Красицька Галина Федорівна

Красицька Галина Федорівна (нар. 30 червня 1926, с. Красногородка, Богуславський р-н, Київська обл.) – педагог, поетеса.

Галина Федорівна Красицька (уроджена Сторчак) народилася 30 червня 1926 року в селі Красногородка Богуславського району, що на Київщині. Її батько Федір Сторчак був учителем російської мови та літератури в місцевій школі, мати після закінчення гімназії працювала вчителькою молодших класів, потім домогосподаркою.

Дитинство Галини припало на часи Голодомору, який торкнувся і рідного села. Батько, будучи директором школи, робив усе можливе, аби врятувати своїх вихованців від голоду. Проте через переслідування був змушений зі свого села тікати до брата на Черкащину, у село Козацьке. Згодом сюди переїхала й уся сім’я. Тут, у Козацькому, Галина сіла за шкільну парту та здійснила свої перші поетичні спроби.

Розпочалась німецько-радянська війна. Одного дня через село, в якому проживала Галина, німці вели колону радянських полонених. І дівчина разом із іншими винесла з хати трохи харчу, щоб допомогти змученим полоненим. Зазвичай, німці дітей просто відганяли від колони. Однак цього дня сталося інакше – нацисти несподівано забрали дівчат, що винесли їжу полоненим, із собою. Так Галина потрапила у полон, де провела всі чотири роки війни.

Спочатку Галина потрапила до табору Равенсбрюк, що мав шість філій таборів. Це перевалочний пункт, де відбувалось “сортування” полонених. Згодом зі своїми подругами Галина потрапила до табору Нойбрандербург, де розташований завод літакобудування. Працювали дівчата вночі у дві зміни. Галина зросту маленького, і аби дістати до верстату, їй підставляли лавку під ноги.

У равенсбрюкському таборі Галина познайомилась із дружиною відомого чехословацького журналіста та активіста комуністичної партії Юліуса Фучика – Густою, яка працювала перукаркою та стригла прибулих полонянок. Як згадувала Галина Федорівна, це була людина високих моральних якостей. Дуже горда, справедлива, мужня жінка, яка, незважаючи навіть на звістку про загибель свого чоловіка, трималася мужньо. Це була жінка, що морально підтримувала полонянок, яка всім допомагала і була для них прикладом. Густа дуже прив’язалася до української дівчини, яка була маленькою та кволою. Доля розпорядилася так, що і в Нойбранденбург Густа та Галина потрапили разом. Тут Густа працювала на кухні і завжди діставала щось смачне своїй улюблениці (адже на той час полонені всіх країн, окрім СРСР, отримували підтримку з боку Міжнародного Червоного Хреста).

Життя у таборі було тяжким, за малу провину дівчат били. Узимку обливали холодною водою, змушували стояти “струнко” цілу ніч, а потім одразу йти на роботу. Але дівчата не здавалися: вони створили в таборі підпільну організацію, розклеювали листівки, повідомляли новини з фронту, які вони взнавали з уривків газет, що валялися на території табору.

30 квітня 1945 року радянські війська увійшли на територію Нойбрандербурга. Офіційною датою звільнення вважається 2 травня 1945 року, коли зламали всі загорожі та знеструмили дроти. Як активних учасниць підпілля, що існувало у таборі Нойбрандербург, президент Чехословаччини Людвік Свобода нагородив радянських дівчат медалями. У числі їх була нагороджена й Галина.

Після звільнення Галина Красицька повернулась в Україну. Через декілька років вона закінчила школу та вирішила отримати вищу освіту. Директор школи порадив вступити на факультет міжнародної журналістики, тож дівчина поїхала до Москви. Та коли у столичному вузі дізнались про те, що Галина перебувала у концтаборі на території Німеччини, їй відмовили. Невдовзі вона стала студенткою Кіровоградського педагогічного інституту на історико-філологічному факультеті, отримала фах учителя історії. Лише через 30 років її визнали учасником бойових дій, коли на зустрічі колишніх в’язнів концтабору у Львові її подруги підтвердили участь Галини Федорівни у підпільній організації.

Галина Федорівна вийшла заміж за військового. Часто переїздила і все життя працювала вчителем історії. Але знаходила час і для творчості. Не покидала писати вірші, а до них згодом додалась ще й проза. У 1964 році в газеті “Поліська правда” в Білорусії надрукували перший вірш поетеси. Друкували її часто, у різноманітних газетах, журналах, бо її вірші вражали ліризмом, витонченістю.

У 1979 році Галина Красицька переїхала в Україну, до Бердичева. Саме у Бердичеві її визнали як поетесу. Вона постійно друкується у місцевій пресі як позаштатний кореспондент, бере активну участь у громадському житті міста, згодом стала активним членом товариства “Просвіта”. Тут виходять її збірки поезій “Серпневі роси”, “Тернові шляхи”, “Від весни до осені”, повість “Місячне сяйво”, збірка оповідань “Опалені долі”. Поетична творчість Галини Федорівни живиться глибоким внутрішнім світосприйняттям. Історик за фахом, вона вміло завіршовує героїчну минувшину свого народу, історичні образи вітчизняних подвижників, віру й надію у щасливе майбутнє рідної України.

Творчий доробок Галини Красицької:

• Красицька Г.Ф. Сповідь черниці. – Бердичів: “Поліграфічна фабрика”, 2001 р.
• Красицька Г.Ф. Від весни до осені. – Житомир: “Полісся”, 2001 р.
• Красицька Г.Ф. Надвечір’я моє. Поезії. – Житомир: “Полісся”, 2003 р.
• Красицька Г.Ф. Обпалені долі. – Житомир: “Полісся”, 2004 р.
• Красицька Г.Ф. Світи, моя зоре. – Бердичів: ПП “Графіка”, 2006 р.
• Красицька Г.Ф. Тернові шляхи. – Бердичів: “Поліграфічна фабрика”, 2006 р.
• Красицька Г.Ф. Журба журавлина. Поезії. – Житомир: “Полісся”, 2007 р. – 76 с.
• Красицька Г.Ф. Легенда про Смілу. Поезії. – Житомир: “Полісся”, 2008 р. – 80 с.
• Красицька Г.Ф. Світло і тіні Бердичева: Спогади, роздуми, поезії. – Житомир: “Полісся”, 2009 р.

Джерела і література:

Мартинюк М.В. Долі, пов’язані з Бердичевом: Біографічні нариси про визначних людей міста (біографічний довідник) – Житомир: Вид-во “Волинь”, 2009 – 200 с.

Кавун В. Вижила у справжньому пеклі… // “Голос України” №233 (3733) від 08.12.2005 р.

Духовна О.М. Бердичівська поетеса Г.Ф. Красицька (літературний портрет) // Бердичівська земля у плині часу / Голов. ред. М.Ю. Костриця. – У 2-х тт. – Житомир: М. Косенко, 2007. – 384 с., іл. – (Науковий збірник “Велика Волинь”. Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. – Вип. 37).

Бєлякова С. Повчальна мудрість поезії. // “Земля Бердичівська”, №48 (15375) від 12.06.2004 р.