З історії бердичівського футболу

Вперше цей матеріал був представлений у збірнику матеріалів Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції[1], яка проводилась у Бердичеві 12-13 листопада 2015 року. Одночасно з конференцією міський тижневик “Бердичівський погляд” розмістив статтю і на своїх сторінках. На жаль, не всі мають можливість ознайомитись з цією цікавою розповіддю у вказаних джерелах (тираж збірника дуже обмежений, а тижневик не публікував статтю на власному веб-сайті).

З дозволу автора та за сприяння редакції “Бердичівського погляду” ми виправляємо цю ситуацію, публікуючи матеріал на веб-сайті “Мій Бердичів”. Статтю Юрія Лукуца доповнено новими фактами, до розповіді додано низку ексклюзивних фотоматеріалів, наданих колишніми бердичівськими футболістами та тренерами: Володимиром Керносенком, Зигмунтом Возняком (нині покійним) та Олександром Репутацьким, за що їм велика подяка.

---

Початок двадцятих років минулого століття ввійшов в історію бердичівського футболу як відправна точка у популяризації наймасовішого нині з усіх видів спорту. У 1921 році в Бердичеві були футбольні команди шкірзаводу, “Цукровик”, “Прогрес” і “Желдор” (залізниця). У цьому ж році стали проводитися регулярні футбольні матчі між збірними командами міст Житомирщини (Бердичів на цей час територіально входив до складу Київської губернії – прим. “Мій Бердичів”). 28 травня, в програмі спортивного свята, в обласному центрі був проведений матч між командами Житомира і Бердичева.

Впродовж 1926-1927 років збірна команда Бердичева провела міжнародні зустрічі з австрійськими футболістами.

У 1927 році, з 12 червня по 17 серпня, у рамках 4-ї Всеукраїнської спартакіади проводилися відбірні матчі з участю 41 команди. У першому колі змагань бердичівські футболісти перемогли житомирських з рахунком 3:2.

У 1932 році футбольна команда Бердичівського цукрового заводу ввійшла до четвірки кращих на першій Всесоюзній Спартакіаді працівників цукрової промисловості.

У 1938 році була проведена першість з футболу серед збірних команд міст Української республіки. Чотири команди Житомирської області з Житомира, Бердичева, Новоград-Волинського та Коростеня змагалися у другій зоні в третій групі (четверта підгрупа) протягом вересня-жовтня. Перемогла команда Бердичева, яка виграла всі матчі і здобула 9 очок, забивши 11 і пропустивши 5 голів.

У тридцятих роках житомирські футболісти поступалися у змаганнях бердичівським.

У газеті “Нова доба” за 1 серпня 1942 року №88 (видавалася газета в Бердичеві у період тимчасової німецької окупації) була надрукована стаття “Футбольний матч у Бердичеві”. У ній повідомляється про те, що 28 липня 1942 року на стадіоні, навпроти заводу “Прогрес”, відбувся футбольний матч між командами військової частини та збірної міста. На самому початку гри збірна міста пропустила гол, після чого гра вирівнялася і проходила в рівній боротьбі. До закінчення матчу рахунок не змінився. Наша команда програла з рахунком 0:1. У статті названо прізвища чотирьох гравців, які захищали честь збірної команди Бердичева. Це лівий бік Левицький, лівий інсайд Зелінський, центр нападу Літвиненко та воротар Оберемський.

Футбольні турніри, які можна без перебільшенням віднести до першості Житомирської області, почали проводитися з 1945 року. Після визволення Бердичева з-під німецької окупації у місті почав відроджуватися футбол. Перша команда була створена на заводі “Прогрес”. До неї увійшли гравці довоєнного складу – Іван Мудрук, нападник Валентин Гуменюк, Євген Венгровський, Анатолій Литвиненко, а також молоді гравці – воротар Василь Грушицький, півзахисник Казимир Молодовський, захисник Юлій Ткачук, нападник Микола Кузьмін, півзахисник Казимир Семенок та інші.

