Home Новини Верстатобудівному заводу «Комсомолець» – 90!

Верстатобудівному заводу «Комсомолець» – 90!

18169
1
SHARE
Центральна прохідна заводу “БЕВЕРС”, 1997 р.

У лютому верстатобудівному заводу ПрАТ «БЕВЕРС», більш відомому старшому поколінню бердичівлян як завод «Комсомолець», виповнюється 90 років. Саме у 1932 році завод, який випускав трансмісійне обладнання та запасні частини для сільськогосподарських машин, отримав нову назву – «Комсомолець».

З нагоди ювілею цього бердичівського підприємства представляємо вашій увазі добірку цікавих фактів про завод та його діяльність.

* * *

До 1915 року на місці сучасного «Беверсу» знаходився пивоварний завод, потім – приватна майстерня Маца, де виготовлялися ліжка, граблі, вила, завіси та інші інструменти господарського призначення. В ній нараховувалося 10 робітників.

У 1924 році ця фабрика вже нараховувала до 60 робітників, але у зв’язку з відсутністю замовлень її ліквідували. Наступного року у вивільнених приміщеннях розмістили цвяховий завод «Проволока» та слюсарно-механічні майстерні, де працювало 28 робітників. Завод по виробництву цвяхів був державним націоналізованим підприємством, його орендував приватний власник, майстерні належали комітету боротьби з безробіттям – Комборбезу.

* * *

Основною продукцією, яку виготовляв завод «Комсомолець» у перші роки свого існування, були запчастини до сільськогосподарських машин, трансмісії, засувки «Лудло» для каналізаційних потреб, праски. Лише через чверть століття від своєї появи «Комсомолець» став випускати верстати.

* * *

Саме завод «Комсомолець» стояв у витоків створення та багаторічної діяльності відомого в місті літнього дитячого табору відпочинку «Сокіл». У важкому повоєнному 1947 році заводчани в лісі поблизу села Скраглівка встановили наметове містечко, жителями якого стали діти, чиї батьки не повернулися з фронтових доріг Другої світової. Згодом тут почали будуватися приміщення для житла: 4-поверхові будинки на 40 місць кожен, дерев’яну їдальню, медичний пункт, басейн, адмінкорпус, складські приміщення, лазню, клуб.

За роки існування табору чи не кожен другий бердичівлянин хоча б раз та відпочивав у ньому. З великим задоволенням 12 років поспіль проводили свої канікули в таборі школярі з Польщі, 4 – з Болгарії. Коли в 1966 році стався землетрус в Узбекистані, до «Сокола» приїхали діти з Ташкента. У 1982 році тут відпочивали діти, батьки яких будували одну з великих новобудов тих часів – Байкало-Амурську магістраль.

* * *

Токарно-револьверний верстат моделі 1341.

Першим повноцінним верстатом, який стали виготовляти на «Комсомольці», став токарно-револьверний верстат моделі 1341. Цю модель передали бердичівському підприємству з Київського верстатобудівного заводу імені Горького, який переходив на випуск складнішої, сучаснішої техніки.

Перші верстати моделі 1341 на «Комсомольці» випустили у 1959 році, їх випуск тривав аж до 1975 року, за цей час тут виготовили майже 30 тисяч одиниць. Верстат випускали як на внутрішній ринок, так і на експорт, загалом, більш як у 40 країн світу!

* * *

Завод «Комсомолець» був одним із трьох підприємств Бердичева, які мали союзне підпорядкування. Окрім нього такими були завод хімічного будування «Прогрес» та завод по ремонту обчислювальної техніки.

Союзне підпорядкування означало, що виробничі плани заводу, номенклатуру продукції, об’єми та постачання замовникам визначали органи державної влади СРСР – профільне міністерство та науково-дослідні інститути. Тобто, на будь-які дії заводу необхідно було отримати погодження Москви.

* * *

У 70-х роках на «Комсомольці» провели велику роботу в галузі прецизійного устаткування. Тут вперше в Радянському Союзі було створено токарно-револьверні верстати з точністю обробки діаметричних розмірів у межах другого і третього класів точності.

* * *

Такий вигляд мав завод у 50-х роках.

На зорі свого існування «Комсомолець» займав земельну ділянку, площа якої становила всього кілька гектарів. На час свого максимального розвитку у власності заводу перебувало більш як 70 га землі, і це лише в центральній частині міста, без урахування прирейкової бази, що знаходилася поряд із залізничною станцією.

* * *

На відміну від Бердичівського заводу хімічного машинобудування «Прогрес», який мав у нашому місті власні навчальні бази – професійно-технічне училище №4 та машинобудівний технікум, «Комсомолець» такої навчальної бази не мав. Тож не дивно, що завод майже весь час відчував дефіцит у молодих висококваліфікованих кадрах. Керівництво заводу неодноразово зверталося до Міністерства машинобудування за дозволом на будівництво власного профтехучилища, однак позитивного вирішення цього питання так і не відбулось.

* * *

Верстат моделі 1П420ПФ40 – вершина конструкторської думки та технологічних можливостей заводу “Комсомолець” у серійному виробництві.

У 1988 році завод «Комсомолець» запустив у виробництво новий багатоцільовий токарно-револьверний верстат з числовим програмним управлінням – модель 1П420ПФ40 (у співпраці з науково-дослідним інститутом «ЕНІМС», Москва). В наступні роки у цехах заводу виготовили майже 300 таких комплексів. Але вершиною конструкторської думки заводчан та технологічних можливостей заводу став не він, а верстат БР-88 (Бердичівський Револьверний, рік розробки 1988-й), зразок якого зібрали на дослідній дільниці. Та, на жаль, у серію цей верстат не запустили, оскільки в «ЕНІМСі» не створити належного програмного забезпечення для системи управління верстатом.

