Котляр Йосип (Йосл) Соломонович

Котляр Йосип (Йосл) Соломонович (нар. 12 лютого 1908, Бердичів, Київська губернія, Російська імперія – пом. 15 червня 1962, Вільнюс, СРСР) – дитячий письменник та поет.

Котляр Йосип (Йосл) Соломонович народився 12 лютого 1908 року у єврейській родині в Бердичеві.

Йосип Котляр початкову освіту отримав у хедері (приватній єврейській релігійній початковій школі), потім навчався у міському училищі. Після революційних подій 1917 року родина Йосипа переїхала до Харкова, тодішньої столиці України. Тут Йосип закінчив педагогічний технікум, згодом єврейське відділення Харківського вчительського інституту. Працював у єврейських газетах і видавництві.

Йосип Котляр почав друкуватися наприкінці 1920-х рр. у харківських молодіжних виданнях “Юнге гвардіє”, “Юнгер бойкланг”, “Ройте велт” та інших, що виходили мовою ідиш. У його віршах знайшли відображення різні аспекти життя народу, насамперед молоді.

Йосип Соломонович одружився, у родині Котлярів з’явилась дочка Марія. Молода родина проживала у Будинку “Слово” — житловому будинку в Харкові по вулиці Культури, 9 (первинна адреса — вулиця Червоних Письменників), який побудований у 1928 році кооперативом літераторів. Тут проживали такі відомі українські літератори, як Павло Тичина, Володимир Сосюра, Микола Трублаїні, Лесь Курбас та багато інших. Але цей письменницький будинок зажив недоброї слави: у травні 1933 року — арешт прозаїка Михайла Ялового і самогубство публіциста Миколи Хвильового ознаменували початок хвилі репресій проти діячів української культури, що потім отримало назву “Розстріляне відродження”. Письменницький будинок, за свідченням поета Івана Багряного (арештований у 1932 році), отримав прізвисько “Крематорій”, з часом — ДПЗ (рос. дом предварительного заключения). До 1938 року було репресовано мешканців сорока квартир із шістдесяти шести. У деяких квартирах арешти відбувалися багаторазово: або “брали” все нових і нових їхніх мешканців, або “добирали” родичів та рідних. Багато хто був розстріляний. Але родину Котлярів репресії не зачепили.

У 1930 році вийшла перша збірка віршів Котляра “Ліхтік гебойрн” (“Світле народження”, Харків). Його вірші публікуються в єврейських альманахах і збірках: “Шлахтн” (Харків – Київ, 1932), “Літкомюг” (там же, 1933), “Зай грейт” (Харків, 1934) та інших. Котляр випустив декілька книг віршів для дітей: “Киндер фун майн ланд” (“Діти моєї країни”, Харків, 1934), “Гленцндікер ветер” (“Чудова погода”, Київ – Харків, 1935), “Аф дер фрейліхер гаснув” (“На веселій вулиці”, 1938) та ін. Дитяча поезія Котляра, разом із віршами Лейба Квітко, була дуже популярна в єврейському середовищі в 1940-1950-х роках. У 1939 році вийшла книга вибраної лірики Котляра “Майн велт” (“Мій світ”, Київ), в якій відбилися складні творчі пошуки поета.

Після німецько-радянської війни родина Котлярів переїхала до Литви, звідки родом дружина Йосипа Соломоновича. Котляри проживали у місті Вільнюс. Тут Йосип Соломонович випустив збірку віршів “Ойсгелейзте ерд” (“Звільнена земля”, М., 1948), потім у Москві вийшла перша книга російських перекладів віршів Котляра для дітей під назвою “Ранок”. У 1950-х роках виявилося дарування Котляра як поета-пісняра. Котляр — переважно лірик. Його кращі твори відрізнялись народністю, асоціативною образністю. Пісні на вірші Котляра виконували Ханна Гузік, Нехама Ліфшиць, Сіді Таль, Зиновій Шульман, Еміль Горовець та ін.

Будинок Котлярів у Вільнюсі перетворився на відкритий дім, в якому часто зустрічались письменники, поети, художники.

У 1961 році в Москві була видана російською мовою книга перекладів “дорослих” віршів Котляра – “Тихим голосом” (остання прижиттєва книга поета). Переклади віршів Котляра російською мовою увійшли до антології “Радянська єврейська поезія” (М., 1985). Після смерті поета його вірші публікувалися на сторінках журналу “Советіш геймланд” (до 1978 р.).

Помер Йосип Соломонович Котляр 15 червня 1962 року у місті Вільнюс.

На початку 1970-х рр. сім’я Котляра репатріювалася до Ізраїлю. Творчими стопами Йосипа Котляра пішла його дочка Марія Котляр-Штарк. Батьківський дар поета їй вдалося перевтілити у своє покликання. Вона стала високопрофесійним диктором на радіо в Ізраїлі, присвятивши цій справі двадцять років життя (1972-1992 рр.). Її голос був відомий багатьом репатріантам, що переїхали в Ізраїль із СРСР.

У 1993 році у видавництві “І.-Л. Перець — фарлаг” (Тель-Авів) була видана книга Котляра “Майн велт” (“Мій світ”), в яку включені вибрані вірші Котляра. Пісні на вірші Котляра й досі залишаються в репертуарі єврейських співаків.

Джерела і література:

Котляр Иосиф Соломонович. // Электронная еврейская энциклопедия: http://www.eleven.co.il/article/12208

Костриця М.Ю. Постаті землі Бердичівської: Історико-краєзнавчі нариси. У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. — Т. 2, с. 140.