У 1948 році, в 10-й зоні першості України, з 4 липня по 28 вересня змагалися три команди з Житомира, по дві з Вінниці та Бердичева та по одній з Проскурова (нині місто Хмельницький), Кам’янець-Подільського та Шепетівки. Бердичівські команди “Машинобудівник” та військової частини особливих успіхів не досягли. Перша з них з 6-ма очками посіла сьоме місце, а друга з 5-ма – восьме.

У п’ятдесятих роках бердичівські команди 6 разів виборювали призові місця у чемпіонатах Житомирської області з футболу. Чемпіонами стали у 1952 році команди “Машинобудівник” і в 1956-му “Прогрес”. Друге місце у 1951 році виборола команда “Машинобудівник” і вона ж у 1953 році була третьою. Третіми були також у 1958 році “Шкіряник” і в 1959 році – “Прогрес”.

Команда “Торпедо” (Бердичів) у 1954-му і 1956-му роках у фінальних матчах боролася за Кубок Житомирської області і програла спочатку динамівцям Житомира, а пізніше команді Будинку офіцерів села Скоморохи Житомирського району.

У шістдесятих роках чемпіонами області були футболісти “Прогресу” (у 1961-1963 роках), другими ж вони були у 1964 і 1966 роках, та “Шкіряник” – у 1969 році. Третіми були прогресівці у 1960 і 1967 роках та “Шкіряник” у 1968 році.

У 1962 і 1965 роках футболісти “Прогресу” заволоділи Кубком області. Першого разу у фіналі перемогли команду “Торпедо” з Овруча, а другого – “Авангард” з того ж міста.

У 1962 році “Прогрес” зайняв 4 місце в чемпіонаті республіки серед колективів фізкультури. У 1966 році, вигравши зональний турнір першості республіки, прогресівці у фіналі стали п’ятими. До складу команди входили: А. Ковальчук, Зигмунд Возняк, Леонід Копитко, Микола Коржук, Володимир Керносенко, Л. Верцинський, Л. Вердер, А. Миренюк, В. Ковальчук, С. Богодвід. Готував команду П. Юрковський.

У 1968 році житомирський “Автомобіліст” здобув право виступати у другій групі класу “А”, а його місце у класі “Б” зайняв бердичівський “Прогрес”. У 1968 році у першій зоні “Прогрес” у 42 іграх здобув 12 перемог, 11 нічиїх і програв у 19 зустрічах. Забивши 40 і пропустивши 64 голи, здобув 35 очок і зайняв 19 місце серед 22 команд. Футболісти “Прогресу” перемогли команди “Буковину” з Чернівців, “Динамо” з Хмельницького, “Торпедо” з Луцька, “Нафтовик” з Дрогобича та інші. Тренував команду Микола Голяков.

У 1969 році прогресівці у тій же зоні в 40 іграх здобули 11 перемог, 16 нічиїх і 13 разів програли. Здобули 38 очок і зайняли 14 місце серед 21 команди. Перемогли “Горинь” (Рівне), “Нафтовик” (Дрогобич), “Верховину” (Ужгород), “Дніпро” (Черкаси) та інших. Тренували команду Михайло Корсунський та Дмитро Демб. У складі команди виступали: Є. Бєлобородов, Зигмунд Возняк, Д. Ізмайлов, Володимир Керносенко, В. Аністратов, І. Надь та інші.

Успіхи бердичівських футболістів в обласних змаганнях у сімдесятих роках були на рівні попереднього десятиліття. Чемпіонами області у 1977 році була команда “Прогрес”, у 1979 –”Шкіряник”. Друге місце “Прогрес” виборов у 1970, 1971, 1974, 1975 роках та “Шкіряник” у 1976 році. Третіми були прогресівці у 1972 і 1973 роках.

У 1970 році футболісти “Прогресу” заволоділи Кубком області, перемігши у фіналі команду “Будівельник” з Овруча з рахунком 3:1. Наступного року у розіграші “Кубка мільйонів” команда “Прогрес” серед понад 18 тисяч команд колективів фізкультури колишнього Радянського Союзу зайняв 29 місце. Команда була нагороджена вимпелом Всесоюзної федерації футболу, а Микола Коржук отримав спеціальний приз.

