Home Новини Календар знаменних і пам’ятних дат міста Бердичева на 2023 рік

Календар знаменних і пам’ятних дат міста Бердичева на 2023 рік

3906
0
SHARE

Цей календар знаменних і пам’ятних дат в історії Бердичева на 2023 рік містить пам’ятні події, важливі для бердичівлян.

Дата

Подія

Січень

1  

140 років (1883) як в Бердичеві сталась велика трагедія – пожежа в зимовому цирку.

Пожежа у бердичівському цирку. Гравюра в одному з французьких журналів

В новозбудованому зимовому цирку проходила новорічна вистава під назвою «Страшний суд». На виставу прийшло близько 520 осіб, переважно заможних бердичівлян та численних гостей міста, які приїхали з сусідніх волостей та повітів. Цирк знаходився на вулиці Махнівській (нині вулиця Вінницька) поряд із Театральною площею. Під час вистави сталася пожежа – вогонь швидко поширився на все приміщення цирку, яке вмить наповнилося димом. За 10-15 хвилин цирк згорів дощенту, загинула 301 людина.

Як з’ясували згодом, причиною загоряння стало недбале поводження з гасом, який використовувався для ламп освітлення.

Пожежники прибули на місце трагедії лише вранці, коли все згоріло. Відразу після трагедії в Бердичеві створили Комітет суспільної допомоги постраждалим під час пожежі. Під егідою комітету здійснювався розбір трупів родичами з місця трагедії та поховання невпізнаних тіл. Всі зібрані залишки одежі, кістки та інші речі вивезли за межі міста та спалили. Саме згарище обсипали 118 пудами негашеного вапна, згодом навколо місця трагедії звели огорожу.

Загиблих упізнавали за прикрасами і коштовностями, іншими уцілілими у вогні особистими предметами. А невпізнані трупи поховали на кладовищі на східній околиці міста (нині кладовище на вулиці Пушкіна) у двох загальних могилах. Навколо них встановили дерев’яну огорожу та пам’ятник у вигляді великого кам’яного хреста на постаменті. На пам’ятнику зробили напис: «НЕОПОЗНАННЫМЪ ЖЕРТВАМЪ ПОЖАРА ЦИРКА 1 го Генваря 1883 года».

15  

65 років (1958) як при міській лікарні почав працювати пункт переливання крові.

До цього кров для переливання доводилось возити з Житомира, що до певної міри ускладнювало роботу медичного закладу.

Новий пункт переливання обладнано сучасним устаткуванням, створені умови для його нормального функціонування. На цей час донори забезпечуються безплатним харчуванням у день здачі крові і звільняються від роботи на два дні. За існуючими правилами лікарня оплачує донорів з розрахунку 50 карбованців за кожні 100 грамів зданої крові.

Пункт переливання у Бердичеві діяв до кінця 2018 року. З 2 січня 2019 року відділення трансфузіології в Бердичеві перейменували в лікарняний Банк крові. А це означало, що забір крові від донорів та її переробка тут більше не проводяться.

28  

270 років (1753) як Папа римський Бенедикт ХІV видав декрет, яким дозволив коронувати ікону Матері Божої Бердичівської, що зберігалась у Бердичеві в монастирі Кармелітів Босих. Сам Акт коронації ікони відбувся 16 липня 1756 року.

Лютий

5  

20 років (2003) з дня створення Бердичівської міської організації фізкультурно-спортивного товариства «Спартак». Першим головою міської ради товариства став лікар-тренер Анатолій Дмитрович Биковський.

Фізкультурно-спортивне товариство «Спартак» – одне з перших спортивних товариств, яке створили ще у колишньому Радянському Союзі в 1935 році. Того ж року була заснована й українська організація товариства, яка стала частиною Всесоюзного ДСТ «Спартак». Товариство об’єднало найдрібніші колективи фізкультури, в яких бурхливо почала розвиватись масова фізична культура і спорт та зростала спортивна майстерність.

11  

110 років (1913) з дня народження Володимира Григоровича Зака (1913-1994) – відомого радянського шахіста, шахового тренера і літератора, кандидата у майстри спорту СРСР, Заслуженого тренера СРСР.

Володимир Зак народився в Бердичеві, з дитинства захопився грою у шахи. Вже у 1938 році він здобув звання кандидата у майстри спорту з шахів. У повоєнний час працював шаховим тренером у Ленінградському палаці піонерів. У числі його вихованців – чемпіон світу Борис Спаський, віце-чемпіон Віктор Корчной, переможці першостей світу серед юнаків Валерій Салов, Європи серед юнаків Олександр Кочієв, чемпіонка СРСР Лариса Вольперт. Загалом тренер виховав 20 майстрів спорту СРСР.

