Завідня

Це поселення «приліпилось» до північно-східної околиці Бердичева порівняно недавно. Адже всього лише століття тому це був хутір, землі якого перебували у приватній власності.

Розмістившись між Бердичевом та Гришківцями, Завідня – звичайний хутір, десятки яких зусібіч оточували Бердичів. Відомо, що він свого часу перебував у власності поміщика Федора Корнілова.

На початку XX століття хутір нараховував два двори, в яких проживало 8 жителів – порівну чоловіків та жінок. І головним їх заняттям було землеробство. За хутором рахувалось 18 десятин землі (майже 20 гектарів), яка на 1900 рік належала Катерині Михайлівні Гессе. Тож жителі хутора за право обробляти землю платили власниці чинш (податок).

Катерина Гессе свого часу була доволі відомою особою. Вона – дружина гофмейстера, таємного радника Миколи Павловича Гессе, який у 1871-1881 роках обіймав посаду київського цивільного губернатора. Але яким чином землі Завідні потрапили у її власність поки невідомо.

Звідки пішла назва Завідня, пояснюють просто – управителя хутора місцеві жителі називали «завідуючий». А ще на хуторі є два ставки, які місцеві жителі називають Капітанщина. За розповідями старожилів вони були викопані за наказом відставного капітана, який тут колись проживав.

Хутір як окрема адміністративна одиниця існував до середини 30-х років минулого століття в складі Гришківської сільради (з 1938 року – селищної ради). Землі навколо хутора перейшли до складу місцевого колгоспу, а саме поселення приєднали до міста – у 1938 році постановою Бердичівської міської ради хутір перейменували на вулицю Пригородну. Влада стала виділяти земельні ділянки під приватну забудову, що сприяло зростанню поселення.

Але по справжньому Завідня стала розростатись у 1960-х роках – тут запроєктували низку вулиць (окрім Пригородної з’явились ще Озетівська та Вільхова), нарізали ділянки під приватну забудову, які з часом й утворили єдиний житловий масив. Природа також сприяла цьому – молодий охайний лісовий масив, свіже повітря, чисті ставки (нині навіть діє громадське об’єднання рибалок-любителів «Завідня»). Але цю ідилію дещо псує відсутність якісної автодороги та… звалище виробничих відходів, яке залишилось від колишнього шкіроб’єднання імені Ілліча. Створили його ще у 1953 році на північ від вулиці Вільхової. Відходи, які тут складували, нині поступово забруднюють підземні води, а «язики» забруднення ґрунтів навколо звалища відслідковуються на відстані більш як 1 кілометр.

Анатолій Горобчук