На цей же час припав і пік виробничих здобутків заводу – «Комсомолець» випускав 3600 одиниць верстатів різних моделей на рік, або 10 верстатів щодня!

* * *

«Комсомолець» мав потужну будівельну дільницю, яка зводила не лише виробничі приміщення для власних потреб, але й соціально-побутові для потреб Бердичева.

Велике будівництво працівники «Комсомольця» розпочали ще десь у 1957 році, коли взялися за зведення двох житлових будинків по вулиці Чапаєва (нині вулиця Варварівська). Потім вони здали житловий та кооперативний будинки по вулиці Богдана Хмельницького, ще один – по вулиці МЮДа (Свободи), за ним – по вулиці Свердлова (Вінницькій).

У 1967-1969 роках заводські будівельники побудували дитячий садок, кафе «Казка» (1986 р.), клуб (1961-1963 рр.), РАЦС (1986 р.), пожежне депо (1987-1988 рр.), базу відпочинку (1972-1974 рр.), у 1985 році розпочали будівництво великого будинку по вулиці КІМа, брали участь у будівництві поліклініки, у 1985-1986 рр. побудували стрілецький тир тощо.

* * *

На заводі з її працівників створили команду пожежників, яка брала участь у змаганнях з пожежно-прикладних видів спорту. Ця команда, багаторічним капітаном якої був Валентин Мачульський, встановила своєрідний рекорд, вартий книги Гіннеса: 25 років команда перемагала в місті та області у змаганнях з пожежно-прикладного спорту, за що була нагороджена 25-ма грамотами та кубками.

* * *

Коли в 1980 році проходили Олімпійські ігри в Москві, символічний вогонь Олімпіади несли через наше місто і три спортсмени заводу «Комсомолець». Це Володимир Власов, Віктор Рижко та Валентин Мачульський.

* * *

«Комсомолець» мав власний заклад культури – заводський клуб, який розміщувався на третьому поверсі спеціально побудованого приміщення, що розташувався поряд із центральною прохідною.

З грудня 1985 року директором клубу працювала Катерина Сальва, яка стала організатором заводської театральної студії. Першу виставу під назвою «Якщо…» (автор С.Альошин) її учасники представили заводчанам наприкінці 1987 року.

Катерина Сальва добре відома бердичівлянам: вперше вийшла на сцену, коли їй було 14 років, у драмгуртку при міському Будинку культури вона грала разом із матір’ю та сестрами. Також впродовж 25 років Катерина Тихонівна виконувала обов’язки обрядового старости у Бердичівському РАЦСі, поєднала у шлюбі більш як 15 тисяч сімейних пар.

* * *

Як і інші підприємства та організації міста, завод «Комсомолець» впродовж свого існування взаємодіяв з багатьма організаціями, яким надавав шефську допомогу. Так, у 50-х роках підшефним був колгосп «Перемога» із села Гардишівка, у 70-80-х роках до числа підшефних належали госпіталь для інвалідів війни, середня школа №2, Навчально-виробничий комбінат, школа робітничої молоді №1, Станція юних техніків, поліклініка для дорослих, аптека №184, дитячий садок №29, будинок-інтернат для людей похилого віку.

* * *

Була на заводі у 1951 році і власна газета, яка отримала назву «Металлист» – орган партійної, профспілкової і комсомольської організацій. Газетою керувала головний редактор Є.І. Нісензон.

Газета, як і будь-які інші періодичні видання того часу, була перш за все ідеологічним рупором господарського та партійного керівництва заводу – широко висвітлювала хід соціалістичного змагання, досягнення підприємства, пропагувала передовий досвід, критикувала недоліки.

* * *

Життя та діяльність заводу висвітлювалось не лише на сторінках заводської, міськрайонної чи республіканської преси. Багато телевізійних репортажів про «Комсомолець» створили республіканська студія телебачення та студія «Укркінохроніка». Нині у фондах Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С.Пшеничного зберігається 13 телевізійних сюжетів за період з 1966 по 1989 рік.

У 2002 році з нагоди 70-ї річниці заводу письменник та поет Михайло Пасічник створив книгу «Вилиті в металі сімдесят». На сторінках цього історико-документального видання викладена докладна історія підприємства, розповіді про окремих членів трудового колективу.

* * *

Випуск верстатів на «БЕВЕРСі» тривав до листопада 2010 року. Це була, зокрема, модель токарно-гвинторізного верстата підвищеної точності 16Р25П, розробником якого та замовником виробництва був Рязанський верстатобудівний завод (РФ).

Починаючи з 2011 року замовлення від РСЗ не надходили, випуск верстатів припинився. З цього часу на «БЕВЕРСі» виконували лише дрібні замовлення: займались ремонтом верстатів, їх модернізацією.

На лютий 2022 року на підприємстві залишилось менше 10 працівників, основною діяльністю є надання виробничих площ в оренду та розпродаж майна.

Анатолій ГОРОБЧУК


Сучасний стан території заводу, травень 2020 року, фото Володимира Войцеховського:

1 COMMENT

  1. На “Комсомольце” я отработал более 30 лет, прошёл путь от ученика сверловщика до начальника отдела маркетинга.
    Одной из лучших моделей выпускаемого оборудования был станок с программным управлением 1В340Ф30.
    Но в принципе наше тогдашнее станкостроение достаточно сильно отставало от западного. В этом я убедился лично, поработав в Голландии…
    Огромное количество станков с ручным управлением направлялось на оборонные заводы. В 1995 году главный инженер одного из дальневосточных предприятий сказал мне, что у них стоит более тысячи станков нашего производства…

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here