Дербаремдікер Марк Львович

Дербаремдікер Марк Львович (нар. 9 липня 1920, Бердичів, Київська губернія, УСРР – пом. 23 жовтня 2007, Київ, Україна) – винахідник, хімік, кандидат хімічних наук, київський ідишист, збирач єврейського усного фольклору.

Дербаремдікер Марк (ідиш ‏מאָטל דערבאַרעמדיקער‏‎ — Мотл Дерба́ремдікер; також Мордхе, Мордехай) народився 9 липня 1920 року в Бердичеві в єврейській родині, яка свято зберігала та дотримувалась національних традицій. Марк Дербаремдікер є прямим нащадком (правнуком) цадика Леві-Іцхака Бердичівського, могила якого знаходиться в Бердичеві на старому єврейському кладовищі та є місцем паломництва хасидів всього світу.

Батько Марка Львовича – Леві-Іцхак Дербаремдікер (1887, Бердичів — 5 березня 1972, Київ) названий на честь свого діда. З кінця XIX століття протягом 25 років поспіль він займав посаду голови бет-діна[1] і зібрав навколо себе велику єврейську общину. Він залишив по собі багато літературних творів та пісень, які й досі виконуються. Мати Марка Львовича – Пеарл Ойзерівна Дербаремдікер (у дівоцтві Квенцель; 1890, Бердичів — 27 листопада 1952, Київ), розмовляла виключно на ідиш. Пеарл та Леви-Іцхак одружились у 1912 році в Бердичеві.

Прізвище Марка Львовича у перекладі на українську означає “Боже милосердний”. Як неодноразово говорив сам Марк Львович, існує легенда походження прізвища: у 1804 році, під час правління Олександра I був виданий указ про надання прізвищ євреям, які проживали на території Російської імперії. Одного разу бердичівський чиновник, який здійснював реєстрацію єврейського населення, зайшов до рабина Леві Іцхака та запропонував тому обрати собі прізвище. Рабин Леві Іцхак, у цей час занурений у молитву, декілька разів голосно повторив слово “Дер Баремдікер”. Чиновник вирішив, що це і є відповідь на його запитання та зареєстрував рабина Леві-Іцхака та його родину під цим прізвищем. Існує й інша версія походження прізвища Дербаремдікер: нащадки рабина отримали це прізвище на честь початку кожної молитви, написаної рабином Леві-Іцхаком.

З трьох років грамоті малого Марка навчала мати. Згодом він продовжив навчання у хедері[2], що діяла при Бердичівській синагозі (будинок зберігся, тут і нині знаходиться синагога). У хедері він навчився читати, писати а також освоював щоденні молитви по сіддуру[3] в оригіналі. На утримання хедера батьки Марка справно вносили плату – “схар лімуд”. Ось як згадував про своє дитинство Марк Львович: “Заложенные родителями и полученные знания в детстве с еврейскими традициями, стали основой дальнейшего жизненного опыта, который позволил выжить в непростых условиях советского строя. Я сохранял и соблюдал на должном уровне еврейские традиции, полученные в своей семье, и этим показывал многим евреям пример“. Після того, як радянська влада ліквідувала хедер, Марк продовжив навчання в одній місцевій радянській трудовій загальноосвітній єврейській школі, де навчання проводилось на ідиш. Проте вивчення спеціальних предметів, пов’язаних з релігією та єврейською історією та традиціями були заборонені. Марк став піонером, але не був активістом – батько Марка вважав, що з владою не потрібно жити у конфлікті.

Будинок, в якому народився Марк Дербаремдікер, знаходився на Качанівці, між Старим та Новим містом (такий умовний поділ місто мало наприкінці XIX – початку XX століття). Однак родина через деякий час переїхала у новий будинок на розі Золотого провулку та вулиці Качанівської, у квартиру, в якій свого часу проживав видатний єврейський письменник Менделе Мойхер Сфорім.

Родина Дербаремдікерів суворо дотримувалась єврейських традицій, навіть у важкі часи громадянської війни та повоєнної розрухи. Коли на початку 30-х в країні розпочалась колективізація, а згодом країну охопив голод, важко довелось і Дербаремдікерам. Багато євреїв у Бердичеві голодували. Учні мали благодійні обіди у школі, і для Марка було великою радістю побачити шматочок капусти у супі, який вони отримували. Вчителі були такими ж голодними, як і їх учні. Багато євреїв переїхало до великих міст, які мали краще продуктове постачання. Вони відправляли звідти посилки з хлібом або крупами. Коли посилки доходили до адресатів, хліб усередині вже був покритий цвіллю, але й такий люди їли з радістю. Батько Марка та його старший брат мали роботу, отримуючи хліб по картках. Це і врятувало родину від голоду.

У 1936 році Марк поїхав до Києва, де вступив до Київського технологічного інституту легкої промисловості (нині це Київський Державний університет технологій та дизайну). Будучи студентом другого курсу, Марка прийняли до комсомолу. У червні 1941 року він із відзнакою закінчив хіміко-технологічний факультет та мав отримати роботу на шкіряній фабриці у Бердичеві, але цим планам завадила війна. За станом здоров’я (мав поганий зір) Марк Дербаремдікер не був призваний до лав Червоної Армії, працював за спеціальністю. У роки німецько-радянської війни він перебував в евакуації, став головним інженером Орського шкіряного та овчинного заводу, який виконував замовлення для армії та військової промисловості. Тут йому присвоїли військове звання інженера-лейтенанта.

