Пл. Соборна. Пам’ятне місце проведення ярмарків 18-19-го ст. ст. (іст.)

Площа Соборна. Територія біля муру з північного та східного боку фасаду кляштору ордену Босих Кармелітів та монастиря, охоплюючи торговельну площу, яка займала територію біля Успенського Собору, фортеці та прилягаючих до них вулиць. Пам’ятного знаку не встановлено.

Майже кілометр від кріпосних стін, біля Успенського собору і далі по вул. Білопільській тягнулися суцільні кам’яні будівлі, нижні поверхи яких були зайняті лавками, а верхні – транспортними, банківськими, нотаріальними, комісійними та іншими конторами. У магазинах можна було купити все для потреб хлібороба та розкоші вельможі.

Бердичів із Гнилоп’яттю порівнювали зі Стамбулом і Босфором. На січень 1887 року тут нараховувалося 570 купецьких закладів і 1256 лоточних (у середньому на два будинки припадав один заклад). З другої половини 19-го ст. діяли торговельні фірми Кобилянського, Гальперіна, Магазаннікова, Жирардова, Бродського, Маргулісів, Морозова, Кузнецова; працювали відділення російсько-французького та торговельно-промислового банків і відділення російсько-китайського банку. Здійснювали свої операції кредитне товариство, купецьке товариство взаємокредиту, банківські контори. Про значне накопичення капіталів говорить наявність у місті у 40-х роках 9-ти банків. Усі вони займались фінансуванням торгівлі та надавали кредити поміщикам під заклад маєтків, врожаю тощо.

За дозволом короля Речі Посполитої Станіслава Августа, з 1765 року в Бердичеві проводилось десять ярмарків; серед них найбільшими були: Онуфріївський (починався 12 червня) і Успенський (15 серпня) – тривали по 6 тижнів; Дем’янівський (1 листопада), Йорданський – (8 січня) і Пасхальний (23 березня), які тривали по три тижні. Сучасники порівнювали їх з дрезденськими ярмарками, річний прибуток яких становив понад 20 млн. сріблом. Сюди приїздили купці з Російської імперії, Австрії, Німеччини, Туреччини, та інших країн. Торгували зерном, льоном, вовною, шкірами, виробами з дерева, посудом, смолою, дьогтем, рибою, цукром, полотном, сукном, шовком, галантереєю, плугами, косами та іншими виробами із заліза, ювелірними прикрасами. З імпортних товарів мали попит кава, тютюн, цитрусові, горіхи, прянощі, столітні вина тощо. Особливо славилися ярмарки кіньми. Під час ярмарків табуни коней, рогатої худоби, овець займали території навколо міста і на площі біля Свято-Троїцької церкви (Свято-Троїцька церква побудована 1771 року (дерев’яна), 1836 року на її місці побудована кам’яна церква, яка діє донині). На ярмарки приганяли близько 15-ти тисяч голів рогатої худоби і близько 15-ти тисяч степових коней, не рахуючи табунних. Для обслуговування приїжджих споруджувалися гостинні двори на вул. Велика і Мала Юридика (суч. вулиці Героїв України та Михайла Грушевського). На час ярмарків чисельність населення в Бердичеві зростала вчетверо.

Бердичів був наповнений легальними і нелегальними складами. Місто у 19-му ст. стало одним із головних контрабандистських центрів у Східній Європі. Цьому сприяли численні катакомби під містом, які стали використовувати для переховування контрабандних товарів, крадених речей та безакцизних спиртних напоїв.

Одночасно Бердичів був загальновизнаною столицею “Товариства балагулів”, до якого входили прихильники демократизації суспільства, що висловлювали протест проти проявів аристократизму і французоманії, часом у надто цинічній формі. Справжній балагула мав бричку, обшиту лубом і вистелену в сидінні соломою. Одягалися балагули в стилі бердичівських єврейських візників (свитка з грубого полотна, підперезана черкеським поясом, шкіряні штани, картуз, а взимку – бараняча шапка). Балагули демонстративно виявляли неповагу до існуючих встановлених норм і правил.

Торговельний обіг у 80-90-і роки 19-го ст. значно скоротився: якщо в 50-60-х роках він становив 20-25 млн. руб., то на кінець 80-х – лише 5-8 млн. руб. Відтоді ярмарки задовольняли лише внутрішній попит.

Зростання мережі залізниць, які обминали Бердичів, призвело до занепаду Бердичева як торгового центру на початку 19-го ст.

Джерела та література:

Архів Музею історії м. Бердичева. – Ф.2. – спр.257, – С. 19-22.

Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем. СПб., 1911. – T. IV. – С. 209-214.

Брокгауз Ф.А. Энциклопедический словарь. – СПб., 1910. – С. 490-491.

Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. – К., 1864.

Чайковский М. Записки Садык-паши // Киевская старина. – К., 1891.

Субботин А.П. В черте еврейской оседлости. – Вып.II. – СПб., 1890. – С. 97-124.

Весь Юго-Западный край. Справочная и адресная книга по Киевской, Подольской и Волынской губерниям. – К., 1913. – С. 1116.

Історія міст і сіл УРСР. Житомирська обл. – К., 1973. – С. 166.

Блажкун О.С., Шатило Н.М. Знай свій рідний край // “Бердичів-реклама”. 1995. – 1 квітня.