Вул. Європейська, 22. Будинок мирових суддів, музичний відділ педагогічного училища (арх., іст.)

Вул. Європейська, 22, центральна частина міста.

Будинок споруджений у 1846 році з відступом від червоної лінії вулиці. Двоповерхова будівля знаходиться в глибині скверу. Бутовий фундамент, цегляна кладка, фасад поштукатурений. План прямокутний із симетричними ризалітами. Центральний вхід формують чотири циліндричні колони на фундаментах із завершенням капітелями коринфського ордера. На другому поверсі над головним входом знаходиться лоджія, огорожа якої зазнала змін. Розподіл фасадів підкреслений горизонтальними тягами. Верхній поверх обрамляє карниз. Ризаліти завершуються портиком.

З 1870 року в будинку стали відбуватись, починаючи з 20 числа кожного місяця, засідання мирових суддів. Мировий суд – особливий суд зі спрощеним судочинством для розгляду незначних громадських позовів (до 500 руб.) та дрібних карних злочинів. Запроваджений у Росії з 1864 року. Місто поділили на 6 мирових дільниць, у кожній із них був дільничний мировий суддя, який обирався міською думою з осіб, що мали нерухомість та відповідний освітній ценз.

Мировий суддя одноосібно приймав рішення, брав участь у роботі з’їзду й доповідав йому. У роботі з’їзду брали участь ще 7 почесних мирових суддів, голова з’їзду та секретар. З’їзд затверджував рішення з найбільш важливих справ і розглядав скарги на вироки.

На відміну від Росії, у Південно-Західному краї, зокрема на Волині, мирові судді не обирались, а призначались міністром юстиції.

1889 року мировий суд у Росії ліквідували у зв’язку з уведенням закону про земських начальників, на Україні проіснував до 1915 р.

У різні часи в будинку розміщувалися різноманітні установи. З 1973 року в ньому працює музичний відділ педагогічного училища. Проведено капітальний ремонт будинку, замінена покрівля (вальмова, крита шифером), загальна кількість класів для індивідуальних занять збільшилася до 50-ти, з’явилися спеціалізовані класи для занять хору, хореографії і ритміки та актовий зал.

Працює інструментальний ансамбль “Мозаїка”, хор української пісні, удостоєний звання “Народний”, хор “Евріка”, який знають у Польщі, Болгарії. За період існування музичного відділу підготовлено понад 1,2 тисячі вчителів музики та музичних керівників. Чимало з них стали солістами оперних театрів та хорових колективів України, Росії, США.

Джерела та література:

Іващенко О. Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури на Бердичівщині. Випуск 5. // Житомир: “Полісся”, 2005 р. – 176 с.

Памятная книжка Киевской губернии на 1915 год. – Київ, 1915. – С. 114.

Ерошкин Н.П. Очерки истории государственных учреждений. – М., 1960. – С. 132.

Бердичівське педагогічне: історія та сьогодення. – Бердичів, 2003. – С. 3, 15, 45-47.

Марковський Б. Бердичівська земля з найдавніших часів до початку XX ст. – Бердичів, 1999. – С. 56.

Козмірчук А. До історії міста Бердичева // “Радянський шлях”, 1940, 30 травня, 16 червня.