14 вересня 1979 року переможцем змагань серед найсильніших команд колективів фізкультури областей України на приз “Робітничої газети” стала команда бердичівського “Шкіряника”. У тому ж році 17 листопада вона заволоділа Кубком республіканської ради товариства “Авангард” на приз “Спортивної газети”. У фіналі бердичівляни перемогли команду “Шторм” з Одеси з рахунком 3:0 (голи забили Олег Маслов з пенальті та Михайло Мизько – 2 голи).

8 липня 1979 року відома болгарська команда з Михайловградського округу “Семтеврійська слава” у міжнародному товариському матчі зазнала поразки від “Шкіряника” з рахунком 1:4 на стадіоні шкіроб’єднання. У тому сезоні за команду “Шкіряник” виступали: Олег Маслов (капітан), Анатолій Зеленцов (воротар), Сергій Гаврилов, Борис Клочков, Сергій Гурін, Леонід Пухальський, Олег Проскурук, Геннадій Ільчук, Віктор Токовий, Сергій Ткаченко, Станіслав Кугайкевич, Михайло Мизько, Микола Васютін. Тренував команду А. Вінер.

У вісімдесятих роках бердичівські спортсмени досягли найвищих результатів за всю історію бердичівського футболу. Команда “Прогрес” 6 разів, у 1982 році та з 1984 по 1988 роки, ставала чемпіоном області, залишивши позаду житомирські команди. Друге місце в області вибороли бердичівські команди “Прогрес” у 1980 і 1989 роках та “Зірка” у 1985 і 1988 роках. Третіми були прогресівці у 1981 році. Володарями Кубка області ставали “Прогрес” у 1984, 1987 і 1989 роках та “Зірка” у 1986 і 1988 роках.

У 1984 році футболісти “Прогресу” у фіналі Кубка республіканської ради товариства “Авангард” на приз “Спортивної газети” перемогли команду “Будгідравліка” з Одеси з рахунком 4:1 (голи забили А. Гуменюк – 2, Л. Пухальський та О. Гуцалюк) і завоювали почесний трофей. За команду виступали: А. Зеленцов, С. Тернопольський, М. Кросник, Г. Клапішевський, І. Зайцев, А. Ридвінський, З. Флюнт, О. Репутацький (граючий тренер), В. Слободенюк, Л. Пухальський, С. Тарасюк, А. Гуменюк, А. Орлюк, О. Гуцалюк, В. Пілецький.

На шляху до фіналу прогресівці перемогли команди “Машзавод” з Калинівки Вінницької області (5:1), “Авангард” з Ладану Чернігівської області (5:3), “Ватра” з Тернополя (2:0), “Шахтар” з Червонограда Львівської області (1:0).

У 1987 році “Прогрес” – переможець першої зони України, увійшовши таким чином до п’ятірки кращих команд республіки. Команда бере участь у фіналі, який відбувався на полях Закарпаття (Хуст, Виноградів).

Черговий успіх до “Прогресу” прийшов у 1989 році. П’ятого листопада відбувся повторний поєдинок фіналу Кубка України (приз газети “Радянська Україна”) на бердичівському стадіоні між “Прогресом” і командою “Авангард” з Лозової Харківської області. Перший поєдинок у Лозовій закінчився нульовою нічиєю. У Бердичеві в першому таймі рахунок не був відкритий. На початку другого тайму господарі довели рахунок до 4:0 на свою користь. Після одержаної травми капітана “Прогресу” воротаря Анатолія Зеленцова, якому не знайшлося заміни, гостям вдалося двома ударами скоротити розрив.

Фінальний свисток зафіксував рахунок 4:2 на користь господарів, яким і було вручено Кубок газети “Радянська Україна”. Переможці отримали золоті медалі і дипломи Спорткомітету України. Також усім гравцям команди присвоєно спортивний розряд – кандидат у майстри спорту.

За почесний приз протягом змагань у формі “Прогресу” виходили: А. Зеленцов, М. Кросник, С. Ткачук, В. Пілецький, П. Железницький, В. Слободенюк, В. Яцишин, Л. Пухальський, І. Денчук, А. Гуменюк, О. Гуцалюк, Г. Бабков, В. Мазур, І. Дробиш, А. Орлюк, В. Сидорук, Г. Клапишевський, А. Яневич і граючий тренер О. Репутацький.