Нині у Бердичеві проводяться шахові турніри пам’яті Заслуженого тренера СРСР Володимира Зака, перший із яких відбувся 18 вересня 2011 року.

12  

115 років (1908) з дня народження Йосипа Соломоновича Котляра (1908-1962) – відомого дитячого письменника, поета.

Йосипа Котляра народився в Бердичеві, після Жовтневого перевороту (1917) родина Котлярів переїхала до Харкова, де Йосип Соломонович закінчив педагогічний технікум, згодом єврейське відділення Харківського вчительського інституту. Працював у єврейських газетах та видавництвах, його вірші публікувались в єврейських альманахах та збірниках. Йосип Котляр видав декілька книг віршів для дітей. Дитяча поезія Котляра, поряд з віршами Л. Квітко, була дуже популярною в єврейському середовищі в 40-50-і роки.

Помер Йосип Соломонович Котляр 15 червня 1962 року у місті Вільнюс.

Березень

8  

95 років (1928) з дня прийняття Постанови Ради Народних Комісарів України про оголошення території колишнього монастиря Босих Кармелітів державним історико-культурним Заповідником. Заповідник із усіма, що є на його території, будівлями і з усім його майном, що має історико-культурне або мистецьке значення, передано у відання Народного комісаріату освіти УСРР.

До складу Заповідника увійшли «а) верхній костьол з його прибудовами; б) дольний костьол із склепами; в) п‘ять житлових будинків кляштора; г) система зовнішніх та підземних фортеційних споруд; д) торгівельний ряд по Кармелітанський вулиці, що його побудовано на палісаді та прибудовано до зовнішнього фортеційного муру; е) тріюмфальна, в пам‘ять коронації образу (1754 р.) капличка по Садовій вулиці; ж) старовинний цвинтар з каплицею, місце поховань ксьондзів-кармелітів, по Житомирській вул.; з) старовинне кладовище кармелітське по Бистрицькій вул.; и) музей та бібліотека «старого кляштора».

10  

60 років (1963) з дня організації в Бердичеві туристського клубу «Ентузіаст». Першим керівником клубу стала профспілковий організатор бердичівського педагогічного інституту Валентина Нечаєва.

З початку 1970-х «Ентузіаст» увійшов до числа п’ятдесяти кращих туристських клубів Радянського Союзу. Туристи міста неодноразово перемагали на обласних змаганнях, були призерами республіканських змагань. Туристичні стежки членів клубу «Ентузіаст» пролягли по Карпатах та Криму, Кавказу та Тянь-Шаню, Алтаю та Забайкалля, Якутії та Приполярному Уралу, Таймиру та Карелії.

16  

140 років (1883) від дня народження Теофіла Борисовича Фраєрмана (1883-1957) – відомого українського живописця, маляра-імпресіоніста.

Теофіл Фраєрман народився в Бердичеві в заможній єврейській родині, мистецьку освіту здобув в академіях мистецтв Мюнхена (1903) та Парижу (1905). З 1920 року викладач, з 1935 року – професор Одеського художнього училища. Сьогодні твори художника зберігаються в провідних музеях України й країн колишнього СРСР. Серед учнів Теофіла Борисовича такі відомі художники як Є. Кибрик, С. Отрощенко, О. Постель.

16  

75 років (1948) від дня народження Ольги Олександрівни Дзюрбей – художниці, мистецтвознавця.

Ольга Дзюрбей народилась у селі Вільшанка Чуднівського району Житомирської області, закінчила Житомирське культурно-освітнє училище (1967), Київський Державний інститут культури ім. О.Є. Корнійчука (1987), отримала спеціальність «культурно-освітня робота» (мистецтвознавець).

Великий вплив на формування Ольги Дзюрбей як художника справив її батько – Олександр Яцюк. Він став і вчителем, і наставником у творчих пошуках.

Ольга Олександрівна в своїй творчості сповідує цікавий художній напрям – авангардизм. На переконання художниці, живописна природа надихає на сприйняття прекрасного, вчить сприймати барви життя, використовувати їх для майбутніх полотен. Впродовж 1997-2009 рр. її персональні виставки відбулись у Бердичеві, Житомирі, за кордоном. У 2007 році Ольга Дзюрбей за здобутки у творчості отримала звання «Майстер народної творчості».

