Житниченко Іван Васильович

Житниченко Іван Васильович (нар. 1889, с. Гришківці, Бистрицька вол., Бердичівський пов., Київська губ., Російська імперія – пом. 5 жовтня 1938, м. Житомир, УРСР) – кавалер чотирьох Георгіївських хрестів.

Житниченко Іван Васильович народився у 1889 році в селищі Гришківці Бистрицької волості Бердичівського повіту. Родина Житниченків проживала на вулиці Гришківецькій (у радянські часи – вулиця Макаренка, нині – вулиця імені Івана Житниченка).

У 1912 році на околиці Бердичева на кошти земської управи побудували школу, поблизу якої проживала родина Житниченків. Спочатку в ній навчалися лише хлопчики, і лише за радянських часів школу стали відвідувати й дівчата. Можливо, саме тут здобував освіту і маленький Іван. В усякому разі його нащадок Андрій Георгійович Іщук, який нині мешкає в місті Самара (Росія), вирішив, що Іван Васильович Житниченко причетний до цієї школи, бо ж вона була неподалік від родинного будинку.

З початком Першої світової війни Іван Житниченко був призваний в ряди Російської армії, де його направили в школу молодших командирів. Проходив службу в кавалерії, драгун. Пройшов усю війну, учасник знаменитого Брусиловського прориву (1916) – наступу російських військ на Південно-Західному фронті. Ратні подвиги Івана Житниченка ознаменовані чотирма Георгіївськими Хрестами, багатьма медалями. Цікаво, що Іван Васильович пройшов усю війну без жодного поранення. У той же час під ним загинуло декілька коней, осколки від снарядів застрявали у чоботах, кашкеті. Усі осколки Іван Васильович зберігав у німецькій польовій трофейній сумці. А ще з війни привіз трофейний німецький цейсівський бінокль.

Після Жовтневого перевороту 1917 року (в радянській історіографії – Велика Жовтнева соціалістична революція) Іван Житниченко службу в лавах Червоної Армії не проходив. Лише в Бердичеві до нього звертались як до військового спеціаліста при звільненні міста від білополяків (1920).

У біографії Івана Житниченка є такий запис: у 1930-ті роки він зібрав радіоприймач. Серед мешканців вулиці було чимало поляків, які просили його налаштувати радіо на Варшаву, щоб можна було слухати Божу службу з костелу. Згадується також, що Іван Васильович був азартним мисливцем і досвідченим садівником. Садок біля його будинку був прикрасою вулиці. Вирощував троянди, любив дарувати їх людям. Особливо любили Івана Васильовича сусідські діти. Вони завжди зустрічали його, бо ж знали, що кожному дістанеться гостинець.

Поважали Івана Житниченка й сусіди. Як тільки випадала вільна хвилина, Іван Васильович спілкувався з ними. Теми розмов були різні, та чи не найчастіше вони торкалися тогочасного життя-буття, вічних питань “хто винуватий” і “що робити”.

Йшли роки. Іван Васильович працював начальником цеху на Першому держшкірзаводі ім. Ілліча. Але прийшов 1937 рік: арешти, які проходили по всій країні, не оминули й Бердичів. Торкнулись вони і родини Житниченків: 26 квітня 1938 року Івана Васильовича уночі заарештували як ворога народу, “білого” офіцера, звинуватили у причетності до “контрреволюційної організації” під назвою “Польська організація військових”. Усі нагороди, майно конфіскували. Лише іменну драгунську шашку вдалося заховати. На жаль, її так і не знайшли. За постановою трійки при УНКВС по Житомирській області від 4 жовтня 1938 року – розстріляний 5 жовтня 1938 року у місті Житомирі. Але доля заарештованого Івана Васильовича Житниченка для його рідних не була відома аж до 1958 року. Саме цього року його реабілітували (посмертно).

На початку 2000 років нащадок Івана Житниченка Андрій Георгійович Іщук виявив ініціативу щодо відновлення будівлі колишньої земської школи, а нині міської загальноосвітньої школи №6. Усе фінансування, пов’язане з цим, він узяв на себе. Відкриття реконструйованої школи відбулось 24 серпня 2008 року в рамках святкування Дня міста Бердичева.

20 березня 2002 року рішенням Бердичівської міської ради №190 загальноосвітній школі №6 міста Бердичева присвоєно ім’я Івана Васильовича Житниченка. Того ж року вулицю Макаренка, яка є фактично границею між Бердичевом та селищем Гришківці, перейменовано у вулицю імені Івана Житниченка.

Джерела і література:

Широких Л. Школа імені Івана Житниченка. // “Земля Бердичівська”, №49 (15168) від 15.06.2002 р.

Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область: У семи книгах. / Головна редколегія (голова П.Т. Тронько, заступники голови О.П. Реєнт, С.А. Кокін та ін.); редколегія тому (голова М.А. Черненко, заступники голови В.М. Врублевський, Л.А. Копійченко та ін., науково-редакційна група при редколегії тому). – Кн. 3 – Житомир, 2010. – с. 175.