У восьмидесятих роках “Прогрес” активно брав участь у чемпіонатах республіки серед команд колективів фізкультури. У 1983 році у 2-й зоні зайняв 4 місце, у 1986-му році у 2-й зоні 2 місце, у 1987-му – у 1-й зоні 1 місце і в фінальному турнірі 6 місце по республіці. У 1988 році у 2-й зоні зайняв 4 місце і у 1989 році у 1-й зоні – 7 місце.

У 1983 році Кубок республіканської ради добровільного спортивного товариства “Колос” вибороли футболісти мирославського “Сокола”. 18 серпня на колгоспному спортивному комплексі села Мирославка Бердичівського району вони перемогли з рахунком 2:0 футболістів команди “Колос” колгоспу імені Комінтерну Баштанського району Миколаївської області. Мирославській команді на вічне зберігання вручено Кубок, а її гравцям – пам’ятні медалі.

У середині вересня 1984 року в Бердичеві сталася подія, яку з нетерпінням чекали тисячі шанувальників футболу. До міста вперше завітали уславлені ветерани українського футболу, колишні гравці київського “Динамо”, які зустрілися у товариському матчі з командою “Прогрес”. Перший гол ветерани забили у ворота господарів на 15-й хвилині другого тайму. Петро Слодобян проштовхнув м’яч у незахищений кут воріт “Прогресу”. Після влучних ударів прогресівців Ігоря Зайцева та Леоніда Пухальського господарі вийшли вперед, з чим не погодилися уславлені ветерани. Граючий тренер гостей, заслужений майстер спорту, закарпатська зірка українського футболу Йожеф Сабо встановив остаточний рахунок матчу – 2:2. Кращим гравцям зустрічі Йожефу Сабо і Ігорю Зайцеву директор заводу “Прогрес” О.А. Шабельник вручив пам’ятні призи.

2-го жовтня 1988 року шанувальникам футболу Бердичева випала нагода насолоджуватися справжнім спортивним святом на стадіоні заводу “Прогрес”, де господарі зустрілися у товариському матчі з найсильнішою командою України “Динамо” (Київ). Дива не сталося і цікава спортивна боротьба закінчилася перемогою гостей з рахунком 3:1.

У дев’яностих роках результати спортивної боротьби бердичівських футболістів різко погіршилися. Жодного разу не стали чемпіонами області. Друге місце виборювали “Шкіряник” у 1992 році, команда “Берд” у 1996-му, футбольний клуб “Бердичів” у 1997 і 1999 роках та “Сокіл” у 1998 році. У 1993 і 1994 роках “Шкіряник” опинився на третьому місці турнірної таблиці.

У фіналах Кубка області у 1991 році “Прогрес” програв житомирському “Хіміку” та у 1992 році – баранівському “Кераміку”. У 1995 році “Шкіряник” програв малинському “Папірнику”, а у 1997 році футбольний клуб “Бердичів” – новоград-волинському “Лідеру”.

У чемпіонаті України серед команд колективів фізкультури у 1990 році “Прогрес” зайняв 10 місце у другій зоні.

У Кубку колишнього Радянського Союзу серед команд колективів фізкультури у 1990 році “Прогрес” змагався з “Фосфоритом” із міста Кінгісепп Ленінградської області в 1/16 фіналу та переміг із рахунком 2:0. В 1/8 фіналу з рахунком 0:1 програв команді “Маяк” з Очакова Миколаївської області.

З футбольних матчів, які запам’яталися шанувальникам наймасовішого виду спорту, варто згадати товариську зустріч “Прогресу” з “Динамо” (Київ), яка відбулася у червні 1990 року. Цікавий матч закінчився з рахунком 3:1 на користь значно вищих за майстерністю гостей.