29  

70 років (1953) з дня народження Михайла Юрійовича Полюги – поета, прозаїка.

Михайло Полюга народився Бердичеві. Ще зі шкільної лави мріяв про педагогічну роботу. Але після служби в лавах Збройних сил подав документи до Харківського юридичного інституту, по закінченні якого у 1978-2012 роках працював в органах прокуратури Житомирщини. Проте й першій любові Михайло Полюга не зрадив: у 1992 році заочно закінчив у Москві Літературний інститут імені М. Горького, член Спілки російських письменників (1996) та член Національної спілки письменників України (2005).

Михайло Полюга – автор 19 книжок. Пише російською. Його роман «Прискорбные обстоятельства» увійшов до «короткого списку» Бунінської премії 2015 року. В 2018 році повість «Дар напрасный» увійшла до «довгого списку» премії ім.Ф.Іскандера, оповідання «Взгляд» та «Если нас не поймают» – відповідно до «короткого списку» премій ім. І.Бабеля та Тургенєвської «Бежин луг». Його повісті та оповідання друкуються в журналах «Звезда», «Сибирские огни», «Студенческий меридиан», «День и ночь», «Київ», «ZA-ZA» (Германия), «Соборність» (Израиль), «Семь искусств» (Германия), «Этажи».

31  

100 років (1923) з дня народження Арона Фроімовича Буха (1923-2006) – художника, члена Спілки художників СРСР.

Арон Бух народився в Бердичеві в родині дрібного підприємця. Потяг до малювання в Арона з’явився рано: у півтора роки від народження він вперше взяв до рук олівець, у три роки його не можна було відірвати від цього заняття. Арон Бух відвідував художню студію ВЦРПС (Всесоюзна центральна рада професійних союзів), де навчався в майстра Костянтина Юона. У 1947 році закінчив Московське обласне художнє училище «Пам’яті 1905 р.».

Арон Бух виробив свою, власну манеру створення картин. Він вважав себе неповторним, унікальним явищем, і з огляду на його твори – цілком справедливо.

Квітень

4  

70 років (1953) від дня народження Михайла Павловича Пасічника – поета, письменника, публіциста.

Михайло Пасічник народився в селі Половецьке Бердичівського району в сім’ї сільських трудівників. Його поетичний талант проявився ще в дитинстві, перші віршовані твори з’явились на шпальтах обласних газет, коли молодий поет навчався у старших класах середньої школи.

Михайло Пасічник отримав педагогічну освіту, деякий час працював вчителем у школі. Згодом працював у редакціях газет «Радянський шлях» (нині «Земля Бердичівська»), «Комсомольська зірка».

Михайло Пасічник – поет-лірик, поет-філософ, поет-драматург, поет-психолог. Його віршам притаманні як простота й людяність, так і глибока думка й розважливість, метафоричність та яскрава образність. Письменник друкується в багатьох газетах та журналах України, зарубіжних країн – Росії, Киргизії, Таджикистану, Чехії, Болгарії, США. Журналістську працю Михайло Павлович поєднував із громадською – він став першим головою міського Товариства української мови ім. Тараса Шевченка (згодом повернуло собі первісну назву – «Просвіта»), балотувався кандидатом у депутати Верховної Ради України (1994), багато років поспіль обирався членом ради Житомирської організації Національної Спілки письменників України, з 2007 року – її голова.

У 2012 році рішенням Бердичівської районної ради Михайлу Павловичу Пасічнику присвоєно звання «Почесний громадянин Бердичівського району».

5  

65 років (1957) як побачив світ перший номер багатотиражної газети «За технічний прогрес» – органу заводського партбюро, завкому профспілки, комітету комсомолу та дирекції бердичівського машинобудівного заводу «Прогрес».

Тираж газети становив 1500 екземплярів. Багатотиражка продовжила кращі традиції своїх попередниць: повідомляла прогресівців про успіхи, викривала недоліки, була своєрідним літописом трудового і громадського колективу заводу. Редакторами газети в різні часи були такі відомі бердичівляни як Віктор Пузиренко, Микола Борисюк, Віктор Ягодін, Григорій Готовчиць та інші. Останні роки газету очолювала Марія Пахолівецька.

