Грабчук Максим Григорович

Грабчук Максим Григорович (нар. 25 квітня 1911, с. Слободище, П’ятківська волость, Житомирський повіт, Волинська губернія, Російська імперія – пом. 28 грудня 1948, м. Київ, УРСР) – старший лейтенант, командир понтонно-мостової роти 19-го відділення понтонно-мостового батальйону, Герой Радянського Союзу.

Грабчук Максим Григорович народився 25 квітня 1911 року в селі Слободище П’ятківської волості Житомирського повіту Волинської губернії (нині село Бердичівського району Житомирської області) в селянській родині. Українець.

У 1922 році Максим Григорович закінчив 6 класів, у 1933 році – Одеський агротехнікум. Працював трактористом, потім бригадиром тракторної бригади Бердичівської МТС.

З 1934 по 1936 рік і з 1938 по 1940 рік Максим Григорович проходив дійсну військову службу в лавах Червоної Армії. Учасник т. зв. Визвольного походу у Західні області України та Білорусії, брав участь у радянсько-фінській війні 1939-1940 років. У 1941 році, з початком німецько-радянської війни, знову призваний до лав Червоної Армії.

У боях німецько-радянської війни Максим Григорович із червня 1941 року. Воював на Південно-Західному, Донському, Сталінградському, 1-у Українському, 2-у Українському, 3-у Прибалтійському фронтах. Був тричі поранений, отримав контузію. Член КПРС із 1942 року.

Грабчук Максим Григорович – командир понтонно-мостової роти 19-го окремого понтонно-мостового батальйону 7-ї гвардійської армії 2-го Українські фронту, старший лейтенант. У серпні 1943 року радянські війська форсували ріку Уди під Харковом. Літаки ворога кілька разів налітали на понтонний міст, рвали його, а він знову оживав. На Максимові Грабчуку сорочка від поту не просихала, тріскалася до крові шкіра на руках. Зате людський потік безупинно рухався на протилежний берег. Та якось ранком “юнкерси” накрили бомбами міст та запасні понтони. Командир роти отримав поранення у голову.

У свою роту, уже на Дніпрі, старший лейтенант Максим Грабчук повернувсь із забинтованою головою пізньої осені. Радянські війська форсували ріку, саперам при цьому вистачало роботи. Гітлерівська авіація безупинно наносила удари по переправі. Била по ній і артилерія. Під вогнем ворога сапери підводили все нові понтони, міняли настил, робили все, щоб забезпечити піхоті й техніці шлях через Дніпро.

Над рікою йшов повітряний бій. Бомбардувальники втретє за день налетіли на переправу, вивели з ладу понтони. Зенітники збили три “юнкерси”. Від сильного гуркоту ломило скроні, та виникла нова небезпека – вище за течією ворожі літаки встигли скинути в ріку декілька плаваючих мін. Взявши кулемет, Максим Грабчук із відділенням саперів кинувся на міст. Інше відділення на катері кинулося нагору за течією, назустріч мінам.

Старший лейтенант бачив, як сапери з катера розстрілювали міни: над рікою підіймалися величезні водяні стовпи. Раптом очі Максима Грабчука помітили міну, що плила, погойдуючись на воді, прямо до середини понтонного мосту. Він швидко побіг по мосту до місця, куди йшла міна. Упав на настил мосту, розсунув сошки ручного кулемета і дав декілька коротких черг. Оглушливий вибух покотився над рікою. Старший лейтенант підхопився й вдивився у сіру поверхню Дніпра: чи не з’явиться ще один “сюрприз”. Дивилися на ріку й понтонери, ланцюжком розтягшись по мосту. Адже прогледь вони міну – і переправа злетить у повітря.

Старший лейтенант Максим Грабчук був настільки захоплений мінним полюванням, що забув про ворожі літаки. А вони тим часом знову стали бомбити міст. Пролунав оглушливий тріск. Осколок бомби роздробив гомілку правої ноги, уламок понтона придавив руку, у якій Максим Грабчук тримав кулемет. Поки його витягали з-під уламків понтона, він втратив багато крові.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1943 року за військову майстерність і мужність, виявлені в боях при форсуванні Дніпра старшому лейтенантові Максимові Григоровичу Грабчуку присвоєно звання Герой Радянського Союзу із врученням ордену Леніна та медалі “Золота Зірка” (№1333).

8 серпня 1944 року машина, в якій їхав капітан М.Г. Грабчук, наскочила на міну. Він отримав важку контузію. Але й у четверте, після лікування, став до служби. Через багато річок – великих і малих, радянських, польських, німецьких – пройшли радянські воїни по мостах капітана Максима Грабчука. За участь у бойових діях він був нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-о ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями.

Після закінчення війни Максим Грабчук продовжив службу в Армії, але три поранення та контузія не пройшли задарма. 28 грудня 1948 року 37-літній майор Максим Григорович Грабчук помер. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Біля Будинку культури в селі Слободище встановлено пам’ятний знак Максиму Грабчуку. У шкільному музеї зібрано матеріали про героя.

Джерела і література:

До 70-річчя утворення Бердичівського району // “Земля Бердичівська”, №13 (15705) від 27.03.2009 р.

Іващенко О.М. Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури на Бердичівщині. Випуск 5. // Житомир: “Полісся”, 2005 р. – 176 с.

Інтернет-проект “Герои страны”: http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=3025