Не менш цікавим був матч між “Шкіряником” і ветеранами київського “Динамо”, який відбувся у кінці жовтня 1991 року на стадіоні шкіроб’єднання. Цього разу у гострій безкомпромісній боротьбі господарі продемонстрували, що проти злагодженої гри і надзвичайної волі до перемоги навіть високий рівень майстерності не може встояти. Єдиний гол у праву “дев’ятку” воріт динамівців на 75 хвилині забив нападник “Шкіряника” Сергій Тарасюк.

У другій половині дев’яностих два роки підряд у Бердичеві проводилися турніри футбольних команд Збройних Сил України. 10 червня 1997 року розпочалися ігри чемпіонату Прикарпатського військового округу, в якому змагалися між собою 8 команд: з Володимира-Волинського (Волинська область), Мукачевого (Закарпатська область), Хирова і Яворова (Львівська область), Славути (Хмельницька область), Чернівців, Новоград-Волинського та Бердичева. У фінальному матчі у важкій боротьбі з досвідченими футболістами з Мукачевого перемогли господарі з рахунком 2:1. Бердичівляни виграли всі свої матчі із загальним рахунком 11:2.

Протягом останнього тижня червня того ж року на стадіонах Бердичева проходив фінальний турнір першості Збройних Сил України з футболу. У змаганнях брали участь сім команд військових округів, родів військ та окремих гарнізонів. Найкращою командою Збройних Сил України 1997 року стала футбольна команда “Мортира” з Калинівки Вінницької області, яка набрала 14 очок, забила 8 і пропустила 2 м’ячі. Друге місце вибороли спортсмени Прикарпатського військового округу, до складу команди якого увійшли футболісти з Бердичева, Чернівців та Мукачева. Команда, яку тренував відомий на Житомирщині тренер Леонід Копитко, здобула 13 очок, забила 11 і пропустила 2 м’ячі.

У перший день серпня 1997 року у Бердичеві завершився зональний турнір Кубка Збройних Сил України з футболу, в якому взяли участь армійські футболісти з Богодухова (Харківська область), Кривого Рогу, Луцька. Черкас, Яворова та Бердичева. У фінальному матчі бердичівські футболісти розгромили команду з Богодухова з рахунком 6:0, що засвідчило повну перевагу господарів турніру.

З 13 по 17 липня 1998 року в Бердичеві на стадіоні “Шандора” проходили попередні ігри в одній з шести зон чемпіонату Збройних Сил України з футболу серед військових з’єднань. Боролися між собою команди з Бердичева, Новоград-Волинського та Чернівців. Перемогли армійські футболісти з Чернівців, які випередили бердичівських спортсменів. Обидві команди потрапили до другого етапу змагань, що проводився в трьох зонах. Турнір одного з цих зон проводився 5-7 серпня на стадіоні шкіроб’єднання. Цього разу боролися між собою знайомі з минулорічних змагань команди з Бердичева, Богодухова та Мукачева. Господарі турніру перемогли команди з Харківської (4:2) та Закарпатської (4:0) областей і здобули право боротися у фінальному турнірі за звання чемпіона ЗСУ серед військових з’єднань.

Фінальний турнір проходив на стадіоні шкіроб’єднання з 18 по 22 серпня. Крім господарів турніру грали команди з Богодухова, Гайсина та Калинівки (Вінницька область), Чернівців та Чорноморська (Одеська область). 22 серпня у фінальному матчі господарі турніру перемогли армійських футболістів з Гайсина з рахунком 2:0 і стали найсильнішими армійськими футболістами України серед команд військових з’єднань 1998 року.

Перші десять років третього тисячоліття не зупинили спаду рівня майстерності футбольних команд Бердичева. Футбольний клуб “Бердичів” став чемпіоном області у 2006 році, у 2005-му здобув бронзові нагороди, а в 2000-му – Кубок області. Як володарі Кубка, команда здобула право брати участь у всеукраїнському змаганні аматорських команд. Перемігши суперників в 1/8 та чвертьфіналі, дорогу до фіналу ФК “Бердичів” перекрила київська команда “Дніпро”.