18  

100 років (1923) як на базі вищих педагогічних курсів, які знаходились у селі Круподерниця Погребищенського району (нині Київська область), у Бердичеві в приміщенні колишнього 7-класного комерційного училища ім. О.Пушкіна організували педагогічні курси, на яких готували вчителів початкових класів.

Згодом курси реорганізували у педагогічний технікум. Нині у приміщенні комерційного училища діє Бердичівський педагогічний коледж, ліцензований і акредитований як вищий навчальний заклад І рівня акредитації. Тут готують спеціалістів за спеціальностями: «Дошкільна освіта», «Музичне мистецтво» і «Соціальна робота».

22  

20 років (2003) з дня заснування Бердичівського куреня Всеукраїнської громадської організації «Козацьке Військо Запорозьке України». Її керівником став Олександр Федорович Новіков.

Метою організації визначені відродження та розвиток козацької справи на звичаях Запорозького козацтва, науково-пошукова та громадсько-краєзнавча робота, пропаганда історії, культури і традицій Українського козацтва.

Травень

8  

100 років (1923) від дня народження Аркадія Павловича Кащука (1923-1994) – педагога, який тривалий час очолював середню школу №11 міста Бердичева.

Аркадій Кащук народився в селі Никонівка нині Бердичівського району. Ще в дитинстві проявив неабиякі здібності до навчання. Відразу після німецько-радянської війни, яку пройшов від початку та до кінця, розпочалася його педагогічна діяльність – спочатку він працював учителем і директором Кикишівської семирічної школи Бердичівського району, а з 1962 по 1983 рік (більше двадцяти років) очолював восьмирічну школу №11 міста Бердичева.

Багато років підряд Аркадій Кащук обирався депутатом Бердичівської міської ради народних депутатів, був головою депутатської групи мікрорайону «Загребелля». За багаторічну працю по навчанню та вихованню підростаючого покоління Аркадію Кащуку присвоєно звання Заслужений вчитель Української РСР.

9  

60 років (1963) від дня народження Сергія Васильовича Танадайчука (1963-2002) – талановитого художника-самородка, майстра народної творчості, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

Сергій Танадайчук народився в селі Махаринці Козятинського району, що на Вінниччині, тривалий час проживав та творив у Бердичеві. Він захоплювався трипільською культурою – виготовляв витинанки, складав віршовані рядки до картин, видав близько 30 випусків книг у серії «Бердичівське народне мистецтво». Поряд з цим Сергій брав участь у всеукраїнських виставках, увійшов повноправним членам у столичні кола художників, оформлював книги знаних письменників, таких як Сергія Плачинди «Міфи давньої України».

Помер Сергій Васильович Танадайчук 29 липня 2002 року, похований у Бердичеві на загальноміському кладовищі по вулиці Бистрицькій.

28  

40 років (1983), як в Бердичеві відбувся перший випуск учнів Бердичівської дитячої художньої школи. 27 випускників одержали свідоцтва про закінчення художньої школи і, таким чином, першу стежину для подальшого творчого зростання.

Художня школа створена у 1979 році, знаходиться у будівлях монастиря Босих Кармелітів. Її організатором та першим директором був Микола Софронович Яцюк.

Червень

10  

110 років (1913) від дня народження Івана Яковича Стаднічука (1913-2000) – художника, член спілки художників Казахстану та СРСР.

Іван Стаднічук народився у селі Халаїмгородок (нині село Городківка Андрушівщини), навчався у школі №1 Бердичева, яку успішно закінчив. На початку 1930-х років, рятуючись від голоду, переїхав до Середньої Азії, працював у Бухарі в театрі юного глядача. У 1940 році Іван Стаднічук закінчив Ташкентське художнє училище, у 1952 році – Ленінградську Академію мистецтв. З початку 1950-х років проживав та працював в Алмати (Казахстан).

Мешкаючи у Казахстані Іван Якович ніколи не забував, що він українець. Саме тому багато його картин присвячені українській тематиці, зокрема Т.Г. Шевченку, М.В. Гоголю, рідній Житомирщині, батькам.

Помер Іван Якович Стаднічук 26 лютого 2000 року. Похований у місті Алмати.

Липень

8  

20 років (2003) від дня урочистого закладення бульвару по вулиці Карла Лібкнехта (нині вулиця Європейська). Його перша черга проходила від готелю «Дружба» до перехрестя з вулицею Богунською. Згодом бульвар продовжили до міського Палацу культури. Основний обсяг робіт по облаштуванню бульвару взяв на себе машинобудівний завод «Прогрес».