Під час німецько-радянської війни родині Дербаремдікерів вдалося уникнути сумної долі сотень тисяч знищених загарбниками євреїв: батьки Марка виїхати з Бердичева разом із частинами Червоної Армії і тим самим врятуватись від масових розстрілів, що відбулись у місті у вересні-жовтні 1941 року.

По закінченні війни Марк Дербаремдікер захистив дисертацію та понад 30 років працював у Києві в Науково-дослідному інституті шкіряної промисловості. У його активі – понад 80 свідоцтв на винаходи, 140 наукових публікацій. За ці досягнення він удостоєний почесного звання “Кращий винахідник легкої промисловості СРСР”. Одночасно він продовжив поповнювати свої знання з єврейської історії та культури завдяки джерелам, наскільки це було можливо за радянських часів. Він вивчає відомих філософів, істориків різних часів, головним чином єврейських. Читає світових класиків та сучасних єврейських авторів.

Наприкінці 80-х років минулого століття в країні відбулись різкі зміни в суспільно-політичному житті, відбувається демократизація суспільства (т.зв. Перебудова). На початку 90-х Марк Дербаремдікер вийшов на пенсію та разом із рідними братами став активістом єврейського міжнародного руху. Він активно відвідує синагогу, де його називають не інакше, як реб Мордехай, став почесним членом головної Київської синагогальної общини. Цю синагогу він називає головною не тільки у Києві, але і по всій Україні, оскільки це було єдине місце, де після закінчення війни і до другої половини 90-х років XX століття євреї могли пізнавати та виконувати завіти Тори, молитись і спілкуватись між собою. Саме у цій синагозі свого часу зустрічались Леві Іцхак Бердичівський та засновник Хабада[4] рабин Шнеур Залман із Ляд (нині село у Дубровенському районі Вітебської області Білорусі), які, як відомо, були сватами – онук та онучка цих двох праведників одружились.

Напрацювання минулих років дозволили Марку Дербаремдікеру отримати визнання як спеціаліста по єврейським символам. Декілька років він викладав мову та літературу в Київському Соломоновому університеті. Статті Марка Львовича з питань єврейського мовознавства, історії та літератури публікувалися на різних мовах в Україні, Росії, Польщі, США, Ізраїлі та інших країнах. На початку 2000-х років він співпрацює з Українським Центром вивчення історії Голокосту, опублікував статті в науково-педагогічному бюлетені “Голокост і сучасність”. Його хвилювали проблеми осмислення та збереження пам’яті про Голокост у сучасному українському суспільстві.

Одного разу Марка Львовича запитали, чи є в сучасному світі пророки, чи ця властивість визначається лише після їхньої смерті. Реб Мордехай відповів: “Кожна епоха народжує своїх героїв, своїх пророків. Думаю не слід зараз чіпати особистості, бо лише сам народ виступає в ролі колективного пророка-провидця. І це виражено в його фольклорі: поговірках, піснях, легендах, мовних ідіомах…”.

Будучи великим оптимістом та життєлюбом, Марк Львович звертався до нинішніх євреїв, які пішли у велику політику, що б вони: “Помнили, что не смотря на то, что они сейчас находятся на пике славы, с каждым может случиться малейшая неудача, которая повлечет за собой беду на целый еврейский народ“. Цитував слова великого єврейського поета Давида Гофштейна: “Когда собираешься открыть новую звезду, смотри, чтобы твоему народу не стало от этого темнее!“.

Помер Дербаремдікер Марк Львович 23 жовтня 2007 року у Києві, де й похований.

Джерела і література:

Мартинюк М.В. Долі, пов’язані з Бердичевом: біографічні нариси про визначних людей міста (біографічний довідник). – Житомир: Вид-во “Волинь”, 2009. – 200 с. – с. 43-49.

Семен Шехтман. Символы Марка Дербаремдикера. // Международная еврейская газета: http://www.jig.ru/

Борис Дорфман. Приятные встречи. // Michael Dorfman’s Essentials: http://lamerkhav.wordpress.com/

[1] БЕТ-ДІН (букв. “будинок судових рішень”), у равинській літературі — суд, у новітній час — равинський духовний суд, що розглядає справи, які відносяться до особистого статусу громадян (одруження, розлучення і т. і.), а також адміністративні справи релігійного характеру (контроль за дотриманням законів про їжу та інші).

[2] Хедер (ідиш хе́йдер, букв. кімната) — єврейська релігійна початкова школа.

[3] Сіддур – молитовник в іудаїзмі.

[4] Хабад, Хабад-Любавич (мудрість, розум, знання — назва трьох верхніх щаблів (сфірот) в Кабалі) — іудейський релігійний рух, різновид хасидизму. Різко виділяється серед інших хасидських рухів своїм особливим стилем.