Вік футболістів у Бердичеві помолодшав. Колишню славу бердичівського футболу намагаються підтримати 14- і 16-річні футболісти, вихованці дитячо-юнацької спортивної школи у головних змаганнях України – Дитячо-юнацькій футбольній лізі України, у міжнародних турнірах з футболу “Оранж Кап”, які проходять у голландському місті Оммен, турнірах “Ремес Кап” у польському місті Опаляніце, у Всеукраїнському турнірі пам’яті заслуженого тренера України Анатолія Пузача та всеукраїнському турнірі на приз почесного громадянина міста Бердичева Леоніда Копитка.

Міські змагання проводяться з мініфутболу на майданчиках, або у спортзалах. Наймасовішими є змагання за Кубок міського голови Бердичева з футзалу та чемпіонат міста Бердичева з того ж виду спорту. Міські змагання 2015 року вперше провели у спортивній залі 26-ї Бердичівської артилерійської бригади у нестандартному форматі. Через меншу площу ігрового залу, замість п’яти гравців у команді з футзалу, вперше в командах було по чотири гравці. Виявляється, що то вже якийсь мініфутзал. Час покаже, які результати будуть у майбутньому зі справжнього футболу.

---

Обмеження обсягу доповіді дозволяє навести лише короткі дані про найвідоміших уродженців Бердичівщини, які творили славу бердичівського футболу.

Найвідоміші футболісти:

Анатолій Пузач народився 3 червня 1941 року. У 1957-1960-х роках грав у складі заводської команди “Прогрес” (Бердичів) у чемпіонатах Житомирської області. У 1961 році грав у команді майстрів житомирського “Полісся”. У першій зоні класу “Б” Радянського Союзу у 21-й грі забив 8 м’ячів. Наступні 3 сезони (1962-1964 роки) провів у львівському СКА, у 88 іграх забив 40 м’ячів (у 1963 році став кращим бомбардиром серед українських команд класу “Б” – 26 м’ячів).

У складі київського “Динамо” виступав дев’ять сезонів (1965-1973 роки), провів 215 матчів, забив 49 м’ячів. Чемпіон країни 1966, 1967, 1968, 1971 років. Другий призер чемпіонатів 1965, 1969, 1972, 1973 років. Володар Кубка країни 1966 року, фіналіст 1973 року. У списках “33-х кращих” футболістів був у 1968 (№2), 1969 році (№2), 1971 році (№3), 1972 році (№1). В європейських кубках зіграв 16 матчів і забив 7 м’ячів. У збірній країни (1969-1972 роки) провів 14 ігор, забив 2 м’ячі. Учасник чемпіонату світу 1970 року в Мексиці. При Валерії Лобановському працював тренером у 1974-1990, 1997-2002 роках. Більше двох років (1990-1992) Анатолій Кирилович керував діями клубу, який став для нього рідним. Весною 1992 року був одним з трьох у складі тренерської ради збірної команди України, яка провела свій перший в історії матч зі збірною Угорщини. Помер Анатолій Кирилович 19 березня 2006 року.

Сергій Заєць народився 18 серпня 1969 року. Почав грати у футбол у колишній дитячо-юнацькій спортивній школі міського відділу освіти Бердичева. У 1985-1986 роках входив до складу команди “Спартак” (Житомир). З 1986 до 1993 року виступав за команду “Динамо” (Київ) на позиціях захисника та півзахисника, зіграв у 90 матчах і забив 10 м’ячів. У 1993-1994 роках у команді “Нива” (Вінниця) зіграв у 8 матчах. У 1994-1995 роках у команді “Уралмаш” (Росія) зіграв у 17 матчах. У 1990-1991 роках за олімпійську збірну Радянського Союзу зіграв 2 матчі. Чемпіоном СРСР був у 1990 році і разом з тим володарем Кубка. У 1993 році був чемпіоном і володарем Кубка України. У єврокубках зіграв у 22 матчах і забив 2 м’ячі. Викликався на перший в історії матч збірної України 29 квітня 1992 року зі збірною Угорщини, проте на поле не виходив.