Урочисте відкриття відновленого бульвару відбулось 15 жовтня 2003 року.

12  

20 років (2003) від дня презентації міської приватної телерадіокомпанії «ВІК», яка продемонструвала свою програму о 16 год. 30 хв. у телевізійному ефірі на телеканалі «ТОНІС». Директор телекомпанії Віктор Бесаліцьких, редактор програм – відомий у Бердичеві журналіст Володимир Карташов.

У подальшому телерадіокомпанія транслювала програми власного виробництва по мережі кабельного телебачення, в ефірі – за допомогою радіопередавача дециметрового діапазону (останні роки в цифровому форматі в ефірі DVB-Т2). Основний об’єм мовлення телекомпанії складали програми новин (виходили в ефір щогодини), ток-шоу, тематичні і пізнавальні передачі.

Телерадіокомпанія «ВІК» припинила існування у 2022 році.

19  

25 років (1998) від дня коронації вірогідної копії ікони Матері Божої Бердичівської.

Ікона створена краківською художницею Боженою Мусі-Совінською у 1990 році. Акт її коронації у Бердичеві звершив ординарій Києво-Житомирської дієцезії єпископ Ян Пурвінський під час відзначення чергової річниці коронації ікони Матері Божої Бердичівської.

На жаль, оригінальну ікону Матері Божої Бердичівської було втрачено у липні 1941 року під час пожежі, яка сталася у Санктуарії напередодні приходу німецьких військ у Бердичів.

25  

50 років (1973) від дня заснування підприємства «Укргазенергосервіс» (до 1994 р. – ВРТП «Укргазенергоремонт»).

Підприємство створили згідно з наказом ВО «Укргазпром» №408 від 25 липня 1973 р., воно розташувалось на східній околиці Бердичева поряд із Лінійно-виробничим управлінням магістральних газопроводів. Підприємство вирішує завдання з утримання технологічного обладнання компресорних станцій (КС), магістральних газопроводів та автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій (АГНКС) у робочому стані, проведення реконструкції діючих КС та АГНКС – елементів, які є складовою частиною газотранспортної системи України.

Серпень

22  

20 років (2003) від дня урочистого відкриття нового приміщення Музею історії міста Бердичева.

Цей захід відбувся в рамках відзначення Дня Незалежності України, Днів української культури та Дня міста Бердичева. Музей розмістився на території кляштору Босих кармелітів у колишньому будинку настоятеля, до цього музей знаходився у мало пристосованому приміщенні біля загальноосвітньої школи №5 по вулиці Карла Лібкнехта, 20 (нині вулиця Європейська). Стрічку перед входом до музею перерізали міський голова Василь Мазур та організатор і перший директор відродженого у 1984 році музею Онисія Блажкун.

У просторому двоповерховому приміщенні розмістились сім експозиційних залів: етнографії, історії міста, Великої Вітчизняної війни, видатних людей краю, виставкова зала та дві зали, присвячені сучасному життю міста. На цей час музей мав у своїх фондах більш як 10 тисяч експонатів, щороку його відвідувало біля 16 тисяч осіб.

Вересень

вересень  

85 років (1938), як в Бердичеві з’явилась перша автошкола. На момент створення вона підпорядковувалась Київському транспортному комбінату і знаходилась в одному з освітніх закладів міста.

З 1954 по 1980 рр. бердичівську автошколу очолював учасник Другої світової війни Степан Йосипович Лівінський (1923-2010). За його керівництва було ініційовано будівництво нової спеціалізованої будівлі автошколи, яку руками курсантів та викладачів автошколи у 1962 році спорудили по вулиці Ширшова.

Жовтень

1  

120 років (1903) з дня народження Володимира Самойловича Горовиця (1903-1989) – американського піаніста українсько-єврейського походження, одного з визначних піаністів двадцятого століття.

Володимир Горовиць народився в Бердичеві (за деякими джерелами – у Києві), у 1920 році закінчив консерваторію, у 1925 році емігрував до Європи, де швидко завоював популярність як концертуючий піаніст. З 1928 року Володимир Горовиць проживав у США. Його репертуар надзвичайно широкий — від творів італійця епохи барокко Доменіко Скарлатті до симфоній відомого радянського композитора Сергія Прокоф’єва. Значне місце в репертуарі піаніста займали також його авторські транскрипції популярних творів. Гра Володимира Горовиця вирізнялась блискучою віртуозністю та феноменальною технікою.

