Керносенко Володимир Броніславович

Керносенко Володимир Броніславович (нар. 6 липня 1947, Бердичів, Житомирська обл., УРСР, СРСР – пом. 5 серпня 2018, Бердичів, Житомирська обл., Україна) – футболіст, тренер, Заслужений працівник фізичної культури та спорту України.

Керносенко Володимир Броніславович народився 6 липня 1947 року в місті Бердичеві. Володимир Керносенко пішов у перший клас до восьмирічної школи №13. Після її закінчення для отримання повної середньої світи вступив до школи №15. Ще під час навчання у школі Володимир відвідував гурток із малювання в Будинку піонерів, займався також у музичній школі у духовому оркестрі. Але ще навчаючись у п’ятому класі (в 1961 році) Володимир потрапив на тренування до спортивної школи і почав займатись футболом, де тренувався до одинадцятого класу. Його першим тренером став Казимир Володимирович Селенок, який і прищепив хлопцю любов до футболу, що живе в його серці й по цей день.

Володимир брав участь у різних змаганнях: це і першість області, і “Шкіряний м’яч” і гра за збірну області. Разом із командою він виграв зональні змагання Спартакіади школярів – це був найбільший успіх Житомирської області. Потім команда поїхала на фінальні змагання Спартакіади школярів, де зібрались вісім найкращих і найсильніших команд, які ставали переможцями зональних змагань. У фіналі наші футболісти посіли сьоме місце. І для області, і для футболістів це був значний успіх. З цієї пори Володимир Керносенко мріяв стати професійним гравцем.

З 1963 року Володимир успішно виступає за команду машинобудівного заводу “Прогрес”. Позиція на полі – центральний захисник/півзахисник. Наприкінці 1965 року провели зимові змагання в Новогуйвинську, де проходив відбір молодих футболістів до команди майстрів “Полісся” (Житомир). Так у 17 років Володимир потрапив до команди майстрів. У складі “Полісся” Володимир Керносенко провів два сезони – 1966 та 1967 років. На початку було дуже важко – молодий гравець не завжди потрапляв до основного складу. Але наприкінці сезону він став повноправним гравцем “основи”. У 1967 році Володимир Броніславович був вимушений піти з команди з-за отриманої травми, та повернувся до Бердичева, до рідної команди “Прогрес”. Почав виступати за “Прогрес” у чемпіонаті області, згодом призваний на військову службу, а в 1968 році в Бердичеві сформували команду класу “Б”.

Володимир Керносенко став одним із бердичівлян, котрий провів два сезони у команді “Прогрес” (Бердичів), коли вона виступала у класі “Б” Чемпіонату СРСР. Окрім нього, ще в цій команді задіяли таких футболістів з Бердичева, як Євген Бєлобородов, Дмитро Ізмайлов, Зиґмунд Возняк. Перший сезон команда виїздила на навчально-тренувальні збори на Чорноморське узбережжя (Володимир не їздив, оскільки якраз у цей час проходив військову службу). Сезон став важким, тому що команда ще молода, суперники – дуже потужні. У наступному, другому сезоні команда стала краще укомплектованою, змінився тренерський склад. Команді надали більш кращі умови для тренування. На відміну від першого року Володимир Керносенко пройшов повністю з командою навчально-тренувальні збори, команда провела якісний підготовчий період, тому другий рік зіграли краще, ніж перший. Але, як згадував Володимир Броніславович, могли виступили набагато краще, якщо б були більш досвідченіші гравці, тому що молодь не могла показати той результат, що потрібний. Команда готувалась і до третього сезону, але у зв’язку з важким фінансовим положенням у Бердичеві команду вирішили розформувати. Так футбольна команда “Прогрес” припинила існування. Клас “Б” в СРСР проіснував ще рік, потім – у 1970-му – його команди перейшли до Класу “А”.

Після того, як “Прогрес” припинив виступи у класі “Б”, Володимир Керносенко продовжив грати за “Прогрес”, яка з цього часу виступала у першості області. У 1971 році після одної з ігор на першість області Володимир отримав важку травму. Та пропри це йому надійшла пропозиція грати за російську команду “Машинобудівник” (Псков) – команду майстрів класу “А”. На перших порах було дуже важко, травма ще не повністю залікувалась, але новому гравцеві намагалися у всьому допомогти, щоб швидше став на ноги і почав грати. Погравши там останні вісім ігор із травмою, Володимир Керносенко виходив на поле і старався довести, що він гідний грати у команді, старався так грати, щоб до нього не було жодних претензій. Але по закінченні сезону та відпусткового періоду змінилось керівництво команди. Новий тренер прибув із Москви, він привіз із собою цілий ряд нових гравців і Володимир змушений повернутись до рідного Бердичева, де знову почав виступати за команду “Прогрес”.

Ще граючи за “Прогрес”, Володимир Керносенко вирішує стати тренером – тренувати дітей. Задля цього у 1975 році вступив до Кам’янець-Подільського педагогічного інституту на відділення “Фізичне виховання”. Того ж року зарахований тренером-викладачем до бердичівської ДЮСШ і одночасно продовжив грати за команду “Прогрес”. Так поєднав тренерську роботу з кар’єрою гравця одночасно.