Володимир Шишков народився 2 жовтня 1956 року. Починав грати в ДЮСШ міськвно Бердичева. У складі житомирського “Автомобіліста” почав грати 17 серпня 1974 року. У складі житомирських команд майстрів (“Автомобіліст”, “Спартак”, “Полісся”) у першостях Радянського Союзу (друга ліга) зіграв 430 матчів і забив 175 м’ячів. Дев’ять сезонів підряд (1981-1989 роки) був кращим бомбардиром команди. Чемпіон восьмої Спартакіади України (1982 рік) у складі збірної республіканської ради добровільного спортивного товариства “Спартак”. В матчах розіграшу Кубка України (1974. 1991, 1992 роки) у складі житомирян забив 6 м’ячів. У міжнародних товариських матчах на його рахунку 9 м’ячів. Очолює символічний клуб імені Євгенія Дерев’яги для кращих бомбардирів українських команд другої ліги (1971-1991 роки) – 188 м’ячів. В національних першостях України у складі “Полісся” у першій лізі провів 15 матчів, забив 5 м’ячів. У другій лізі у складі житомирського “Хіміка” зіграв 26 матчів і забив 12 м’ячів. Після закінчення ігрової кар’єри знаменитий бомбардир передає свій багатий досвід юним футболістам ДЮСШ “Полісся”.

Анатолій Лукашенко народився 10 листопада 1968 року. Вихованець бердичівського футболу, амплуа – нападник. За період 1985, 1988-1994, 1999 роки за “Спартак”, “Полісся”, “Хімік” провів у першостях колишньої імперії та України 259 матчів і забив 49 м’ячів. Володар Кубка України 1990 року. Кращий бомбардир житомирської команди в 1990-му (14 м’ячів) та в 1991 роках (18 м’ячів). Всього за житомирські команди майстрів провів 292 матчі і забив 60 голів.

Олександр Чернявський народився 8 серпня 1954 року. У футбол почав грати у Бердичеві в амплуа захисника і півзахисника. У першостях Радянського Союзу протягом 1975-1983 років за житомирські “Автомобіліст” і “Спартак” зіграв 277 матчів і забив 20 м’ячів. Срібний призер чемпіонату України 1975 року. Учасник міжнародних товариських матчів з командами Італії, Данії, Болгарії, Німеччини, Лаосу, Того, В’єтнаму, Чехословаччини. Входив до складу збірної України (друга ліга) 1976 року. Всього за житомирські команди майстрів зіграв 301 матч і забив 22 голи.

Юрій Штаюнда народився 1962 року і починав шлях до спортивної майстерності у Бердичеві в амплуа захисника. У житомирській команді майстрів “Спартак” протягом 1980-1981, 1985-1986 років зіграв 169 матчів і забив 2 м’ячі.

Віктор Мудрий народився 1956 року. Починав грати у футбол у Бердичеві в амплуа півзахисника. Сім сезонів виступав за команду “Кривбас” з Кривого Рогу, у складі якого був чемпіоном України. За команду “Полісся” (Житомир) виступав у 1987-1988 роках, зіграв 88 ігор і забив 10 м’ячів.

Ігор Шумило народився 5 березня 1973 року. У футбол почав грати в Бердичеві в амплуа півзахисника. У житомирській команді майстрів другої ліги “Хімік” у 1993-1995 роках провів 104 матчі та забив 6 голів. Після закінчення ігрової кар’єри працював тренером бердичівських футбольних команд.

У різні роки за команду майстрів виступали також вихованці бердичівського футболу: В’ячеслав Возняк, П. Яковлєв, Є. Бєлобородов, Леонід Пухальський, Павло Железницький, Олександр Репутацький, Володимир Керносенко, Ігор Дробиш, Анатолій Яневич, Олег Баламут, Валентин Пілецький та багато інших.

Було б несправедливо не згадати і про бердичівського футзаліста Анатолія Доманського, який успішно виступає у Екстра-лізі чемпіонату України з футзалу. Раніше він виступав за команду “Лукас” з Кременчука, а в новому сезоні грає в складі команди “Спортлідер” з Хмельницького. Бердичівський спортсмен неодноразово потрапляв до символічної збірної туру Екстра-ліги та до першої п’ятірки кращих гравців. У турнірній таблиці його команда на 2-му місці.