З 1995 року у Києві проводиться Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця.

12  

120 років (1903) як у Бердичеві розпочалися заняття у трикласній школі ремісничих учнів, яка розмістилась у новозбудованому окремому будинку по вулиці Житомирській, 74. Школа ремісничих учнів готувала майстрів для механічних і цукрових заводів та приватних майстерень.

Так розпочалась історія політехнічного технікуму, відомого нині як ВНЗ «Бердичівський коледж промисловості, економіки і права».

У 1967 році технікум переїхав зі старого приміщення у спеціально збудований комплекс по вулиці Молодогвардійській, а колишнє приміщення по вулиці Леніна (нині вулиця Житомирська) спочатку використовувалось Центральною міською лікарнею як пологове відділення, нині тут знаходиться Бердичівський міський центр первинної медико-санітарної допомоги.

Листопад

13  

40 років (1983) з дня першого концерту, який дали учасники щойно створеного у місті хору ветеранів війни та праці. Цей день став офіційним днем народження хору.

Ініціаторами створення хору стали члени міської організації ветеранів Великої Вітчизняної війни Степан Лівінський, Іван Павленко, Віктор Удовидченко та Любов Конончук. Перший керівник хору – директор міського Будинку культури Микола Григорович Дідус. Репертуар хору складається з пісень про війну та Вітчизну, українських народних пісень.

17  

75 років (1948) з дня, коли перші кубометри природного газу по щойно збудованому газопроводу «Дашава-Київ» надійшли до столиці України – міста Києва. Гілка газопроводу пройшла по території Бердичівського району, загальна довжина газопроводу становить 511,5 км.

Селище газовиків розташувалось на східній околиці Бердичева – поряд із газокомпресорною станцією та виробничо-ремонтною базою.

27  

70 років (1953) з дня народження Валерія Георгійовича Земнухова – майстра із художньої обробки деревини, члена Союзу художників України, Майстра народного мистецтва.

Валерій Георгійович народився в Бердичеві, закінчив Житомирський технікум механічної обробки деревини, де здобув фах технолога меблевого виробництва. Деякий час працював на Бердичівській меблевій фабриці, але його життєвим та професійним захопленням стала художня обробка деревини. Роботи Валерія Земнухова відрізняються від усталених методів художньої обробки деревини, їх не можна віднести до якогось конкретного стилю. Матеріалом слугують тоненькі дерев’яні пластини – меблева шпона, яку застосовують для оздоблення меблів.

Валерій Земнухов демонстрував свої твори на виставках у Києві, неодноразово його роботи демонструвались і в рідному Бердичеві.

30  

115 років (1908) з дня освячення у Бердичеві новозбудованої Миколаївської церкви, нині відомої як Свято-Миколаївський собор УПЦ. Акт освячення здійснив єпископ Чигиринський Павло.

Нову кам’яну Миколаївську церкву збудували на місці старої дерев’яної, яку ще у 1751 році на спомин про свого померлого чоловіка збудувала власниця містечка княгиня Варвара Радзивілл (1990-1770).

Грудень

4  

30 років (1993) з дня створення у Бердичеві громади Української Греко-католицької Церкви.

Громада прибрала собі ім’я Святого Йосафата Кунцевича (у світі Іван Кунцевич, 1580-1623) – єдиного українського святого, якого визнає весь світ. Першу Службу Божу 9 жовтня 1994 року відслужив отець Василь Гринишин у квартирі, яку надала одна з родин – членів релігійної громади.

22  

25 років (1998) з дня затвердження депутатами Бердичівської міської ради герба міста Бердичева.

Опис герба: на зеленому полі перекреслений бердиш та кадуцей (лат. Caduceus) – жезл бога торгівлі Меркурія, навколо них 4 золоті 8-променеві зірки. За основу герба взято іспанську форму геральдичного щита, який оздоблено стрічкою (орнаментом) золотого кольору. Жезл бога торгівлі Меркурія свідчить про минуле Бердичева як одного з основних центрів торгівлі. Зображений бердиш відображає історію виникнення Бердичева як укріпленого містечка на шляху ворожих набігів, а також розкриває одну з версій про походження назви міста. Золоті зірки є символом постійності, у конкретному випадку вони можуть відображати значення міста для української, польської, російської і єврейської культур. Зелений колір підкреслює багатство навколишньої природи.

Відповідно до сучасних вимог герб вписано в декоративний картуш, увінчаний міською короною, що вказує на статус міста.

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here