Працюючи тренером у спортивній школі, Володимир Броніславович старається приділити увагу юнакам, які приходили на тренування до його групи, виявляє здібних юнаків, які мали працювати, розвиватись і продовжувати свою кар’єру футболістів у командах високого рівня. Першим із таких із його вихованців став Сергій Заєць, який на тренуваннях виділявся своєю грою, чуттям до ігрових ситуацій, володів непоганим ударом із обох ніг. Згодом Сергія запросили до юнацької збірної колишнього Радянського Союзу, у складі якої він брав участь у Чемпіонаті світу (1989) та Чемпіонаті Європи. А далі Сергій став гравцем нашої найулюбленішої команди – “Динамо” (Київ). У його складі став Чемпіоном Радянського Союзу, Володарем Кубку Радянського Союзу, Чемпіоном України, Володарем Кубку України. Також грав за Олімпійську збірну Радянського Союзу. Після завершення кар’єри гравця працює дитячим тренером у Києві.

Другим таким вихованцем Володимира Керносенка став Юрій Грошев. Після закінчення спортивної школи він під час військової служби потрапив до складу збірної Збройних сил України, з якою виступав у Чемпіонаті Європи серед військовослужбовців. Після цього потрапив до команди майстрів Чемпіонату Молдови – “Ністру” з невеличкого містечка Атаки. У складі “Ністру” виступав у Єврокубкових турнірах, став Володарем Кубка Молдови. Деякий час виступав в Україні за “Кривбас” (Кривий Ріг) та “Закарпаття” (Ужгород). Закінчив тренерські курси УЄФА, отримав тренерську ліценцію УЄФА, нині має змогу працювати тренером. І Юрію, і Сергію футбол допоміг розкрити їхні можливості, стати порядними людьми.

У 2004 році Володимир Керносенко став першовідкривачем у Бердичеві дівочого футболу: здійснив набір та почав тренування юних представниць прекрасної статі. На перших порах було важко знайти гідних суперників, і в фінансовому плані також були проблеми. Але брали участь у різних турнірах як у Бердичеві, так і за його межами. Нині дві вихованки тренера вже кілька років поспіль виступають у збірній України – це Валерія Гаєвська та Ліана Бочківська.

Загалом, за час своєї тренерської роботи Володимир Керносенка виховав цілу плеяду футболістів, серед яких найбільше відомі: Сергій Заєць (ФК “Динамо”, м. Київ; “Нива”, м. Вінниця; “Уралмаш”, м. Єкатеринбург, Росія); Юрій Грошев (“Нива”, м. Вінниця; “Ністру”, м. Атаки, Молдова; “Кривбас”, м. Кривий Ріг; “Закарпаття”, м. Ужгород; “Дачія”, м. Кишинів, Молдова; “Сфинтул Георге”, м. Суручени, Молдова); Павло Кривов (“Спартак”, м. Житомир), Ліана Бочківська (гравець дівочої та молодіжної збірних України, кандидатка до національної збірної України, гравець ЖФК “Родина”, м. Костопіль, Рівненська область), Валерія Гаєвська (гравець дівочої та молодіжної збірних України, кандидатка до національної збірної України, ЖФК “Родина”, м. Костопіль, ЖФК “Іллічівка”, м. Маріуполь), Ганна Куртиніна (ЖФК “Умань-Ятраньфермаш”, м. Умань, Черкаська область).

Володимир Броніславович також зумів прищепити любов до тренерського ремесла своїм вихованцям і на сьогоднішній день багато його вихованців, як і він, працюють у тренерському цеху на благо міста, області, всеукраїнського і навіть зарубіжного футболу. Це Сергій Заєць, Юрій Грошев, Володимир Слободянюк, Ігор Лисюк, Олександр Подгорчук.

Держава високо оцінила працю та досягнення Володимира Керносенка – 17 вересня 2007 року за багаторічну сумлінну працю Президент України Віктор Ющенко присвоїв Володимиру Броніславовичу Керносенко звання “Заслужений працівник фізичної культури та спорту України”.

Не забуває про видатного тренера і місцева влада: 18 вересня 2012 року на бульварі імені В. Лонського відкрито своєрідний музей – Алею спортивної слави, де крім інших є й стенд, присвячений Володимиру Керносенку.

У червні 2012 року з нагоди 65-річчя з дня народження тренера світ побачила книга “Володимир Керносенко 65”, автором якої став спортивний оглядач Максим Железницький. У ній на основі документальних матеріалів описано життя відомого бердичівського спортсмена, тренера, педагога.

Останні роки Володимир Керносенко проживав у Бердичеві, продовжував працю на тренерській ниві.

Помер Володимир Броніславович Керносенко 5 серпня 2018 року.

Рішенням Бердичівської міської ради №1220 від 21.12.2023 р. «Про перейменування вулиць та провулків у м. Бердичеві» вулицю Академіка Павлова, на якій проживав відомий тренер, перейменували на вулицю імені Володимира Керносенка.

Джерела і література:

Железницький М. Володимир Керносенко 65. – Житомир, ПП Харовський А.М., 2012, 56 с.

Железницький М. Володимир Керносенко. // “Спортивний Бердичів”, липень 2011 р.

Рішення Бердичівської міської ради №1220 від 21.12.2023 р. «Про перейменування вулиць та провулків у м. Бердичеві».