Лібер Еліезер Великий

Лібер Еліезер Великий (нар. 1667, Краків (?), Річ Посполита – пом. 16 листопада 1770, Бердичів, Річ Посполита) – рабин-проповідник, що проживав у Бердичеві в ХVIII столітті в часи зародження хасидизму.

На жаль, точних відомостей про цю людину, крім переказів, майже не збереглося.

Лібер Еліезер народився у 1667 році (5427 рік за іудейським календарем) в родині рабина Авроома. За легендою, до села Бистрик, що знаходиться неподалік від Бердичева, з Кракова (Річ Посполита), рятуючись від шведського вторгнення (1655-1658 рр.), прибув батько з Лібером. Незабаром батько помер, у Лібера більше нікого не залишилося з рідні. Він залишився у Бердичеві, де його ніхто не знав, усамітнився. Він уникав людей, весь свій час присвячував заняттям Кабалою[1], отримав вагомі знання у цій сфері.

Любов до Кабали в Лібера можна вважати спадковою. Серед своїх предків молодий чоловік мав таких відомих кабалістів, як рабин Натан Шапіро з Кракова, Шімшон Остропольський та Ієхіл-Міхл Немирівський. Обидва останніх загинули мученицькою смертю за віру у 1648 році під час повстання козацтва під проводом Богдана Хмельницького. Єврейський народ дивився на Лібера, як на святого угодника, якому Бог, наблизивши до себе, відкрив свої шляхи. Із вуст у вуста передавалася легенда про те, що його прадід, кабаліст Натан Шапіро, з’являється кожної ночі з того світу, щоб наставляти Лібера у Кабалі. Народ увірував у могутність Лібера та прислухався до кожного його слова. Так Лібер став рабином-проповідником.

Рабин Лібер вів смиренне життя праведника. Одружився, мав дітей. Лібер часто відвідував лавки, слідкуючи за тим, щоб покупців не обмірювали та не обважували.

Легенда гласить, що рабин Лібер часто йшов далеко від міста до лісу, щоб на самоті справляти свою молитву. На той час управління маєтком хазяїна навколишніх земель перебувало у містечку Бистрик – нині село неподалік від Бердичева. Одного разу шляхтич[2], який брав участь у черговому полюванні, застав Лібера у лісі за молитвою (за іншими переказами це був власник містечка князь Тишкевич). На звернення шляхтича рабин не відповідав, тому що був зайнятий своєю молитвою, під час якої, до того ж не можна вести ніяких розмов. Розсерджений шляхтич повелів ганебно й жорстоко висікти впертого єврейського богослужителя.

Через деякий час від тої події шляхтич сильно занедужав і відчув наближення кінця. Його дружина вирішила, що це Боже покарання за образу й катування єврейського святого під час молитви, й порадила чоловікові поїхати до того на уклін і попросити прощення. Що й було зроблено: на знак каяття шляхтич побудував у лісі, на місці тої молитви єврея й екзекуції над ним, будівлю великої синагоги. Синагога, що стояла в районі Старого міста, проіснувала до самої німецько-фашистської окупації (знищена у 1942 році).

У цей час подорожував по містам Поділля та Волині Баал-Шем-Тов[3] (скорочено Бешт, справжнє ім’я Ізраель бен Еліезер), розповсюджуючи своє вчення. Приїжджаючи в Бердичів, він зазвичай зупинявся у будинку рабина Лібера. Про останнього Бешт відгукувався так: “Бувають праведники, яким дарує одкровення пророк Ілія; з Лібером відбувається зворотне: це він дарує одкровення пророку”. Лібер, зі свого боку, глибоко шанував Бешта, хоча й не належав до кола його учнів та офіційно не став хасидом: у “синагозі Лібера” (цю назву вона зберігала й століття потому) молились по-ашкеназськи (міснагедськи), а не згідно хасидського звичаю. Глибока повага рабина Лібера до Бешта, за переказами, укріпилася ще більше після смерті останнього. Тільки тоді у повній мірі виявилась велич засновника хасидизму. Хасидська легенда розповідає, що у перший час після смерті Бешта Ліберу припинила з’являтися ночами тінь прадіда Натана Шапіро для звичних настанов у кабалі. Тоді він відправив свого сина Ієхіла на могилу прадіда до Кракова, щоб запитати того про причину раптової немилості. Ієхіл привіз відповідь: з нагоди смерті Бешта на знак трауру на 30 днів закрилась “верховна” (небесна) академія, звідки рабин Натан опускався до правнука.

З того часу Лібер став ближче до хасидизму. Суботніми проповідями у синагозі він намагався підготувати народ до сприйняття нового вчення, до віри в нього, і воно скоро укріпилось серед його слухачів, не зустрівши ніякої особливої перешкоди. Рабин Лібер став проповідником (“магідом”) бердичівської єврейської общини. Жителі прозвали Лібера “великим”.

