівщини на декілька десятиліть вперед. Але… отримання незалежності Україною, інфляція, що сягнула небачених до того темпів, зробили ці плани нездійсненними. Виготовлена кошторисна документація на нову АТС так і залишилась лежати у кабінеті головного інженера підприємства електрозв’язку. А стіни недобудованої споруди ще довгих 15 років нагадували про мрію, реалізувати яку зв’язківцям не вдалося.

triton

У 2005 році залишки споруди були продані міською владою разом з земельною ділянкою. За два роки тут з’явився супермаркет “Тритон”.

Таким бачили наше місто проектанти і бердичівські архітектори у далекому 1967 році.

… і ось 23 січня 2009 року в актовому залі міськвиконкому було розглянуто концепцію нового Генерального плану забудови міста Бердичева. Коло замкнулося. Яким буде розвиток Бердичева у подальшому, покажуть наступні десятиріччя, на які і розрахований новий план. І аналізувати його вже будуть нові покоління бердичівлян.

Анатолій Горобчук
25 січня 2009 р.
(зі змінами від 11.10.2016 р.).

P.S. Висловлюю подяку працівникам відділу архітектури бердичівського міськвиконкому та особисто начальнику Управління містобудування Олександру Семенюку за надані фотографії та матеріали.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here