Морокова Наталія Баріївна

Морокова Наталія Баріївна (нар. 19 березня 1952, Томськ, РРФСР) – пошуковець, краєзнавець.

Наталія Баріївна Морокова (у дівоцтві Ібрагімова) народилась 19 березня 1952 року у місті Томськ – провідному освітньому та науковому центрі Сибіру, адміністративному центрі однойменних області й району Російської Федерації у родині студентів-юристів. Отримала середню освіту, закінчила три курси юридичного факультету держуніверситету. Працювала секретарем у суді, військовій прокуратурі.

Пошуковою роботою Наталія Баріївна зацікавилась ще у 1964 році, коли розшукувала свідків загибелі свого діда – материного батька. У Томську займалась архівним пошуком.

Наталія Баріївна у 1978 році вийшла заміж на військовослужбовця Бориса Морокова. З часом у родині Морокових з’явилось четверо дітей. Специфіка військової справи зумовила часті переїзди родини Морокових по місцям служби чоловіка. Так у квітні 1984 року Наталія Морокова разом із чоловіком приїхала до Бердичева. Тут Наталія працювала машиністкою у військовій частині, очолювала партійну організацію мікрорайону (район машинобудівного заводу “Прогрес”), обиралась головою жіночої ради військової частини, в якій проходив службу її чоловік.

У січні 1990 року Наталія Морокова познайомилась із Павлом Шмуневським – засновником військово-патріотичного об’єднання “Пошук” у місті Житомирі. Разом із ним потрапила до Москви на збори. З цього часу Наталія Баріївна активно займається пошуковою справою: щороку відвідує Центральний Архів МО РФ, брала участь у розкопках на місцях боїв разом із пошуковцями бердичівського військово-патріотичного клубу “Факел” (керівник В’ячеслав Макаров), що діє на базі первинної організації ДТСААФ виробничого об’єднання “Прогрес”. Зокрема, працювала у 1991 році з пошуковцями на вулиці Леселідзе (тут віднайшли останки п’яти радянських воїнів), у 1994 році – на території парку культури і відпочинку ім. Т.Г. Шевченка (кладовище німецьких воїнів), у 1995 році – на т. зв. “солдатському” пляжі наприкінці вулиці Червоноармійської (нині вулиця Солдатська, кладовище німецьких воїнів), на Елінгу (кладовище військовополонених), у селах Великі Низгірці, Велика П’ятигірка та ін. Знайдених радянських воїнів перепоховали на військовій ділянці міського кладовища по вулиці Пушкіна, у братській могилі на кладовищі села Великі Низгірці.

Працювала Наталія Морокова і по репресованим військовослужбовцям (реабілітовані потрапляли до Книги Пам’яті), по військовополоненим, партизанам.

У грудні 1991 року Наталію Морокову прийняли до апарату бердичівського міського виконавчого комітету на посаду відповідального секретаря Книги Пам’яті України. Вона займалась збором інформації про загиблих воїнів, а також тих, хто пропав безвісти. Уточнювала відомості про похованих у братських могилах радянських воїнів та військовополонених. Ці матеріали лягли в основу другого тому Книги Пам’яті України, яку видала пошуково-видавнича агенція “Книга Пам’яті України” у відповідності до Міждержавної програми заходів по увіковіченню пам’яті громадян, що загинули захищаючи Батьківщину, і жертв Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

Саме Наталею Мороковою у 1996 році на основі архівних даних знайдено раніше не відоме місце поховання старшого сержанта Кучми Данила Прокоповича – батька Президента України Леоніда Кучми, який загинув під час війни. Тоді з’ясувалося, що помер Данило Прокопович Кучма – у ранзі заступника політрука – у госпіталі ППГ-752, похований у селі Новоселиці теперішньої Новгородської області (Росія).

За активну пошукову діяльність, організацію регулярних експедицій слідопитів Президент України нагородив Наталію Морокову Почесною відзнакою Президента України (№580). Вручив високу нагороду 11 листопада 1996 року радник Президента України Дмитро Табачник. А 19 березня 1997 року у Бердичів до Наталії Баріївни у день її народження приїхали представники Адміністрації Президента. Вони привезли теплі слова та дарунок від Президента України Леоніда Кучми, який таким чином віддячив Наталії Баріївні за те, що їй вдалося віднайти архівні дані щодо батька.

Всього за роки пошукової праці Наталія Баріївна Морокова встановила долю більш як двох тисяч людей, які пропали безвісти. Їй довелось перепоховати більш як шість тисяч тіл радянських воїнів та до тисячі тіл окупантів.

У 1999 році чоловік Наталії полишив військову службу в Збройних Силах України та вийшов на пенсію. Родина Морокових переїхала до Росії у місто Томськ, в якому проживають донині. Наталія Баріївна не полишає пошукову роботу – працює по договору в обласній адміністрації, займається створенням Книги Пам’яті, складає довідник із історії Томська. В основному все те, що пов’язано з Другою світовою війною.

За активну пошукову роботу та участь у патріотичному вихованні молоді Наталія Морокова, на цей час керівник секції меморіально-пошукової роботи Томської міської ради ветеранів, 7 липня 2007 року нагороджена пам’ятною медаллю “Патриот России”. 1 вересня 2010 року за активну роботу з ветеранами, участь у патріотичному вихованні громадян і великий вклад у підготовку та проведення ювілею Великої Перемоги Наталія Баріївна нагороджена медаллю “65 лет Победы в Великой Отечественной войне 1941–1945 годов”.

Джерела і література:

Наталія Морокова: “Я шукала не батька Президенту, я шукала батька сину…” // “Житомирський вісник”, №19 (378) від 09.05.1996 р.

На фронтовой могиле отца Леонид Кучма оставил стакан водки и ломоть хлеба. / фот. Александра Семенова // “Красное знамя” – 1999. – 23 июня. – С. 4: фото.

Сімейний архів родини Морокових.