Помер рабин Лібер Еліезер 16 листопада 1770 року (28 хешвана 5531), на 104 році життя, під час епідемії чуми, що спалахнула в той час на Волині. У місті від хвороби помирало так багато людей, що живі не встигали проводити поховання за встановленим звичаєм і ховали померлих у великих братських могилах. За переказами, рабин Лібер, відчуваючи наближення смерті, покликав до себе чотирьох євреїв та пообіцяв їм місце у загробному світі (Olam haBa) за те, що вони проведуть його поховання за всіма канонами в індивідуальній могилі, а не кинуть до загальної могили. Лібер помер, і відразу після його смерті епідемія чуми вщухла.

Поховали рабина Лібера на старому єврейському кладовищі (нині не існує), на якому похований і його батько рабин Авроом. Могила Лібера стала одним із двох індивідуальних святих поховань у Бердичеві (другою стала могила рабина Леві Іцхака Бен Меїр Бердичівського на єврейському кладовищі). За могилою постійно доглядали, вона зберігалася недоторканою до кінця 20-х років XX століття. На надгробній плиті можна було прочитати напис (на ідиш, в перекладі на російську):

В году <5>531 <1771>. /
Памятник на могиле умершего /
в эпидемию. Проповедник /
великий, предсказывающий /
на благо, и толкователь
глубокий, / и знающий,
благочестивец скромный, /
в[еликий] н[аставник],
знаменитый / у[читель
наш] Элиэзер-Либер / с[ын]
у[чителя нашего] Авраама
б[лагославенной] п[амяти]

Після смерті Лібера у Бердичеві не лишилось проповідників такого рівня поваги. Лише через півтора десятиліття до Бердичева приїхав рабин Леві-Іцхак Бен Меїр. У перший час він ще зустрічав деякий спротив з боку прибічників рабина Лібера, але доволі скоро вдалося навернути цих напівмістиків до хасидизму. Онук Лібера згодом став одним з адептів рабина Леві-Іцхака.

У 1913 році до Бердичева прибула етнографічна експедиція під керівництвом петербурзького вченого Семена Якимовича Ан-ського (справжнє ім’я та прізвище – Шлойме-Занвл Раппопорт). До складу експедиції також входив фотограф Соломон Борисович Юдовін (1892-1954), який сфотографував могилу рабина Лібера.

На початку 30-х років XX століття за розпорядженням місцевої влади єврейське кладовище зруйнували, на його місці утворили парк (з 1968 року – парк культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка). Зруйнували й могилу рабина Лібера.

Через півстоліття – у 80-х роках – єврейська громада Бердичева відновила могилу рабина Лібера Еліезера. Нині вона підіймається у міському парку неподалік від входу зі сторони вулиці Шевченка (але не на тому місці, де насправді знаходилась). На могилі встановлено надгробок із залізобетону з вмурованою гранітною плитою без напису. У 2015 році на надгробок встановили стелу з присвятним написом. Напис:

Здесь покоится 
Великий рабби Элиэзер Либер Ашкенази,
сын рабби Авраама Ашкенази
Потомок святого рабби Шимшона из Острополя
Основатель и проповедник еврейской общины города,
товарищ святого Баал Шем Това
Поднялся в выси небесные 28 хешвана 5531 г. (16 ноября 1770).

Джерела і література:

Дербаремдикер М.Л. “Парадоксы и феномены истории и жизни еврейской общины города в Украине – Бердичева – их отражение в публикациях на идиш и изустных народных преданиях” // Заявка на участие в двенадцатой научной конференции “Еврейская история и культура в странах Центральной и Восточной Европы”, 2002 г.

Городецкий С.А. Рабби Леви-Ицхак Бердичевский. // Еврейская старина. – I, 1909. – С. 205-236. / http://www.lechaim.ru/ARHIV/145/b_ravin.htm

[1] Кабала (гебр. קַבָּלָה, “одержання, прийняття, переказ”) — духовне містично-філософське вчення, основними джерелами якого вважаються єврейські релігійні книги Йєцира, Багир, Зоар і писання Арі (раввина Іцхака Лурія Ашкеназі, відомого як Арізаль). Кабала прямо або побічно впливала на багатьох філософів і вчених протягом історії людства, набула значної популярності в наші часи. На Кабалі основані єврейські рухи останніх сторіч — зокрема хасидизм і релігійний сіонізм.

[2] Шляхта (пол. Szlachta) — провідний суспільний привілейований соціальний стан, форма аристократії у Польщі, Литві, Білорусі та Русі-Україні у XIV-XVIII століттях.

[3] Баал Шем Тов (дослівно єврейською: Володар доброго імені, скорочено Бешт, справжнє ім’я Ізраель бен Еліезер; 1698, с. Окопи, Борщівський район, Тернопільська область — 1760, смт. Меджибіж, Летичівський район, Хмельницька область) — єврейський цадик (євр. праведник), засновник хасидського руху серед євреїв.