З 2004 року у Бердичеві тренується також команда футболісток. Через 4 роки бердичівлянки вже стали найсильнішими в області. Ліану Бочківську ще у 2008 році викликали до стану збірної України до 17 років. Тоді ж вона зіграла у двох кваліфікаційних іграх чемпіонату Європи-2009. У 2014 році Ліана у складі своєї команди “Легенда” з Чернігова стала бронзовим призером чемпіонату України та дійшла до фіналу Кубка України.

---

Найвідоміші тренери:

Леонід Копитко народився 30 січня 1940 року. У 1958 році почав грати у футбол в команді бердичівського “Прогресу”. У 1968 році покинув гру в складі команди та перейшов на тренерську роботу. Рік працював тренером дублюючого складу “Прогресу”, після чого понад 40 років віддав тренерській роботі у дитячо-юнацькій спортивній школі міста Бердичева. За роки тренерської роботи Леонід Степанович виховав 5 майстрів спорту колишнього Радянського Союзу та України, одного гравця команди України з футзалу, 30 гравців команд майстрів першої та другої футбольних ліг колишньої імперії та України. Леонід Копитко – Почесний громадянин міста Бердичева.

Володимир Керносенко народився 1947 року. Близько 20 років із перервами грав за команду “Прогрес” (Бердичів). У 1966 році зіграв 20 матчів за житомирську команду майстрів “Полісся”. Близько 40 років працював тренером-викладачем у Бердичівській ДЮСШ. Він виховав багато футболістів, які мають світове ім’я та визнання.

Володимир Броніславович є першовідкривачем жіночого футболу в Бердичеві. Дві його вихованки – Валерія Гаєвська та Ліана Бочківська ввійшли до складу збірної команди України.

У 2007 році за багаторічну сумлінну працю Президент України присвоїв В. Керносенку почесне звання “Заслужений працівник фізичної культури та спорту України”.

Олександр Репутацький народився 26 березня 1955 року. Протягом своєї футбольної кар’єри виступав за команди “Прогрес” (Бердичів), “Автомобіліст” (Житомир), “Локомотив” (Вінниця) та “Буковина” (Чернівці). У житомирських командах майстрів протягом 1976-1978 років зіграв півзахисником 35 матчів і забив 1 гол. Багато сезонів у “Прогресі” був граючим тренером. Під його керівництвом у 1984 році команда стала чемпіоном області, виграла Кубок області та Кубок республіканської ради товариства “Авангард” на приз “Спортивної газети”. Протягом наступних 4-х років під керівництвом Олександра Михайловича “Прогрес” був 4 рази чемпіоном області, 2 рази володарем Кубка області і один раз їм було вручено Кубок України (приз газети “Радянська Україна”). У 1990-х та 2000-х роках О. Репутацький працював тренером-викладачем у ДЮСШ Бердичева, нині він на заслуженому відпочинку.

Юрій Свірський народився у 1955 році. За свою футбольну кар’єру грав у бердичівських командах “Прогрес” та “Шкіряник”, у команді “Карпати” (Львів), а в складі команди “Спартак” в Ізраїлі став чемпіоном країни серед ветеранів. Протягом останніх дев’яти років працює тренером-викладачем ДЮСШ Бердичева.

У різні роки працювали також тренерами бердичівських футбольних команд: Казимир Семенок, Микола Голяков, Михайло Корсунський, Дмитро Демб, А. Вінер, Віктор Мудрий, Мілетій Бальчос, Валерій Суріков, Анатолій Гуменюк, Володимир Слободенюк, Володимир Борецький, Олександр Подгорчук, Едуард Тараба, Ігор Зеленцов, Ігор Лисюк, Володимир Креденцер та багато інших.

Минуле і сучасне бердичівського футболу, злети і падіння, свідчать про його славні традиції і популярність. Тим же, хто сьогодні відповідальні за футбольні справи, варто було б рівнятися на своїх попередників 80-х років минулого століття.

Юрій Лукуц,
краєзнавець

---

---

[1] Бердичів від давнини до сьогодення. Науковий збірник “Велика Волинь”. Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції (Бердичів, 12-13 листопада 2015 р.). Вип. 52 / Упоряд. П.С. Скавронський – Бердичів: ФОП Мельник М.В., 2015. – 496 с.; іл.